Постанова

від 22.05.2018 по справі 904/8355/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/8355/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Ясиновський коксохімічний завод" (далі - Завод)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 (суддя - Панна С.П.) та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017

(головуючий - суддя Березкіна О.В., судді Іванов О.Г. і Чимбар Л.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Електропостачзбут" (далі - ТОВ Фірма "Електропостачзбут")

до товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ЮБС "Аверс" (далі - ТОВ "Центр ЮБС "Аверс") та

Заводу

про стягнення 430 044,41 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ТОВ Фірма "Електропостачзбут" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Центр ЮБС "Аверс" (з урахуванням уточнень до позовної заяви) про стягнення 1 000 грн. та Заводу про стягнення боргу в розмірі 429 044,41 грн., який складається з основного боргу у розмірі 351 715,06 грн., "інфляційних втрат" - 24 644,36 грн., 3% річних - 5 421,18 грн. та пені - 47 263,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Заводом зобов'язання з оплати за поставлений товар відповідно до договору купівлі-продажу від 17.01.2017 № 310/13 та невиконанням ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" взятих на себе зобов'язань згідно з договором поруки від 30.05.2017 № 2, укладеним ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" та ТОВ Фірма "Електропостачзбут" на забезпечення виконання договору купівлі-продажу від 17.01.2017 № 310/13.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 (суддя - Панна С.П.): позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" на користь ТОВ Фірма "Електропостачзбут" суму заборгованості у розмірі 1 000 грн.; стягнуто із Заводу на користь ТОВ Фірма "Електропостачзбут" основну заборгованість у розмірі 351 715,06 грн., "інфляційні втрати" в розмірі 24 644,36 грн., 3% річних у розмірі 5 421,18 грн., пеню у розмірі 47 263,81 грн., судовий збір у розмірі 6 450,67 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (головуючий - суддя Березкіна О.В., судді Іванов О.Г. і Чимбар Л.О.): апеляційну скаргу Заводу задоволено частково; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 у справі № 904/8355/17 скасовано; прийнято нове рішення, яким стягнуто з ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" на користь ТОВ Фірма "Електропостачзбут" суму заборгованості у розмірі 1 000 грн.; стягнуто із Заводу на користь ТОВ Фірма "Електропостачзбут" основну заборгованість у розмірі 351 715,06 грн., інфляційні втрати в розмірі 24 644,36 грн . , 3% річних у розмірі 5137,35 грн . , пеню у розмірі 44 614,68 грн.; стягнуто із Заводу на користь ТОВ Фірма "Електропостачзбут"судові витрати у справі у розмірі 6 450, 67 грн.

У касаційній скарзі Завод, посилаючись на прийняття оскаржуваного судового рішення зі справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить: скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 зі справи № 904/8355/17; закрити провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" 1 000 грн.; направити справу в частині стягнення із Заводу заборгованості у розмірі 351 715,06 грн., "інфляційних витрат" у розмірі 24 644,36 грн., 3% річних у розмірі 5 421,18 грн., пені у розмірі 47 263,81грн. на новий розгляд до суду першої інстанції.

Завод посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм статей 203, 215, 509, 530, 531, 553, 609, 610, 612, 638, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 4 3 , 32, 80, 84, 104 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України).

Скаржник вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що підписання акта приймання-передачі та видаткової накладної прирівняне до надходження товару на склад покупця, оскільки суд вважає дату підписання акта датою виникнення обов'язку з оплати товару.

Також Завод не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що факт та дата надходження товару у вагонах на станцію призначення прирівняні до надходження товару на склад покупця, оскільки апеляційний суд своєю постановою у справі дату виникнення обов'язку з оплати товару пов'язав з датою прибуття вагонів.

Скаржник стверджує, що позивачем здійснено відвантаження товару достроково, а нормами законодавства не передбачено, що дострокове виконання обов'язку однією стороною має наслідок зміну обов'язку іншої сторони.

Завод вважає, що господарський суд за власною ініціативою повинен був визнати договір поруки від 30.05.2017 № 2 недійсним, оскільки він суперечив законодавству на момент його укладення у зв'язку з тим, що був укладений після прострочення виконання основного зобов'язання.

16.04.2018 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ Фірма "Електропостачзбут" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ Фірма "Електропостачзбут" просить касаційну скаргу Заводу залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі № 904/8355/17 - без змін.

ТОВ Фірма "Електропостачзбут" стверджує, що на виконання умов договору від 17.01.2017 № 310/13 позивач поставив товар Заводу, що підтверджується матеріалами справи, голова правління Заводу особисто підписав акт приймання-передачі кислоти сірчаної в повному обсязі за видатковою накладною від 25.01.2017 № РН-0000045, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, позивач зазначає про те, що склад Заводу знаходиться у м. Макіївці Донецької області, тому підтвердити дату надходження сірчаної кислоти на склад Заводу документально може тільки Завод, проте таких документів відповідачем суду не надано, тому судами попередніх інстанцій вірно вказано дату надходження товару як дату надходження товару на станцію призначення, якою є станція отримувача товару.

Розгляд касаційної скарги Заводу здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 17.01.2017 ТОВ Фірма "ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ" (продавець) та Завод (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 310/13 (далі - Договір № 310/13);

- пунктом 1.1 Договору № 310/13 передбачено, що ТОВ Фірма "ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ" зобов'язана поставити Заводу продукцію виробничо-технічного призначення, а Завод - прийняти та оплатити товар на умовах, що викладені у договорі;

- відповідно до пункту 3.1 Договору № 310/13 ціна товару за одиницю і загальна вартість визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору;

- згідно із специфікацією від 17.01.2017 № 1 до договору № 310/13 оплата за поставлений за даним договором товар проводиться покупцем у такому порядку: 50% передоплата, 50% - протягом 20 календарних днів з моменту надходження товару на склад покупця;

- пунктом 6.1 Договору № 310/13 визначено, що сторони несуть відповідальність за спричинені збитки відповідно до діючого законодавства України та договору;

- ТОВ Фірма "ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ" на виконання умов Договору № 310/13 поставлено і передано у власність Заводу товар на суму 502 715,06 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 25.01.2017 № 1 та видатковою накладною від 25.01.2017 № РН-0000045;

- Заводом оплачено товар частково - у сумі 150 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.02.2017 № 205134149;

- 30.05.2017 ТОВ Фірма "ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ" (кредитор) та ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" (поручитель) укладено договір поруки № 2 (далі - Договір №2);

- відповідно до пункту 1 Договору № 2 предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником, вказаним у додатку № 1 до договору поруки, всіх своїх обов'язків за договором, вказаним у додатку № 1 до договору поруки, згідно з яким кредитором було прийнято зобов'язання передати у власність боржника продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а боржник взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору;

- додатком № 1 до Договору № 2 передбачені "Відомості про Боржника", відповідно до яких боржником є Завод за Договором № 310/13;

- пунктом 2 Договору № 2 визначено, що розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою у розмірі 1 000 грн.;

- у випадку невиконання боржником обов'язків за Договором № 2 поручитель відповідає перед кредитором за зобов'язаннями боржника у межах суми, вказаної у пункті 2 Договору № 2 (пункт 4 Договору № 2);

- пунктом 5 Договору передбачено, що у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 Договору № 2, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) обов'язку(ів);

- поручитель зобов'язаний виконати обов'язок(ки), зазначений(ні) в письмовій вимозі кредитора, в межах суми, вказаної у пункті 2 Договору № 2, протягом 1 робочого дня з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 Договору № 2 (пункт 6 Договору № 2);

- 15.08.2017 ТОВ Фірма "ЕЛЕКТРОПОСТАЧЗБУТ" було вручено вимогу директору ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" як поручителю, що підтверджується відміткою на вимозі від 15.08.2017 із зазначенням вх. № 15.08, яка задоволена не була.

Несплата Заводом заборгованості за поставлений товар відповідно до умов Договору № 310/13 та невиконання ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" умов Договору № 2 стало підставою для звернення ТОВ Фірма "Електропостачзбут" до господарського суду з позовом у даній справі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: матеріалами справи підтверджується заборгованість Заводу за поставлений товар, а доказів належної оплати основного боргу у сумі 352 715,06 грн. суду надано не було; ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" було вручено вимогу щодо виконання зобов'язання за Договором № 2, проте останнім оплату здійснено не було.

Приймаючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з такого: Завод не був своєчасно повідомлений судом першої інстанції про час та місце розгляду господарським судом справи, що є безумовною підставою для скасування рішення суду; позовні вимоги щодо основного боргу є обґрунтованими; початок прострочення оплати за Договором № 310/13 необхідно розраховувати не з 15.02.2017 (тобто 20 календарних днів з дня складання акта приймання - передачі від 25.01.2017), а з 22.02.2017 та 26.02.2017, тобто через 20 календарних днів з дня прибуття товару на станцію вантажоодержувача; датою надходження товару на склад покупця є саме дата надходження товару залізницею на станцію призначення, якою є станція отримувача товару.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За вимогами статті 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та враховуючи ті встановлені судами обставини, що: ТОВ Фірма "Електропостачзбут" поставлено товар відповідно до умов Договору № 310/13 та Специфікації №1 на умовах СРТ до станції Кринична Донецької з/д на суму 502 715,06 грн.; Завод в особі голови правління Чаленко В.І. прийняв товар згідно з накладною від 25.01.2017 № РН-0000045 та підписав акт приймання-передачі № 1; Заводом оплачено товар за Договором № 310/13 лише у розмірі 150 000 грн.; Заводом належним чином не виконано зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 352 715,06 грн.; відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про повернення (повне або часткове) отриманого за Договором № 310/13 товару, наявність зауважень щодо якості, кількості, строків поставки товару; Завод не подав доказів проведення розрахунків за Договором № 310/13 у повному обсязі та/або доказів відсутності боргу в сумі 352 715,06 грн., - суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення із Заводу боргу за поставлений товар.

Доводи скаржника про те, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його надходження на склад покупця та про те, що дострокове виконання обов'язку продавцем (постачальником) не має наслідком зміну обов'язку покупця щодо дострокової оплати поставленого товару є необґрунтованим з огляду на те, що Заводом прийнято товар без зауважень та в повному обсязі, дій щодо повернення товару постачальникові не вчинено, що тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

У статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 193, статті 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та враховуючи наведені законодавчі норми, здійснивши арифметично вірний перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних, "інфляційних втрат" та пені, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення із Заводу "інфляційних втрат" у розмірі 24 644,36 грн., 3% річних у розмірі 5 137,35 грн. та пені у розмірі 47 263,81 грн.

Доводи скаржника щодо необхідності визнання Договору поруки від 30.05.2017 № 2 недійсним господарським судом з власної ініціативи є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина перша статті 207 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з положеннями статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Приписами пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи в судах попередніх інстанцій) передбачено саме право, а не обов'язок господарського суду у прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Оспорюваність правочинів не корелюється з обов'язком суду встановити таку оспорюваність правочинів самостійно, фактично підмінюючи особу, на думку якої такий правочин є оспорюваним.

Доводи Заводу щодо необхідності визнання судом недійсним договору поруки № 2 із застосуванням статті 83 ГПК України є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях та не підтверджують того, що даний договір поруки суперечить чинному законодавству.

Обов'язковою умовою застосування пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) є переконлива мотивація суду щодо необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

У той же час правовідносини сторін у даній справі, так само як і порушення, про які заявляє позивач у даному позові (що фактично становить підстави даного позову), виникли саме з Договору № 310/13, а не з договору поруки № 2, а відтак судами попередніх інстанцій правомірно, в межах заявлених позовних вимог, які ґрунтуються саме на договорі купівлі-продажу від 17.01.2017 № 310/13, здійснено розгляд справи без виходу за межі позовних вимог, у зв'язку з відсутністю такої необхідності.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції погоджується також з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Центр ЮБС "Аверс" як поручителя 1 000 грн. відповідно до умов договору поруки № 2.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки вони зводяться до переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), згідно з частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судом з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Ясиновський коксохімічний завод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 зі справи № 904/8355/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов