Постанова

від 10.10.2018 по справі 664/739/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 664/739/17

провадження № 61-39766св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Чорноморський біосферний заповідник Національної академії наук України,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2017 року в складі головуючого-судді Ширінської О. Х. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 29 травня 2018 року в складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук України (далі - Чорноморський біосферний заповідник НАН України) про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що наказом директора Чорноморського біосферного заповідника НАН України від 03 березня 2015 року його призначено на посаду начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України на умовах безстрокового трудового договору.

09 грудня 2016 року між ним та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу, у зв'язку з чим він 23грудня 2016 року на адресу відповідача направив заяву про тимчасове увільнення від виконання обов'язків начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України. Однак, у відповідь отримав повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, у зв'язку із розірванням з 09 березня 2017 року в односторонньому порядку, укладеного між ним та Чорноморським біосферним заповідником НАН України, трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Позивач вважає, що його звільнили незаконно з порушенням трудового законодавства та без проведення остаточного розрахунку на дату звільнення, а також без врахування встановлених статтею 119 КЗпП України та статтею 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу гарантій збереження за громадянами України, які прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або дня фактичної демобілізації, місця роботи і середнього заробітку.

Ураховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату у розмірі середнього заробітку за період з 09 грудня 2016 рокупо 09 березня 2017 року; визнати незаконним його звільнення з посади начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України та скасувати наказ відповідача від 09березня 2017 року № 131-к про звільнення; поновити його на посаді начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 березня 2017 року по дату оголошення судового рішення.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач добровільно уклав строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, не був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому не підпадає під гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України. При цьому суд зазначив про те, що відсутність в Україні на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби (09 грудня 2016 року) особливого періоду, вважаючи, що тривалість особливого періоду відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України та статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію пов'язано із тривалістю мобілізації, строк якої пунктом 3 Указу Президента України Про часткову мобілізацію №303/2014 встановлено у 45 діб.

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 залишено без задоволення, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було повно з'ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме тому, що позивач у грудні 2016 року отримав повістку з Олешківського райвійськкомату про необхідність з'явитися протягом 24 годин з моменту вручення повістки до райвійськкомату, у зв'язку з призовом на військову службу в особливий період; в день вказаний у повістці 09 грудня 2016 року позивач прибув до Олешківського райвійськкомату, де між ним та Міністерством оборони України був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу терміном на три роки про що повідомив відповідача. Крім того, суди не звернули уваги на те, що Законом України від17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 Про часткову мобілізацію , який набрав чинності з дня його опублікування в Голосі України від 18 березня 2014 року, у зв'язку з чим в Україні з 18 березня 2014 року по теперішній час діє особливий період, тому суди дійшли помилкового висновку, що позивач не підпадає під гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року справу № 664/739/17 за позовом ОСОБА_4 до Чорноморського біосферного заповідника НАН України, третя особа - ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи Верховим Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 03 березня 2015 року ОСОБА_4 був призначений на посаду начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України.

09 грудня 2016 рокуміж ОСОБА_4 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта В4533 полковника ОСОБА_8 було укладено Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу.

20 грудня 2016 рокуЧорноморський біосферний заповідник НАН України отримав цінним листом заяву від позивача, з якої встановлено, що останній згідно наказу командира військової частини В4533 від 09 грудня 2016 року №170-РС та № 343 призваний на військову службу на особливий період, що підтверджується повідомленням від Цюрупинського районного військового комісаріату від 08 грудня 2016 року.

Наказом від 20 грудня 2016 року № 184-к ОСОБА_4 увільнено від виконання посадових обов'язків з 20 грудня 2016 року до документального підтвердження його прав на збереження соціальних гарантій працівників, призваних на військову службу на особливий період відповідно поданій заяві.

Згодом ОСОБА_4 надав витяг з наказу командира військової частини В4533 від 09 грудня 2016 року № 343 та копію контракту про проходження ОСОБА_4 військової служби у Збройних Силах України від 09 грудня 2016 року.

09 березня 2017 рокунаказом № 131-к ОСОБА_4 звільнено із займаної посади , у зв'язку із прийняттям у добровільному порядку на військову службу у Збройних Силах України за контрактом, який укладено терміном на три роки, відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України Про оборону України , Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , Законом України Про військовий обов'язок та військову службу , Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України Про оборону України підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 Щодо дії особливого періоду та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Суди встановили, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на три роки.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та не звернули уваги на те, що ОСОБА_4 звільнено із займаної посади у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку, що позивач не підпадає під гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 29 травня 2018 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик