Постанова

від 29.05.2018 по справі 911/2405/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2405/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В.., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Чонгова С.І., Янюк О.С., Конюх О.В.

від 09.11.2017 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Зубець Л.П., Алданової С.О., Мартюк А.І.

від 08.02.2018 року

за позовом Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідницько-виробничий центр "Еконива"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Фонд державного майна України

2. Національна академія аграрних наук України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про повернення частки в статутному капіталі в натуральній формі

за участю представників:

позивача : Украінчук О.В.

відповідача: Прохода Ю.Л.

третьої особи на стороні позивача : 1. не з'явився

2. не з'явився

третьої особи на стороні відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідницько-виробничий центр "Еконива" про зобов'язання відповідача здійснити всі необхідні дії для повернення у натуральній формі на баланс позивача державного майна, переданого як частка до статутного капіталу товариства відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.09.2017 року було залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна України (третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.10.2017 року було залучено до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національну академію аграрних наук України (третя особа-2) та на стороні відповідача - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк (третя особа-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повинен повернути у натуральній формі вищевказане майно у зв'язку з виходом позивача зі складу товариства відповідача за рішенням загальних зборів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити всі необхідні дії для повернення у натуральній формі на баланс позивача державного майна не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та охоронюваних законом інтересів. До того ж, за висновками судів, в своїх вимогах позивач не визначає, які саме конкретні дії має здійснити відповідач на повернення майна та не вказано перелік майна, що підлягає поверненню. Тобто вимога позивача є неконкретизованою та у разі задоволення такої вимоги рішення суду не буде направлено на захист конкретних порушених прав чи законних інтересів.

02 березня 2018 року Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року у справі №911/2405/17.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2018 року визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року та призначено скаргу до розгляду на 29 травня 2018 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.05.2018 року у зв'язку з перебуванням судді Студенця В.І. у відпустці для розгляду справи № 911/2405/17 визначено наступний колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Мамалуй О.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.05.2018 року у зв'язку з відпусткою судді Вронської Г. О. для розгляду справи № 911/2405/17 визначено наступний колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Мамалуй О.О.

Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України у своїй касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року у справі №911/2405/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначив, що суди неповністю з'ясували обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Позивач зазначає, що судова практика свідчить про можливість прийняття судами рішень, які зобов'язують певну сторону вчинити певні дії або припинити вчинення певних дій; допустимість заявлення вимог про вчинення певних дій передбачено в ч.2 ст. 386 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник може звернутися до суду з вимогою про вчинення відповідачем певних дій для запобігання порушенню його прав та інтересів, а ст. 387 вказаного Кодексу передбачає такий спосіб захисту прав та інтересів власника, як витребування ним свого майна із чужого незаконного володіння. Суд прийняв як належні додані позивачем до позовної заяви докази щодо переліку спірного майна, у зв'язку з чим висновок судів про те, що вимога позивача є неконкретизованою, а також про те, що позивачем не вказано перелік майна, яке підлягає поверненню, є безпідставними.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2002 року Президією Української академії аграрних наук було винесено постанову, оформлену протоколом №16 від 28.11.2002 року "Про входження Інституту гідротехніки і меліорації до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідницько-виробничий центр "Еконива" (т - 1, ар. - 14).

Зазначеною постановою позивачу була надана згода на входження до складу учасників товариства відповідача та на внесення для формування статутного фонду товариства майна, яке придбане за рахунок коштів, одержаних від господарської діяльності, загальною сумою первісної балансової вартості 346133,90 грн. (згідно додатку №1), яке не використовується більше 10 років, морально і фізично старіє, знаходиться на балансі Інституту гідротехніки і меліорації і розташоване на території с. Юрівка, Києво-Святошинського району Київської області.

Постановою Президії Української академії аграрних наук від 27.11.2003 року "Про збільшення частки Інституту гідротехніки і меліорації УААН в статутному фонді ТОВ "Дослідницько-виробничий центр "Еконива" (протокол №21 від 27.11.2003 року) було надано згоду позивачу на збільшення частки Інституту гідротехніки і меліорації УААН в статутному фонді товариства за рахунок частки майна реорганізованого Дослідно-виробничого підприємства Інституту гідротехніки і меліорації УААН, яке придбане (побудоване) за рахунок власних надходжень від його господарської діяльності згідно з додатком (т. - 1, ар - 37).

Відповідно до Статуту відповідача (т. - 1, ар. - 21-34), зокрема, п.п. 4.2, 6.2, позивач входить до складу учасників товариства відповідача і його частка у статутному фонді відповідача складає 22% статутного капіталу, а саме 819 434,00 грн.

Факт внесення позивачем майна до статутного фонду відповідача останнім не заперечується та підтверджується наданими суду актами приймання передачі від 14.01.2003 року, від 11.03.2004 року, від 30.08.2004 року, а також накладними №15 від 14.01.2003 року, №11 від 12.03.2004 року, №42 від 30.09.2004 року (т. - 1, ар. - 15-18, 38-43,45-46).

22.07.2011 року Національною академією аграрних наук України було видано наказ №180 (т. - 1, ар. - 19-20), згідно з яким Інститут гідротехніки і меліорації Національної аграрної академії наук України разом з його дослідною мережею було перейменовано на Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що позивач звернувся до відповідача із заявою 30.11.2015 року про вихід з учасників товариства (т. - 1, ар. - 54), в якій просив повернути повністю в натуральній формі майно, передане до статутного фонду товариства відповідача як внесок учасника.

Відповідач в листі №07/03 від 30.03.2016 року (т. - 1, ар. - 56) повідомив позивача про те, що його заява про вихід зі складу учасників товариства та повернення майна, внесеного до статутного фонду відповідача, будуть розглянуті на загальних зборах товариства 05.05.2016 року.

За результатами проведення загальних зборів учасників відповідача (протокол №1-16 від 05.05.2016 року - т. - 1, ар. - 57-62), серед іншого, було прийнято рішення про вихід позивача зі складу учасника товариства відповідно до постанови Президії Національної академії аграрних наук та заяви позивача.

За твердженням позивача, відповідач не здійснив повернення в натуральній формі внесеного позивачем до статутного фонду майна, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу претензію №352/01.1 від 19.05.2017 року (т. - 1, ар. - 69-71) про повернення частки позивача в натурі. Проте звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

Позивач просив суд зобов'язати відповідача здійснити всі необхідні дії для повернення у натуральній формі на баланс позивача державного майна, переданого як частку до статутного капіталу товариства відповідача. При цьому позивач зазначав про те, що відповідач неодноразово звертався до позивача з листами, в яких просив повідомити банківські реквізити для внесення вартості за вказане вище майно. Однак, позивач не надав згоди на повернення частки у грошовому виразі, оскільки спірне майно належить до державної власності, не підлягає приватизації (підпадає під категорію "майно підприємств, установ та організацій Національної академії наук України, галузевих академій наук, що використовується для виконання фундаментальних і прикладних досліджень, акції (частки, паї) господарських товариств, утворених на основі майнових комплексів Національної академії наук України, галузевих академій наук") та має використовуватися за призначенням. Окрім того, незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться державне майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Як зазначалось вище суди попередніх інстанцій в задоволенні позову відмовили повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими.

Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів визначає Закон України „Про господарські товариства".

Згідно зі ст. ст. 1, 4 Закону України „Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст. 50 Закону України „Про господарські товариства").

В ст. 13 Закону України „Про господарські товариства" визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства (ст. ст. 86, 87 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

В ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити всі необхідні дії для повернення у натуральній формі на баланс позивача державного майна, переданого як частка до статутного капіталу відповідача, у зв'язку з виходом позивача зі складу товариства відповідача.

Згідно з положеннями ст. ст. 10, 54 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

За твердженням позивача, відповідач не повернув в натурі у встановлені законодавством строки майно, внесене позивачем до статутного фонду відповідача. Позивач наголошував на тому, що частка у статутному капіталі відповідача має бути повернута саме в натуральній формі, оскільки до статутного капіталу відповідача передавалося право користування майном, а не безпосередньо майно.

Однак, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи (постановами Президії Української академії аграрних наук від 28.11.2002 №16, від 27.11.2003 №21, Актами приймання-передачі та накладними) підтверджується, що позивачу було надано згоду внести для формування статутного капіталу відповідача майно, придбане за рахунок коштів, одержаних від господарської діяльності. При чому до статутного фонду було передано саме певне індивідуально визначене майно. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що внесок позивача до статутного фонду відповідача здійснювався саме майном, а не майновими правами.

Крім того, позивач посилається на Закон України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу". Однак, дію зазначеного Закону було розповсюджено на галузеві академії наук та організації, які віднесені до їх відома лише з 03.08.2004 року і на момент передачі спірного майна до статутного капіталу відповідача (14.01.2003 року) норми даного Закону ще не діяли, а питання передачі майна організаціями, віднесеними до відання галузевих академій наук, регулювалися Статутом Української академії аграрних наук, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1488 від 13.08.1999 року. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій правомірно не застосували до спірних правовідносин норми вищезазначеного закону.

У п. 82 Статуту Української академії аграрних наук передбачено, що кошти, одержані науковою установою, підприємством та організацією від госпрозрахункової діяльності, та майно, придбане за рахунок цих коштів, за згодою президії Академії можуть бути передані до статутних фондів спільних підприємств, створених за участю установ, підприємств або організацій Академії відповідно до їх профілю. Створення таких підприємств здійснюється згідно із законодавством.

Отже, позивач мав всі права на передачу до статутного фонду відповідача саме майна, а не права користуванням ним, відповідно до норм законодавства, чинного на момент такої передачі.

До того ж, згідно зі ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

На підставі зазначеної норми відповідач набув права власності на передане позивачем до статутного фонду майно, яке не підлягає поверненню в натуральній формі без згоди на це товариства та його учасників.

Судами досліджено наявне в матеріалах справи Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.09.2006 ЯЯЯ №423755 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2006 №11995306, та встановлено, що спірне майно було передано до статутного фонду товариства відповідача саме на праві власності (т. - 1, ар. - 150-151).

Докази скасування вищезгаданого свідоцтва ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Позивач передав до статутного фонду відповідача майно, а саме: будівлі котельні, водонапірної веж, пожежного резервуару, будівлі насосної випробувального полігону, площадок та дороги випробувального полігону, резервуару випробувального полігону, огорожі випробувального полігону в с. Юріївка Києво-Святошинського району по вул. Набережній, №23-Б та №25 (Акт приймання-передачі від 14.01.2003); основні засоби - будівлі та споруди - групи І, а також транспорт та механізми - групи ІІ, що знаходяться по вул. Набережній, 23-А в с. Юріївка Києво-Святошинського району (Акт приймання-передачі від 11.03.2004); будівлю колишнього профілакторію АТП по вул. Набережній, 25 в с. Юріївка Києво-Святошинського району (Акт приймання-передачі від 30.09.2004).

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.12.2009 року у справі №4/286-09 (т. - 1, ар. - 152-157) позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідницько-виробничий центр "Еконива" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" заборгованість в розмірі 1 559 698,67 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки №20/06-К-12 від 20.11.2006 року, а саме: нежилі приміщення, що складаються з: літ. А (прохідна, пл. 92,6 кв. м.), літ. В (електронна-щитова, пл.6,0 кв. м), літ. Г (склад, пл. 45,4 кв. м.), літ. Д (будівля експериментального цеху №2, пл. 1571,0 кв. м.), літ. Е (складське приміщення пл. 59,1 кв. м.), літ Ж (склад ГРП, пл.35,4 кв. м.), літ 3 (насосна, пл. 8,7 кв. м.), літ. К (будівля експериментального цеху №1, пл. 1350,8 кв. м), літ. Л (навіс), літ. М (навіс), літ. Н (навіс), літ. О (навіс), літ. П (навіс), літ Р (навіс), літ. С (вбиральня пл. 3,0 кв. м.), №1-11 (огорожа), №12 (водонапірна башта), №13 (свердловина), №14 (пожежний резервуар), №15 (відстійний резервуар), №1 (замощення), що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Юрівка, вул. Набережна, буд. 25 та шляхом звернення стягнення на предмет застави, відповідно до договору застави рухомого майна №20/06-К-22 від 20.11.2006, а саме: кліматичну установку із шести блоків; стелажі 5-ти та 6-ти ярусні в комплекті з каретками; лебідки з реверсом для завантаження (2 шт.); систему охолодження №1; систему теплопостачання; систему водопостачання та зрошення; систему контролю та управління кліматом; систему охолодження №2; автоматичну систему управління кліматичними установками та системами охолодження; станцію обеззалізнення води, що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Юрівка, вулиця Набережна, буд. 25.

Судами встановлено, що зазначеним судовим рішенням було звернуто стягнення на майно, про повернення якого в натуральній формі просить позивач.

Крім того, згідно з наданими відповідачем поясненнями, на даний час вищезгадане майно в порядку звернення стягнення передано іншому власнику, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доданий до відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спірне майно перебуває у власності відповідача суду не надано.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені правові норми кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Як вірно зазначено у рішенні господарський суд першої інстанції з позицією якого погодився апеляційний суд, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача здійснити всі необхідні дії для повернення у натуральній формі на баланс позивача державного майна не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки позивачем не визначено, які конкретні дії має вчинити відповідач із зазначенням переліку майна, що підлягає поверненню, у зв'язку з чим у разі задоволення такої вимоги рішення суду не буде направлено на захист конкретних порушених прав чи законних інтересів.

Крім того, за захистом порушеного права може звернутися власник майна, позивач зазначає, що він був балансоутримувачем майна та діяв під час передачі майна на підставі постанов Президії Української академії аграрних наук від 28.11.2002 №16, від 27.11.2003 №21, а власником залишалась держава. Також, слід зазначити, що на передане до статутного капіталу відповідача майно було оформлено право колективної власності на підставі рішення Віта-Поштової сільської ради, а тому у позивача відсутні права на зазначене майно, а залишається право на відшкодування вартості частки відповідача.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року у справі №911/2405/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

О. Мамалуй