Рішення

від 22.05.2018 по справі 911/3741/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3741/17

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Прокопчук М.С., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лоджик Україна

за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Міністерства екології та природних ресурсів України

2. Національного природного парку Голосіївський

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від прокуратури: Буцмак А.Ю. - служб. посвідчення №034564 від 20.07.2015;

від позивача: Бевх І.І. - довіреність №7-5/99 від 11.01.2018;

від відповідача: Діброва А.І. - договір № 02-02/2018 від 16.02.2018;

від третьої особи-1: не прибув;

від третьої особи-2: не прибув.

Перший заступник прокурора Київської області подав до господарського суду позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Лоджик Україна (далі - відповідач) про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою від 13.12.2017 господарський суд Київської області порушив провадження у справі, залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України (далі - третя особа-1) та Національний природний парк Голосіївський (далі - третя особа-2), призначив справу до розгляду на 25.01.2017.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи значення справи для сторін, категорію і складність справи, а також приймаючи до уваги відсутність будь-якого клопотання від позивача чи прокурора про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, господарський суд згідно з ухвалою від 25.01.2018 призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 22.02.2018.

Ухвалою від 22.02.2018 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.03.2018.

Ухвалами від 20.03.2018, 19.04.2018 та 04.05.2018 в судовому засіданні оголошувались перерви до 19.04.2018, 04.05.2018 та 22.05.2018 відповідно.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях. В обґрунтування позову вказав про те, що спірна земельна ділянка, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, що розташована по АДРЕСА_2, вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.10.2013 у справі № 367/6290/13-ц, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння недобросовісного набувача - ТОВ Лоджик Україна на підставі ст. 388 ЦК України та повернення власнику в особі Кабінету Міністрів України. При цьому, прокурор вважає, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені прокурором позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в засідання суду проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 21.02.2018 та запереченнях щодо відповіді на відзив від 20.03.2018. Вважаючи вимоги прокурора безпідставними, представник відповідача вказує на необґрунтованості поданого позову з тих мотивів, зокрема, що прокурором не надано доказів щодо перебування спірної земельної ділянки у складі земель, якими має право розпоряджатися держава в особі Кабінету Міністрів України. Також представник відповідача зауважив, що погодження місця розташування спірної земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту її відведення було здійснено відповідно до рішень Коцюбинської селищної ради у встановленому законом порядку, чинність яких підтверджена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 у справі № 2а-6326/11/2670.

Окрім іншого, представник відповідача підтримав раніше подане ним клопотання від 21.02.2018 про визнання частини доказів, на які посилається прокурор в обґрунтування заявлених вимог, як недопустимими та неналежними, та заяву від 21.02.2018 про застосування строків позовної давності, у зв'язку з чим просив відмовити в позові прокурору також з цих підстав.

Оскільки питання визнання доказів недопустимими та неналежними підлягає вирішенню при розгляді справи по суті, господарський суд ухвалив здійснити оцінку, вказаних відповідачем у клопотанні документів як таких, за результатами їх дослідження в сукупності з іншими документами, що подані на підтвердження або спростування фактів, якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення у справі.

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином, доказом чого є поштові повідомлення про вручення поштового відправлення.

Треті особи (Міністерство екології та природних ресурсів України і Національний природний парк Голосіївський ) правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалася.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із позовної заяви, об'єктом спору в даній справі є нерухоме майно - земельна ділянка, площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, що розташована в АДРЕСА_1.

На підставі рішення 25 сесії 5 скликання Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2109/25-5 вищевказана земельна ділянка була безкоштовно передана у приватну власність громадянину ОСОБА_4 згідно з затвердженого йому радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2.

30.01.2009 ОСОБА_4 оформив своє право на майно відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

В подальшому 21.01.2011 ОСОБА_4 на підставі укладеного з ТОВ Лоджик Україна договору купівлі-продажу передав останньому спірну земельну ділянку у власність.

Відповідно до заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16.10.2013 у справі № 367/6290/13-ц визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2109/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , та державний акт серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_4, на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з відміткою про перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю Лоджик Україна ; скасовано державну реєстрацію даного державного акту.

Зокрема вказаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 № 2109/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 ОСОБА_4, межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське. Тому суд дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою при прийнятті оскаржуваного рішення від 25.12.2008 № 209/25-5 було порушено вимоги ст. 39 Земельного кодексу України і ст. 3 Закону України Про планування і забудову територій .

З огляду на викладене, прокурор вважає, що неправомірність передачі у власність ОСОБА_4 як першому набувачу земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_2, встановлена судом в цивільній справі та є підтвердженою у встановленому законом порядку.

Прокурор у позовній заяві вказує, що порушення органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку відчуження земельної ділянки державної власності підриває авторитет органів влади, порушує принцип законності. Окрім того, прокурор стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить публічний , суспільний інтерес , тлумачення якого наведено, зокрема, але не виключно, у рішеннях Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 Трегубенко проти України , від 22.02.1994 у справі Раймондо проти Італії , від 05.07.2001 у справі Філліпс проти Сполученого Королівства , від 06.11.2008 у справі Ісмаїлов проти Російської Федерації тощо.

Враховуючи, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності, вказане, на думку прокурора, робить неможливим подальше фактичне володіння майном за ТОВ Лоджик Україна , у зв'язку з чим прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки від товариства з одночасним поверненням її державі в особі Кабінету Міністрів України як законному власнику.

При цьому, прокурор зауважив, що оскільки Кабінет Міністрів України з часу скасування судом рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2109/25-5 до цього часу не звернувся до суду з вимогою про витребування майна на свою користь, що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, вказане стало підставою для вжиття ним заходів представницького характеру шляхом подання даного позову до суду.

Надаючи правову характеристику правовідносинам, що склалися між сторонами, та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд зазначає таке.

Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41), а також рівність суб'єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13).

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Водночас, вимога про витребування майна на користь особи передбачає набуття нею, зокрема, права володіння та користування майном.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 388 ЦК України, у разі відсутності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені законом, які дають право витребувати в набувача це майно, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 №6-3090цс15.

Тобто витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Нормами ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Надаючи правову оцінку вимогам прокурора про правомірність витребування майна саме на користь держави як власника спірної земельної ділянки, суд враховує правовий режим землі та компетенцію органу, до повноважень якого віднесено право розпорядження нею.

Так, за твердженнями прокурора, на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, що підтверджено, зокрема:

- Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , яким було змінено межі національного природного парку Голосіївський шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , що включаються до складу національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача;

- листом комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарства від 14.07.2014 № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства;

- листом Виробничого об'єднання Укрдержліспроект від 08.10.2014 № 331, в якому міститься інформація щодо розвитку Київського та Святошинського лісництв тощо.

З огляду на приписи статей 13, 122, 149 Земельного кодексу України, прокурор вважає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, розпорядником якої від імені держави виступає Кабінет Міністрів України. Оскільки до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України, тому саме на його користь, за твердженнями прокурора, необхідно витребувати спірну земельну ділянку з володіння відповідача.

Разом з тим, суд не погоджується із такими доводами прокурора і вважає, що ним не доведено в установленому законом порядку як приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, так і що повноваження з приводу розпорядження нею належать державі в особі Кабінету Міністрів України, а не іншим суб'єктам господарювання, з огляду на нижченаведене.

Судом встановлено, що частково питання правового статусу земель, право розпорядження якими було реалізовано Коцюбинською селищною радою при відчуженні земельних ділянок згідно з прийнятих на 25 сесії 5 скликання рішень від 25.12.2008, в тому числі спірної земельної ділянки (рішення ради № 2109/25-5), було предметом розгляду у справі № 2-а-489/2009, де рішеннями Ірпінського районного суду Київської області, Київського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України було встановлено, що станом на вересень 2008 року облік земель Коцюбинської селищної ради у відділі земельних ресурсів не вівся, інформація про склад земель була відсутня, як землі лісогосподарського призначення вище зазначені землі не обліковувалися ( …з пояснень Відділу земельних ресурсів у місті Ірпіні від 11 червня 2009 року… ); землі Ірпінського регіону, на які розповсюджувалася дія рішення № 689/22-5 (це рішення Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське від 25.09.2008), у будь-які роки не відносились до земель лісогосподарського призначення.

Прокурор у своєму позові наголошує на тому, що земельні ділянки, надані на підставі рішень Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008, у тому числі спірна земельна ділянка, розміщені у частині кварталів Київського лісництва та кварталів Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства, що відносить їх до земель лісогосподарського призначення.

На противагу вказаному господарський суд встановив, що під час розгляду адміністративної справи № 2а-6326/11/2670, КП Святошинське лісопаркове господарство не було надало суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у нього права власності чи права користування на території щодо яких Коцюбинською селищною радою були прийняті рішення від 25.12.2008 про їх передачу у власність громадянам (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012).

При чому, надані під час розгляду справи КП Святошинське лісопаркове господарство матеріали в підтвердження права користування вищевказаними земельними ділянками, адміністративний суд не розцінив як планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б могли підтвердити приналежність ділянок до території лісопаркового господарства з огляду на те, що останні, на думку суду, становили лише таксаційний опис лісових ділянок, що обслуговуються комунальним підприємством, без вказівки на їх фактичне місце розташування.

За вказаних обставин, суд вбачає недоречними посилання прокурора у позові на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А184/180 від 01.09.2016, складений Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, та лист КП Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.2014 вих. № 472 як докази включення земельної ділянки з кадастровим номером 3210946200:01:042:0032 до 101 кварталу території лісового масиву цього лісопаркового господарства, оцінюючи їх як неналежні докази у справі.

Слід вказати, що на вимогу господарського суду у даній справі про надання прокурором щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 довідки з державної статистичної звітності форми 6-зем, з метою встановлення власника землі та виду угідь до яких вона відноситься, до справи було подано лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 05.03.2018 вих. № 10-10-0.222-3504/2-18, за яким повідомлено про неможливість надання витребуваного документа з огляду на відсутність у Міськрайонному управлінні Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Враховуючи вказане суд дійшов висновку, що прокурором не доведено факту, що земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, що розташована по АДРЕСА_2 Київської області, на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 25.12.2008 № 2109/25-5 про безкоштовну її передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_4 відносилася до земель лісогосподарського призначення, право розпорядження якими відповідно до ст. 27 Лісового кодексу України та ст. 149 Земельного кодексу України входило до компетенції Кабінету Міністрів України.

Більш того, суд вказує, що вищезазначеним рішенням адміністративного суду у справі № 2а-6326/11/2670 було встановлено правомірність рішення Коцюбинської селищної ради щодо затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою земельної ділянки із передачею її у приватну власність цьому громадянину (рішення від 25.12.2008 № 2109/25-5).

Зокрема у справі № 2а-6326/11/2670 Окружний адміністративний суд м. Києва вказав, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті вищевказаних рішень керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське, затверджених рішенням Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське від 25.09.2008 № 689/22-5, та діяла в межах наданих діючим на дату прийняття відповідних рішень законодавства.

Рішення ради з питань, які були виставлені на розгляд 25 сесії 5 скликання, приймалися за результатами отримання позитивних висновків органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, які виступають уповноваженими органами державної влади у сфері регулювання земельних відносин при передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Приймаючи вказані рішення, Коцюбинська селищна рада реалізовувала відповідні повноваження лише щодо територій, які включалися до меж селища відповідно до матеріалів інвентаризації меж.

Оскільки при прийнятті рішень у справі № 2а-6326/11/2670 адміністративним судом вже досліджувалися питання приналежності земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими відбулося на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 та встановлювалися повноваження ради на їх відчуження третім особам, господарський суд вважає встановленими обставини правомірності дій Коцюбинської селищної ради при безоплатній передачі спірної земельної ділянки громадянину ОСОБА_4 та набуття ним права власності на неї.

Щодо рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16.10.2013 у справі № 367/6290/13-ц, яким прокурор обґрунтовує свої вимоги щодо безпідставності набуття ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, то суд не приймає його до уваги як доказ, що підтверджує обставини вибуття земельної ділянки з володіння держави як власника майна без його волі, з огляду на чинну станом на час прийняття рішення у справі № 367/6290/13-ц постанову суду від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка мала бути врахована Ірпінським міським судом Київської області при розгляді спору у справі № 367/6290/13-ц щодо обставин, які вже були досліджені та встановлені за результатами розгляду справи № 2а-6326/11/2670.

Натомість Ірпінським міським судом Київської області було здійснено переоцінку доказів, досліджених Окружним адміністративним судом м. Києва у межах розгляду справи № 2а-6326/11/2670 без достатніх на те підстав, а прокурором здійснено вибіркове посилання у поданому ним позові на те судове рішення, в якому встановлені певні юридичні факти, які, на його думку, підтверджують позицію про незаконність володіння відповідачем спірною земельною ділянкою, переданою йому у власність ОСОБА_4 на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 21.01.2011.

Господарський суд враховує, що висновки Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/2214/13-ц щодо незаконності прийнятого Коцюбинською селищною радою рішення від 25.12.2018 № 2109/25-5, за наявності одночасного існування чинного рішення у іншій справі, яким встановлюються протилежні факти, не можна вважати достовірним, однозначним, оскільки правомірність таких висновків суду викликає у господарського суду сумніви, на що буде зважено при розгляді спору у даній справі.

Поряд з іншим, господарський суд вказує, що добросовісність відповідача як набувача спірного майна, придбаного у власність на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 21.01.2011, тобто на умовах оплатності, не може ставитись в залежність від обізнаності товариства про фактичний стан земельної ділянки станом на момент її придбання у власність.

Суд зазначає, що вкритість спірної земельної ділянки лісовою рослинністю не є обставиною, яка свідчить про її приналежність як власнику виключно державі, оскільки за приписами ст. 7 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент придбання відповідачем спірної земельної ділянки у власність) суб'єктами права власності на ліси визнавались, окрім держави, також територіальні громади та юридичні особи. А згідно з ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України передбачалося, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або комунальній власності.

Водночас наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що на час укладення вищевказаного договору від 21.01.2011, ОСОБА_4 був законним власником спірної земельної ділянки, оскільки як набувач майнових прав не вчиняв ніяких незаконних маніпуляцій з метою отримання у власність земельної ділянки, а правомочність Коцюбинської селищної ради на передачу земельної ділянки у власність цьому громадянину була встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка є чинною.

Звідси слід дійти висновку, що оскільки судовим рішенням було встановлено, що Коцюбинська селищна рада станом на момент відчуження земельної ділянки (кадастровий номер: НОМЕР_2) мала право розпорядження нею на власний розсуд, при цьому докази повноважності інших органів щодо володіння нею наразі відсутні, суд вважає, що прокурором не доведено, в порядку ст. 74 ГПК України, обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель державної форми власності право розпорядження якими належать державі в особі її органів, а отже і того, що спірне майно вибуло з володіння держави як його власника поза її волею, що виключає можливість застосування у даній справі механізму захисту порушених прав з посиланням на ст. 388 ЦК України.

Посилання прокурора у позовній заяві на той факт, що спірна земельна ділянка включена відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 до складу земель національного природного парку Голосіївський та наразі є частиною природно-заповідного фонду України, ніяким чином не спростовує факту правомірності передачі останньої ОСОБА_4 у власність ще у 2008 році, оскільки станом на час реалізації Коцюбинскою селищною радою своїх повноважень щодо безоплатної передачі її громадянину у власність, Указу Президента України ще не існувало.

Також господарський суд вказує, що на виконання Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 має бути розроблений проект землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку Голосіївський , після погодження якого відповідно до чинного законодавства України, Головне управління Держгеокадастру повинно буде внести до Державного земельного кадастру відомості про обмеження у використанні земель, включених до складу парку.

Судом встановлено, що станом на день подання прокурором позову до суду у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду. Більш того, остання обліковується у кадастрі з цільовим призначенням землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд , а тому виключається вилучення спірної земельної ділянки у законного власника з метою подальшого включення її до земель національного природного парку Голосіївський , тобто передача її у власність держави з порушенням порядку зміни цільового призначення землі та законодавства про землеустрій без прийняття відповідних рішень, оскільки суд враховує, що Указом або іншими нормативно-правовими актами не передбачено зміну форми власності земельних ділянок, приєднаних до території парку.

З огляду на викладене, а також за відсутності доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які за даними Держземагентства у м. Ірпіні Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 обліковуються в межах територій Святошинського лісопаркового господарства, та враховуючи, що під час розгляду справи № 2-а-489/2009 та адміністративної справи № 2а-6326/11/2670 судами були встановлені обставини відсутності документів та відповідних схем, якими були б чітко визначені межі між містом Києвом та селищем Коцюбинське на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішень про відчуження земельних ділянок громадянам, за рахунок яких передбачалося розширити межі національного природного парку Голосіївський , як таких що мають лісогосподарське призначення, господарський суд вказує, що одне лише посилання в пояснювальній записці до проекту Указу Президента України на той факт, що розширення території парку нібито відбувається, в тому числі за рахунок вищевказаних земельних ділянок, не доводить тверджень прокурора, що спірна земельна ділянка увійшла до розширених меж природного парку та має статус державної власності, у зв'язку із відсутністю доказів включення останньої до лісових масивів вищевказаного лісового господарства.

Разом з тим, суд звертає увагу прокурора на той факт, що за Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 передбачалося вилучення земельних ділянок, що включаються до складу парку без вилучення у постійних землекористувачів.

Натомість прокурор у позовній заяві ставить вимогу про повернення спірної земельної ділянки саме Кабінету Міністрів України, який, на його думку, має право розпорядження нею від імені власника, тобто держави, а не на користь КП Святошинське лісопаркове господарства , яке визначене ним у позові як постійний землекористувач земельної ділянки, та статус якого в процесі розгляду справи прокурором, з посиланням на належні докази, не доводився.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд встановив, що прокурором у даній справі не було доведено порушення інтересів держави в особі саме Кабінету Міністрів України внаслідок відчуження Коцюбинською селищною радою на користь ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, що розташована в АДРЕСА_1.

Поряд з вказаним, суд відмічає, що в матеріалах господарської справи, окрім іншого, відсутні належні докази в підтвердження наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у даній справі.

Таких висновків суд дійшов з урахуванням приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру , відповідно до ч. 3 якої унормовано, що представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Слід вказати, що на підтвердження підстав для представництва першим заступником прокурора Київської області І. Грабець інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у даній справі, ним було долучено до позовних матеріалів лист Генеральної прокуратури України від 26.09.2016 № 05/1-656вих.-16, адресований прокурору Київської області, щодо можливості пред'явлення в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України позовів про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

При цьому в листі зазначено, що Генеральною прокуратурою України опрацьовано проекти позовів відповідачами в яких визначено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 та ТОВ Лоджик .

Водночас як встановлено судом, іншим листом від 12.06.2017 № 05/1-1709вих-17, адресованим Кабінету Міністрів України, прокуратура Київської області повідомила, що нею підготовлено з метою звернення до суду для захисту прав держави в особі Кабінету Міністрів України 53 позовні заяви до ТОВ Лоджик Україна , ТОВ Грінінвест , ТОВ Білдгрупінвест про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння на користь держави.

Суд зазначає, що ні перший ні другий листи прокуратури не містять додатків про них, з яких можна було б встановити перелік об'єктів, належних вищевказаним суб'єктам, відносно яких прокуратура планує пред'явити позови до суду, що сприяло б їх ідентифікації щодо поданих прокуратурою до суду позовів.

Відсутність доказів в підтвердження того, що саме стосовно конкретної земельної ділянки, щодо якої було надано доручення Генеральної прокуратури України, прокуратурою Київської області було подано до суду позовну заяву про її витребування від відповідача, не дозволяє в повній мірі стверджувати про доведеність прокурором при зверненні до суду з даним позовом наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у спорі про витребування на користь держави спірної земельної ділянки, площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, що розташована в АДРЕСА_1.

На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови прокурору у задоволенні позову як у зв'язку з необґрунтованістю ним заявлених позовних вимог, так і з підстав недоведеності підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у позові про витребування на користь держави земельної ділянки, яка є об'єктом спору в даній справі.

При цьому суд враховує, що відмова у задоволенні вказаного позову про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірного майна, передбачатиме приведення правовідносин сторін у межі дії правового поля відповідно до вимог діючого законодавства, забезпечення рівності усім суб'єктам господарювання, які перебувають у аналогічних правовідносинах, адже держава, в першу чергу, має гарантувати рівність усіх фізичних та юридичних осіб шляхом встановлення одного механізму набуття майна у власність.

Відповідно до статей 74 та 77 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає твердження прокурора з приводу наявності підстав для задоволення позову недоведеними.

Щодо рішень та висновків ЄСПЛ, на які прокурор посилається в підтвердження обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, то суд вказує, що останні потрібно застосовувати не безумовно, а виключно з урахуванням оцінки всіх фактичних обставин справи. Водночас господарський суд не знайшов підстав для застосування наведеної прокурором у позові європейської судової практики до даної справи, а тому не вбачає підстав для її врахування при розгляді спору у даних правовідносинах.

Враховуючи, що відповідач згідно з поданої заяви від 21.02.2018 просив застосувати позовну давність щодо вимог прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Зокрема, за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Слід вказати, що статтею 53 ГПК України встановлено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на викладене, при вирішенні питання про пропуск прокурором позовної давності у справі, де позивачем виступає орган в інтересах якого було подано позов, визначальним є час встановлення таким органом факту порушення прав держави незаконними діями відповідача.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як вказано у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , яка є чинною, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

З огляду на викладене суд враховує, що оскільки підставою відмови прокурору у даній справі є необґрунтованість заявлених ним позовних вимог щодо порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, приписи щодо позовної давності, в даному випадку, не впливають на результат вирішення спору, тому суд відмовляє відповідачу в задоволенні поданої ним заяви від 21.02.2018, виходячи з того, що у справі наявні обставини, які виключають можливість застосування до спірних правовідносин позовної давності.

При вирішення питання щодо розподілу судових витрат у даній справі при відмові у задоволенні позову, господарський суд, керуючись приписами ст. 129 ГПК України, вказує про необхідність покладення судових витрат по сплаті судового збору на прокуратуру Київської області.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) до Товариства з обмеженою відповідальністю Лоджик Україна (03150, м. Київ, вул.. Червоноармійська, будинок 47, код ЄДРПОУ 37403470), за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку Голосіївський , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 04.06.2018.

Суддя В.М. Антонова

Друк:

1 - в справу

2 - прокуратурі Київської області - рек. з повід.

3 - позивачу (КМУ) - рек. з повід.

4 - відповідачу (ТОВ Лоджик Україна ) - рек. з повід.

5,6 - третім особам - рек. з повід.