Рішення

від 04.06.2018 по справі 815/63/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/63/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1 за ордером,

представник відповідача Кришкевича за довіреністю,

третя особя Державної служби України з питань праці не з'явилася

третя особа ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області

не з'явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (65044, АДРЕСА_1) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044 м. Одеса, пр. Шевченка,2), треті особи Головне управління Державного казначейства служби України в Одеській області (65023, м. Одеса, вул. Садова 1-а ) Державна служба України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна,14) про стягнення заборгованості по заробітній платі і моральної шкоди у розмірі,-

СУТЬ СПОРУ:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою звернувся ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи Головне управління Державного казначейства служби України в Одеській області, Державна служба України з питань праці в якому з урахуванням зменшення позовних вимог просив:

1. Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр. Шевченка,2 код ЄДРПОУ 39781624) на користь ОСОБА_3 (65044, АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2015 року по 29.12.2017 року в сумі 183 249 (сто вісімдесят три тисячі двісті сорок дев'ять),28 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів.

2. Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр. Шевченка,2 код ЄДРПОУ 39781624) на користь ОСОБА_3 (65044, АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень, 00 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Позивач працював у Територіальному управлінні Держгірпромнагляду в Одеській області з 02.02.2011 р. На даний час Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області припинено, як юридична особа, у зв'язку з реорганізацією шляхом злиття з Головним управлінням Держпраці в Одеській області, у зв'язку з чим ГУ Держпраці в Одеській області є правонаступником Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області.

Наказом від 20.09.2016 р. №4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України було припинено державну службу ОСОБА_3 у зв'язку з вчиненням систематичного дисциплінарного проступку, а саме: за прогули без поважних причин.

Постановою від 19.12.2016 р. (залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 р. по справі №815/4924/16) Одеський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував наказ від 20.09.2016 р. №4-к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області.

Позивач зазначив, що до теперішнього часу відповідач не здійснив будь-яких дій щодо виконання вищевказаного судового рішення. Відповідні зміни до трудової книжки щодо скасування наказу про звільнення не внесені, на роботі позивач не поновлений.

В той же час позивач і не звільнений за власним бажанням. Так, 02.10.2015 р. позивач звернувся з заявою до керівника Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, згідно з якою зазначив, що розриває трудовий договір, який існує між позивачем та Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України, як роботодавцем, та просить звільнити його з посади за власним бажанням.

Однак до теперішнього часу відповідач не вніс запис у трудову книжку позивача про звільнення. Тобто позивач вважає, що його права не поновлені з вини відповідача.

Позивач також зазначив, що при зверненні з позовом про скасування наказу про його звільнення ним не заявлялися вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Тобто, звільнення працівника з підстав не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Позивач вважає, що йому повинна бути виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 19.10.2015 р. по 29.12.2017 р. Між тим з 15.02.2016 р. по 14.04.2016 р. позивач працював начальником служби охорони навколишнього середовища та охорони праці ДП Іллічівський морський торгівельний порт тому він зменшує кількість днів вимушеного прогулу на 43 робочих дні.

Позивач зазначив, що відповідач своїми діями грубо порушив Закон та створив такі умови для позивача, що він не може працювати на попередньому місці роботи, не може звільнитися і не може працевлаштуватися на будь-яку іншу роботу, чим грубим чином порушуються його права на працю і свободу вибору праці. Тому позивач вважає, що незаконними діями відповідач спричинив йому моральну шкоду, яку він оцінює в 100 000 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та в заяві про зменшення розміру позовних вимог (т.1 а.с.4-13, 148-149).

Ухвалою від 09.01.2018 року Одеський окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_3 прийняв до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі. Суд призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, а також встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

05.02.2018 року суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача та третьої особи, Державної служби України з питань праці, про залишення даного адміністративного позову без розгляду.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 21.03.2018 р., суд продовжив строк підготовчого провадження.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 19.04.2018 р., суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 16.05.2018 року.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у відзиві на позов (т.1 а.с.93-97).

Представник відповідача в обґрунтування відзиву зазначив, що 02.10.2015 р. позивач самостійно подав заяву про звільнення за власним бажанням. 19.10.2017 року позивач здав службове посвідчення, отримав трудову книжку та не виходив на роботу. Враховуючи наведене, фактично відбулося звільнення позивача. Також відповідач у відзиві зазначав, що станом на 03.10.2016 р. здійснено запис про реєстрацію припинення територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області. Рішення про поновлення на посаді та в якому саме органі в територіальному управлінні Дергірпромнагляду в Одеській області. В Головному управлінні з моменту утворення (2015 р.) ніколи не працював працівник за прізвищем ім'ям по батькові ОСОБА_3

Крім того, відповідач вважає, що позивач вже скористався правом на захист своїх інтересів щодо вирішення трудового спору між ним та Держпраці у судовому порядку, а тому посилання позивача на ст. ст. 235, 236 КЗпП України є не обґрунтованими. Так само вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

01.02.2018 р. позивач надав відповідь на відзив в якому зазначив, що він працевлаштувався на посаду начальника служби охорони навколишнього середовища та охорони праці до ДП Іллічівський морський торговельний порт . Однак через деякий час від Голови комісії з реорганізації територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області на адресу ДП Іллічівський морський торговельний порт надійшов лист, що під час проведення планової перевірки ДП Іллічівський морський торговельний порт встановлений факт працевлаштування позивача. А у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 до теперішнього часу перебуває на посаді начальника територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області з метою прийняття неупередженого та об'єктивного рішення просив надати копії документів щодо працевлаштування ОСОБА_3 У зв'язку з вищенаведеним позивач вимушений був звільнитися з вищезазначеної посади.

09.02.2018 р. відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач не довів вину Головного управління у позбавленні його можливості працювати.

Треті особи у судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та завчасно.

До суду від третьої особи, Державної служби України з питань праці, надійшли пояснення на позов, в яких третя особа у задоволенні позову просила відмовити виходячи з наступного.

Третя особа зазначила, що позивач не звернув увагу суду на той факт, що з Державною службою України з питань праці та/або її територіальними органами, в тому числі з ГУ Держпраці в Одеській області ніколи не перебував у трудових відносинах у зв'язку з чим-будь які рішення стосовно ОСОБА_3 Держпраці не приймала, обов'язок здійснювати будь-які виплати на користь ОСОБА_3 у Державної служби України з питань праці та/або ГУ Держпраці в Одеській області відсутні, а отже вимоги щодо стягнення з ГУ Держпраці в Одеській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 100 тисяч гривень є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.

26.02.2018 р. третя особа, Державна служба України з питань праці, надала заперечення на відповідь на відзив в яких зазначила, що позивач не спростував той факт, що рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі ніколи не виносилось, оскільки ОСОБА_3 ніколи не заявляв таких вимог, вважаючи себе звільненим за власним бажанням відповідно до його заяви від 02.10.2015 р. Отже позивач посилається на ст.ст. 235, 236 КЗпП України як на підставу виплати йому середнього заробітку проте не наводить жодних обставин, з якими вказані норми закону пов'язують таку виплату.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 працював у Територіальному управлінні Держгірпромнагляду по Одеській області з 02.02.2011 р.

Наказом від 20.09.2016 р. № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України було припинено державну службу позивача шляхом звільнення з посади начальника Територіального управління Держгіпромнагляду в Одеській області, у зв'язку із вчиненням систематичного дисциплінарного проступку, а саме за прогули без поважних причин, згідно підпункту 4 пункту 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Постановою від 19.12.2016 р.( залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 р. по справі №815/4924/160) Одеський окружний адміністративний суд встановив незаконність звільнення позивача, визнав протиправним та скасував наказ від 20.09.2016 р. №4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду. При зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу позивач не заявляв вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На час розгляду даної адміністративної справи відповідач не вчинив жодних дій щодо виконання, зазначеного вище , судового рішення. Позивач на попередній роботі не поновлений , жодний запис до трудової книжки не внесений, заробітну плату позивач не отримує.

Крім того, суд встановив, що 02.102015 року позивач звернувся до керівника Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України із заявою про його звільнення за власним бажанням. Однак на даний час питання про звільнення відповідач не вирішив, відповідний наказ за вказаною заявою не виданий, запис до трудової книжки про звільнення не вчинений.

На даний час Територіальне управління Держгірпромнагляду по Одеській області припинено, як юридична особа, у зв'язку з реорганізацією шляхом злиття з Головним управлінням Держпраці в Одеській області.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ч.2 ст.265 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Однак, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Відповідно до ч.3 п.32 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Відповідно до п.2 Порядку №100 у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчисляється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події з якою пов'язана відповідна виплата .

Згідно з п.8 розділу 4 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадку передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 Про практику розгляду судами трудових спорів рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

На підставі вищенаведеного суд зазначає, що при несвоєчасному виконанні рішення суду про скасування наказу про звільнення працівника з займаної посади з вини власника або уповноваженого органу, середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Таким чином, аналіз трудового законодавства свідчить про те, що у разі незаконного звільнення працівник має право вимагати виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня коли він фактично приступить до роботи.

Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, факт незаконного звільнення позивача є доведеним та не належить доказуванню, оскільки встановлений рішенням суду, що набрало законної сили. Так, у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 р. по справі №815/4924/16, якою визнано протиправним та скасовано наказ від 20.09.2016 р. №4-к голови комісії з реорганізації Діржгірпромнагляду, суд встановив, що відповідач грубо порушив порядок звільнення позивача з державної служби, зазначені в наказі підстави не є належними підставами для звільнення позивача (т.1 а.с.47, 50).

Також відповідач впродовж судового розгляду справи не надав жодного доказу щодо поновлення або звільнення позивача з посади, також не робив посилань на те, що позивач будь-яким чином винен у відсутності винесення наказу про його поновлення або звільнення. Тобто фактично позивач не звільнений з посади однак відсутність наказу про його поновлення фактично перешкоджає виконувати роботу

При цьому суд не бере до уваги твердження відповідача, що на Головне управління Держпраці в Одеській області не було покладено постановою суду жодних зобов'язань стосовно позивача, оскільки відповідач не є правонаступником Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, з наступних підстав. Так, суд встановив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, а.с.100) 03.10.2016 року Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області було припинено в результаті реорганізації. У зв'язку з чим Головне управління Держпраці в Одеській області є його правонаступником.

Також відповідно до довідки з Державного архіву Одеської області від 29.09.2016р. №559/04 (том І, а.с. 183) Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області (код ЄДРПОУ 37873058) відповідно до наказу Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 19.03.2015 року №15 Про реорганізацію територіальних управлінь Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України реорганізовується шляхом злиття з з Територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеській області в Головне управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624) з передаванням усіх прав та обов'язків.

Факт правонаступництва підтверджується передавальним актом від 27.09.2016 року в якому зазначено : Правонаступником прав та обов'язків Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області є Головне управління Держпраці в Одеській області (том І, а.с184).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення працівника з підстав реорганізації підприємства допускається, якщо не можливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Також згідно з вимогами статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади. Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою. Таким чином, у зв'язку з тим, що відбулася реорганізація підприємства у позивача залишилося нереалізованим право на зайняття вакантної посади за відповідною кваліфікацією у реорганізованому підприємстві через те, що вона не була йому запропонована.

Так само суд не погоджується з позицією відповідача про те, що впродовж розгляду справи №815/4924/16 позивач не порушував питання щодо поновлення його на посаді, а тому на відповідача не був покладений обов'язок щодо такого поновлення. Суд вважає такий підхід з боку відповідача до вирішення питання про поновлення формальним і недобросовісним. Оскільки звертаючись до суду про визнання протиправним та скасування рішення про звільнення, є очевидним, що особа бажає повернутися у становище в якому вона перебувала до порушення її права. В зв'язку з цим у випадку встановлення остаточним рішенням суду порушення права особи шляхом прийняття протиправного рішення суб'єктом владних повноважень у відповідача виникає обов'язок відновити її status quo . При цьому суд зауважує, що відповідач також не вчинив жодних відповідних дій і по розгляду заяви позивача від 02.10.2015 року про його звільнення за власним бажанням.

Крім того, позивач працевлаштувався на посаду начальника служби охорони навколишнього середовища та охорони праці до ДП Іллічівський морський торгівельний порт . Однак через деякий час (1-2 місяці) від Голови комісії з реорганізації територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області на адресу ДП Іллічівський морський торгівельний порт надійшов лист, що під час проведення планової перевірки ДП Іллічівський морський торгівельний порт встановлений факт працевлаштування. А у зв'язку з тим, що позивач до теперішнього часу перебуває на посаді начальника територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області.

Щодо розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

В адміністративному позові позивач зазначив, що період за який необхідно стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу становить з 19.10.2015 р. по 29.12.2017 р.

Між тим з 15.02.2016 р. по 14.04.2016 р. позивач працював начальником служби охорони навколишнього середовища та охорони праці ДП Іллічівський морський торгівельний порт , тому зменшується кількість днів вимушеного прогулу на 43 робочих дні, а саме: на 11 робочих дні у лютому 2016 р., 22 робочих дні у березні 2016 р., на 10 робочих днів у квітні 2016 р.

Згідно з довідкою виданою ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області від 12.10.2015 р. за №2222/01 про середню заробітну плату (дохід) позивача, заробітна плата за два місяці, що передували дню звільнення (19.10.2015 р.) не нараховувалася (а.с.35).

В період з 19.03.2015 р. по 18.08.2015 р. позивач проходив курси лікування, а також перебував у відпустках, що підтверджується листами непрацездатності і відповідними наказами наявними в матеріалах справи (т.1 а.с.36-43). У зв'язку з чим в даному випадку середньою заробітною платою за фактично відпрацьовані два місяці, що передували звільненню будуть січень і лютий 2015 р.

Заробітна плата за січень 2015 р. склала - 7333,40 грн., за лютий 8 196,14 грн. Всього за 2 календарні місяці роботи до звільнення заробітна плата склала - 15 529,54 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів у січні 2015 р. - 20, у лютому 2015 р. - 20.

Отже середньоденний заробіток складає 388,24 грн. (15529.54/40).

Кількість днів вимушеного прогулу складає 472 дня (19.10.2015 р. по 29.12.2017 р. : у 2015 р. - 65 робочих днів, у 2016 році - 172 дня (без врахування 43 робочих днів у ДП Іллічівський морський торгівельний порт : 215-43= 172 робочих дні), у 2017 р. - 246 днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 183 249,28 грн. (388,24х472).

Таким чином, суд робить висновок, що відповідач всупереч чинному законодавству прийняв оскаржуваний наказ про звільнення позивача, який в подальшому був визнаний судовим рішенням протиправним та скасований отже з відповідача належить стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 183 249,28 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться, у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ст.23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд, враховуючи той факт, що позивач внаслідок незаконного звільнення завдано моральної шкоди яка супроводжувалася почуттям приниженої гідності, образи. Дії відповідача призвели до погіршення рівня життя позивача і унеможливило його працевлаштування взагалі.

Однак, позивач впродовж судового розгляду справи не довів відповідними доказами розмір моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. з урахуванням викладених обставин.

Таким чином, суд робить висновок про стягнення з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 244-246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр. Шевченка,2 код ЄДРПОУ 39781624) на користь ОСОБА_3 (65044, АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2015 року по 29.12.2017 року в сумі 183 249 (сто вісімдесят три тисячі двісті сорок дев'ять),28 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів.

3. Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр. Шевченка,2 код ЄДРПОУ 39781624) на користь ОСОБА_3 (65044, АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень, 00 коп.).

4. У решті позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ Перехідні положення КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

6. Позивач- ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1

Відповідач - Головне управління Держпраці в Одеській області адреса: 65044 м. Одеса, пр. Шевченка 2, код ЄДРПОУ 39781624.

Третя особа - Державна служба України з питань праці, адреса: 01601 м. Київ, вул. Десятинна,14 код ЄДРПОУ 39472148.

Третя особа - Державна казначейська служби України в Одеській області адреса: 65000 м. Одеса, вул. Садова, 1А, код ЄДРПОУ 37607526.

Повний текст рішення з урахуванням знаходження судді у відрядженні складений та підписаний 04 червня 2018 року.

Суддя О.Я. Бойко

.