Постанова

від 05.03.2019 по справі 911/3741/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. Справа№ 911/3741/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018

(повний текст складено - 04.06.2018)

у справі № 911/3741/17 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1. Міністерство екології та природних ресурсів України;

2. Національний природній парк "Голосіївський"

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників:

від прокуратури: Буцмак А.Ю.,

від позивача: Сінько А.А.,

від відповідача: Діброва А.І.,

від третіх осіб: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ТОВ "Лоджик Україна" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05.07.2013, тому на підставі ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню з незаконного володіння ТОВ "Лоджик Україна".

Рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2018 в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю заявлених позовних вимог та недоведеністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у позові про витребування на користь держави земельної ділянки, яка є об'єктом спору в даній справі.

Не погодившись з рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати стягнути з відповідача на рахунок прокуратури Київської області.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника, спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення державної форми власності та знаходиться у межах Національного природного парку "Голосіївський" (101 кварталі Київського лісництва), а первісний набувач отримав землю лісогосподарського призначення на підставі рішення Коцюбинської селищної ради, прийнятого за відсутності відповідних повноважень, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.10.2013 у справі № 367/6290/13-ц, яке має преюдиціальне значення для цієї справи. Пославшись на правову позицію Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Верховного Суду, скаржник вказав, що застосування наслідків позовної давності до позовних вимог власника про витребування майна у порядку віндикації від особи, яка без відповідної правової підстави набула це майно, суперечить юридичній природі інституту позовної давності

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 відкрито апеляційне провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Лоджик Україна", посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області, просило відмовити у її задоволенні, а рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018 у справі № 911/3741/17 залишити без змін.

25.06.2018 на виконання Указу Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" № 185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2018 справу № 911/3741/17 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018 прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі Хрипуна О.О. (головуючий), Агрикової О.В., Чорногуза М.Г., справу призначено до розгляду на 20.11.2018.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2018, у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Коротун О.М.. Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 справу № 911/3741/17 прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у новому складі, розгляд справи призначено на 11.12.2018.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2018, у зв'язку з участю судді Коротун О.М. у тренінгах Національної школи суддів України, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 справу № 911/3741/17 прийнято до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у новому складі, розгляд справи призначено на 22.01.2019.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 12.02.2019.

12.02.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи копій постанов Верховного Суду від 29.01.2019 з метою забезпечення єдності судової практики у аналогічних правовідносинах.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 05.03.2019.

20.02.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ "Лоджик Україна" з приводу застосування у спірних відносинах практики Верховного Суду у справах № 911/3312/17, № 911/3455/17, № 911/3570/17 та № 911/3572/17.

01.03.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Національного природного парку "Голосіївський" про розгляд справи без участі представника. Також в заяві зазначена третя особа просила скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представники третіх осіб не з'явились хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням 25 сесії 5 скликання Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2109/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі вказаного рішення Коцюбинської селищної ради 30.01.2009 ОСОБА_7 був виданий Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.01.2011 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,15 га, набуло ТОВ "Лоджик Україна". Земельна ділянка, яка є предметом цього договору, належала ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого відділом земельних ресурсів у м. Ірпені Київської області 30.01.2009.

Заочним рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16.10.2013, яке набрало законної сили 29.10.2013, у справі № 367/6290/13-ц за позовом прокурора міста Ірпеня в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_7, ТОВ "Лоджик Україна" визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2109/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", та державний акт серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_7 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1), цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з відміткою про перехід права власності до ТОВ "Лоджик Україна"; скасовано державну реєстрацію даного Державного акта.

Ірпінським міським судом встановлено, що на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою від 25.12.2008 № 2109/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у передбаченому порядку не визначені та не встановлені, а також не затверджена містобудівна документація, а Коцюбинська селищна рада прийняла спірне рішення з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами смт. Коцюбинське.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, безпідставно були відхилені судом першої інстанції з посиланням на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог Київській міській раді з огляду на відсутність доказів (рішень), які б свідчили, що у період 1937-1996 років визначались межі території м. Києва, оскільки не існує відповідних Указів Президії Верховної Ради Української РСР. Крім того, при розгляді адміністративного позову судом було встановлено, що проекти рішень Верховної Ради України про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались, державний акт про межі м. Києва не видавався.

Місцевим господарським судом не було враховано, що відмова в задоволенні адміністративного позову у справі № 2а-6326/11/2670 була обумовлена тим, що позивач - Київська міська рада не є тим органом місцевого самоврядування, компетенція якого порушена у зв'язку з перевищенням компетенції Коцюбинською селищною радою та Ірпінською міськрадою, враховуючи, що, крім Указів Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941, від 30.12.1962, від 04.01.1965, інших рішень щодо адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське не видавалось, а проекти рішень Верховної Ради України про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались, державний акт про межі м. Києва не видавався.

Адміністративний позов в частині заявлених позовних вимог до Київського обласного управління лісового і мисливського господарства, суд відхилив з мотивів недоведеності позивачем віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, або визначення приналежності деревної або іншої лісової рослинності до категорії лісу та територіального віднесення відповідних лісових насаджень до того чи іншого лісництва або територій м. Києва. Тобто, у справі № 2а-6326/11/2670 суд не встановив того, що земельні ділянки мають інше цільове призначення і не належать до земель лісогосподарського призначення, як помилково вказав суд першої інстанції у рішенні від 22.05.2018 у даній справі.

Додані відповідачем до матеріалів справи архівна копія карти меж міст Ірпінь та прилеглих селищ міського типу, встановлених у 1968 році, копія рішення виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих № 791 від 28.10.1968 з додатком, копія листа виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 01.07.1968, не спростовують висновку Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670 та Ірпінського міського суду Київської області від 16.10.2013 про перевищення Коцюбинською селищною радою компетенції при прийнятті рішень щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1.

Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень вказаної статті власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (постанова Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі 6-136цс12).

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 25.05.2011 № 0703-3/8386 Головне управління Держкомзему у Київській області повідомило Генеральну прокуратуру України, що у періоди 2008-2011 років розроблення проектів землеустрою населеного пункту - селище Коцюбинське, як і проектів зміни меж селища Коцюбинську для погодження і здійснення державної землевпорядної експертизи не надходило, відсутня також інформація про встановлення меж селища Коцюбинське на місцевості.

З листа від 27.07.2009 № 1292/06-02 вбачається, що Київська обласна рада V скликання повідомила Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель у Київській області, що не затверджувала проект формування території Коцюбинської селищної ради та проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області та не приймала рішень щодо встановлення меж такого селища.

У листі № 9946/28/4-11 від 01.07.2011 Державний комітет України із земельних ресурсів зазначив, що рішення Коцюбинської селищної ради про передачу земельних ділянок у власність 501 громадянину прийняті безпідставно та в порушення чинного законодавства, оскільки передано земельні ділянки за рахунок земель іншого адміністративно-територіального утворення, земельні ділянки передано за рахунок земель, які знаходяться у користування КП "Святошинське лісопаркове господарство" Київського комунального об'єднання "Київзеленбуд", проекти землеустрою щодо передачі у власність вказаних ділянок затверджено при відсутності земельно-кадастрової документації.

Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо організації та встановлення меж в натурі земельних ділянок, що входять до складу парку, станом на жовтень 2015 року передбачено на 2016 рік, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист Міністерства екології та природних ресурсів України.

Згідно з листом Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 земельні ділянки (501 шт), що передані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території Національного природного парку "Голосіївський", який розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.

Відповідно до наданої інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області документація із землеустрою щодо виділення земельної ділянки НОМЕР_1 в архіві Управління не виявлена.

В акті перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 01.09.2016 № А184/180 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 101 квартал.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатацій "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Доданими до листа матеріалами підтверджується, що спірна земельна ділянка залишається землями лісогосподарського призначення, наразі вона розташована на землях природно-заповідного фонду - Національного природного парку "Голосіївський".

Стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачає, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 8 ст. 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, зокрема, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб та земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Прокурором обґрунтовано визначено Кабінет Міністрів України розпорядником спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (п. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

В матеріалах справи наявний лист-вказівка від 26.09.2016 № 05/1-656вих-16 Генеральної прокуратури України.

Відповідно до п. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до п. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Обґрунтовуючи представництво у судів, прокуратура зазначає, що Кабінет Міністрів України, як орган державної влади, уповноважений державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, з часу скасування судом рішення Коцюбинської селищної ради про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд Кабінет Міністрів України до цих пір не звернувся до суду із вимогою про витребування спірної земельної ділянки на користь держави.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для представництва прокуратурою держави в особі Кабінету Міністрів України у суді.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 1, ч. 1, 2 ст. 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За таких обставин "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що результат розгляду судом позову Першого заступника прокурора Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 911/3570/17.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ "Лоджик Україна" на підставі ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначено у ст. 261 ЦК України, згідно із частиною першою якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ "Аверс Строй" про витребування майна, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Натомість постановою Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, про витребування майна, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі ст. 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами ст. 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) погодилася з висновками суду касаційної інстанції та висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються ст. 388 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, подана 21.02.2018 ТОВ "Лоджик Україна" заява про застосування позовної давності, обґрунтована тим, що перебіг позовної давності для органів прокуратури розпочався 19.03.2009 з моменту одержання повідомлення про нібито вчинене порушення від КП "Святошинське лісопаркове господарство".

При цьому, заявником не враховано, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Беручи до уваги, що прокурором позов заявлено в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відлік позовної давності, на думку колегії суддів, слід починати з моменту, коли саме ця особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ТОВ "Лоджик Україна" не навів суду обставин, які б свідчили про пропуск строку позовної давності саме позивачем.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Оскільки ТОВ "Лоджик Україна" належними та допустими доказами не довів суду пропуск Кабінетом Міністрів України позовної давності, у суду відсутні правові підстави для застосування, передбачених ст. 267 ЦК України правових наслідків.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його повністю спростовують.

Допущене судом першої інстанції при розгляді справи № 911/3741/17 порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно із ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018 та ухвалення нового рішення про задоволення позову повністю.

Понесені прокуратурою Київської області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1 600,00 грн. за подання позову та в сумі 2 400,00 грн. за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України, підлягають відшкодуванню ТОВ "Лоджик Україна".

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018 у справі № 911/3741/17 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 22.05.2018 у справі № 911/3741/17 скасувати.

3. Позов задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1 вартістю 86 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна" на користь прокуратури Київської області судовий збір в сумі 1 600 грн. 00 коп. за подання позову та в сумі 2 400 грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги.

4. Матеріали справи № 911/3741/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова