Постанова

від 25.05.2018 по справі 914/1744/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1744/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Дрогобицької міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 (судді: Матущак О.І., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) у справі № 914/1744/17

за позовом Дрогобицької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-центр-сервіс",

про зобов'язання вчинити дії і стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року Дрогобицька міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-центр-сервіс" (далі - ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс") про:

- зобов'язання відповідача із дотриманням вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України укласти з Дрогобицькою міською радою договір оренди землі щодо користування ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" земельною ділянкою площею 0,5131 га по вул. Павлика, 64 у м. Дрогобичі для обслуговування виробничих і складських приміщень;

- стягнення з ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" на користь Дрогобицької міської ради збитків у сумі 145 477,64 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки закінчився 05.10.2009, проте земельну ділянку повернуто не було. Натомість станом на час подання позову Дрогобицька міська рада позбавлена можливості скористатися правами власника цієї земельної ділянки, оскільки договір оренди землі не укладено, натомість на земельній ділянці, яка є власністю співвласників об'єднання розміщено будівлі, і власники цих будівель не вчиняють жодних дії щодо їх знесення чи продажу.

При цьому Дрогобицька міська рада, посилаючись на вимоги статті 22 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України "Про оцінку земель" і Положення про оренду земельних ділянок у м. Дрогобич та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками, наголосила, що оскільки з 05.10.2009 ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" не було укладено договору оренди землі, позивачеві завдано збитки, розмір яких розраховано за період із 01.08.2014 по 31.07.2017.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" просило відмовити у її задоволенні, наголошуючи, що укладення договору оренди землі повинно відбуватися на підставі закону та відповідного рішення органу місцевого самоврядування, за правилами, встановленими нормативно-правовими актами щодо застування примірного або типового договору. Водночас зобов'язати у судовому порядку укласти договір або продовжити його дію за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу неможливо, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача укласти договір у судовому порядку.

Стосовно позовних вимог у частині стягнення збитків ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" акцентувало на відсутності у матеріалах справи передбачених чинним законодавством доказів для здійснення розрахунку розміру збитків та його затвердження відповідно до закону уповноваженими органами.

Крім того, ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" зазначило про відчуження частини нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що також спростовує наявність підстав для стягнення з нього збитків.

23.10.2017 Дрогобицькою міською радою подано до суду заяву про зміну предмета спору, в якій позивач на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України просив суд замість вимоги про зобов'язання ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" укласти договір оренди земельної ділянки зобов'язати товариство повернути Дрогобицькій міській раді за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 0,5131 га по вул. Павлика, 64 у м. Дрогобичі, інші позовні вимоги залишити без змін і стягнути збитки (а.с. 47-48).

Зазначену заяву Дрогобицької міської ради прийнято Господарським судом Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2017 (суддя Синчук М.М.) позов задоволено повністю. Зобов'язано ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" за актом приймання-передачі повернути Дрогобицькій міській раді земельну ділянку площею 0,5131 га за адресою: вул. Павлика, 64, м. Дрогобич. Стягнуто з ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" на користь Дрогобицької міської ради 145 477,64 грн збитків і 3 782,16 грн судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 (судді: Матущак О.І., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Аргументуючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення місцевим судом положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття до розгляду заяви про зміну позивачем предмета позову після початку розгляду справи по суті, у зв'язку з чим апеляційний розгляд справи здійснювався за вимогами, викладеними у позовній заяві.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача укласти договір оренди землі у зв'язку із недотриманням законодавчо визначеної процедури. Відмовляючи у задоволенні позву в частині стягнення збитків, суд акцентував, що належним обґрунтуванням та визначенням розміру збитків, а відповідно і складовою цивільного правопорушення, повинне бути рішення комісії органу місцевого самоврядування Дрогобицької міської ради, якого у матеріалах справи немає.

Не погоджуючись із постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2018, Дрогобицька міська рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2017 залишити без змін, наголошуючи на помилковості висновку про неправильне застосування місцевим судом положень статті 22 Господарського процесуального кодексу, оскільки фактично розгляд справи розпочато 06.11.2017, а у судовому засіданні 11.09.2017 хоча і зазначено, що представник позивача надав усні пояснення у справі, але насправді ці пояснення стосувалися причин невиконання ухвали суду.

При цьому скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання Дрогобицької міської ради на здійснення розрахунку збитків відповідно до положень чинного законодавства, а посилання суду на відсутність затвердженого акта комісії з розрахунку збитків є помилковим і не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 14.06.2017 у справі № 3-463гс17, на яку послалася Дрогобицька міська рада.

ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" не скористалося своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стосовно доводів Дрогобицької міської ради про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову і заяви про зміну предмета позову, прийнятої місцевим судом до розгляду) колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що цією нормою передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті. Отже, таке право може бути реалізовано лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Розгляд справи по суті починається з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставин справи, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Як убачається із наявного у матеріалах справи протоколу судового засідання від 11.09.2017, представником позивача (Дрогобицької міської ради) було надано усні пояснення у справі (а.с. 35).

Отже, суд перейшов до розгляду справи по суті, тому, ураховуючи положення статті 22 Господарського процесуального кодексу України, місцевий суд не вправі був приймати заяву Дрогобицької міської ради про зміну предмета позову від 20.10.2017, що правомірно установлено судом.

При цьому посилання Дрогобицької міської ради на те, що фактично розгляд справи розпочато лише 06.11.2017, а у судовому засіданні 11.09.2017 хоча і зазначено, що представник позивача надав усні пояснення у справі, але насправді ці пояснення стосувалися причин невиконання ухвали суду, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, виходячи зі змісту протоколу судового засідання від 11.09.2017.

Щодо позовних вимог Дрогобицької міської ради про зобов'язання ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" з дотриманням вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України укласти з Дрогобицькою міською радою договір оренди землі щодо користування земельною ділянкою площею 0,5131 га по вул. Павлика, 64 у м. Дрогобичі для обслуговування виробничих і складських приміщень, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 05.10.2006 між Дрогобицькою міською радою (орендодавець) і ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендареві у строкове платне користування передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості та комерційного використання, розташовану у м. Дрогобичі по вул. Павлика, 64 загальною площею 5131 м 2 , у тому числі: забудовані землі - 1 739 м 2 , проїзди та двори 795 м 2 , інші - 2 597 м 2 під розміщення та обслуговування належних орендареві нежитлових приміщень.

За змістом пункту 3.1 договору його укладено на три роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 13.2 договору).

Суди попередніх інстанцій установили, що після закінчення строку дії цього договору, орендар не звертався до міської ради із заявою (клопотанням) про продовження дії договору, отже він припинив свою дію 05.10.2009.

07.07.2017 Дрогобицька міська рада направила ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" претензію про відшкодування збитків, зобов'язання повернути орендовану земельну ділянку або переукласти договір оренди на новий термін. Однак цю претензію відповідачем залишено без відповіді, що стало підставою для звернення з позовом до суду із вимогою зобов'язати ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" із дотриманням вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України укласти з Дрогобицькою міською радою договір оренди землі.

За змістом статей 1 і 13 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6 і 627, Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства (постанова Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12).

Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 124 цього Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Положеннями чинного законодавства передбачено, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду.

Отже, відсутність відповідного рішення Дрогобицької міської ради про передачу у користування ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" земельної ділянки унеможливлює задоволення вимог про зобов'язання особи у судовому порядку укласти такий договір.

Крім того, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, які виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову Дрогобицькій міській раді у задоволенні позову про зобов'язання ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" із дотриманням вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України укласти з Дрогобицькою міською радою договір оренди землі, з огляду на недоведеність позивачем порушення його права та відсутність правового механізму виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Дрогобицької міської ради у частині стягнення збитків у сумі 145 477,64 грн колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 цього Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 211 цього Кодексу за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

За змістом пункту "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 157 цього Кодексу відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 157 Земельного кодексу України).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), відповідно до пункту 3 якого відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Отже, у випадку неукладення договору оренди, суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 Земельного кодексу України та Порядком.

Водночас згідно з пунктом 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Проте, як убачається зі змісту позовної заяви та зазначено судом апеляційної інстанції, Дрогобицька міська рада, звертаючись із позовом до суду про стягнення збитків із ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" за незаконне користування земельною ділянкою у період із 01.08.2014 по 31.07.2017, акцентуючи при цьому на використанні спірної земельної ділянки декількома власниками нерухомого майна, навела розрахунок розміру збитків лише у позовній заяві, що з урахуванням норм чинного законодавства не доводить наявності правових підстав для стягнення збитків саме у такому розмірі та саме з відповідача за відсутності підтвердження використання земельної ділянки саме ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс", а також розміру цієї земельної ділянки тощо, що може бути підтверджено документами, передбаченими чинним законодавством.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Дрогобицької міської ради щодо стягнення з ТОВ "Прикарпаття-центр-сервіс" збитків є правильним, а судове рішення підлягає залишенню без змін.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не спростовують висновків суду і фактично зводяться до переоцінки обставин справи.

Посилання Дрогобицької міської ради на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 14.06.2017 у справі № № 3-463гс17 (№ 923/2075/15) не може бути взято до уваги з огляду на відмінність правовідносин, які склалися між сторонами у справах, оскільки у справі № 3-463гс17 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача збитки, заподіяні внаслідок протиправних дій, що полягають у незаконному зборі урожаю на орендованих позивачем земельних ділянках.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дрогобицької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 у справі № 914/1744/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак