Рішення

від 23.05.2018 по справі 127/25914/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/25914/17

Провадження № 2/127/769/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

при секретарі Середі Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Вінницяметалпостач до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування земельною ділянкою, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2013 року ПАТ Вінницяметалпостач , правонаступником якого є ТДВ Вінницяметалпостач , продав, а громадянин ОСОБА_2 придбав об'єкти нерухомого майна, що складає 23/100 частки комплексу виробничих будівель та споруд, які знаходяться в м. Вінниці по вул. Київська, б.78.

Об'єкти нерухомого майна, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04.02.2005 року та угоди про внесення змін до договору оренди від 26.02.2013 року, перебували на орендованій позивачем у Вінницької міської ради земельній ділянці, за користування якою позивач сплачував орендну плату згідно договору. Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2017 року, яке набрало законної сили 16.05.2017 року, було розірвано договір оренди земельної ділянки укладений між ПАТ Вінницяметалпостач та Вінницькою міською радою від 04.02.2005 року із змінами та доповненнями. Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2013 року відповідач зобов'язався оформити свої права на земельні ділянки, на яких знаходяться придбані ним будівлі та споруди. До оформлення своїх прав на землю відповідач зобов'язаний компенсувати на підставі виставлених рахунків усі витрати продавця - ТДВ Вінницяметалпостач , пов'язані із орендою землі, на якій знаходяться придбані відповідачем будівлі та споруди.

Відповідачу були виставлені рахунки за компенсацію орендної плати за земельну ділянку, проте відповідачем із січня 2015 року по травень 2017 року вказані рахунки оплачуються частково або не сплачуються взагалі.

На підставі наведеного вище позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просив суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті компенсації орендної плати за земельну ділянку в сумі 67401,91 грн., з яких: 20507,57 грн., - за користування землею в період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року; 21955,80 грн. - за користування землею в період із 01.01.2016 року по 31.12.2017 року; 24938,54 грн. - за користування землею в період із 01.01.2017 року по 12.05.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Додатково суду пояснив, що рахунки формувались та виставлялись відповідачу для оплати компенсації за оренду земельної ділянки на підставі п. 10 договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 21.12.2013 року, у якому сторонами була погоджена умова про таку компенсацію та на підставі договору суборенди земельної ділянки № сб-1 від 01.06.2014 року, укладеного між сторонами та у п.1 якого визначена загальна площа земельної ділянки у розмірі 0,6958 га для розрахунку сум компенсації за оренду земельної ділянки із зазначенням кадастрових номерів всіх земельних ділянок та їх площ. Відповідач підписав зазначений договір суборенди, а тому умови цього договору є чинними для сторін та підлягають до застосування при розрахунку сум компенсації за оренду. Щодо виставлення відповідачу рахунків за одним і тим самим номером та за той самий період часу, але з різними сумами, які підлягають сплаті в якості компенсації орендної плати, представник позивача пояснив, що в цьому випадку відбулась помилка при розрахунку цих сум, оскільки вказані суми мали бути розраховані бухгалтерією позивача без врахування податку на додану вартість. Тому такі обставини дійсно мали місце і відповідач мав сплатити суми компенсації позивачу за рахунками без податку на додану вартість.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі та заперечили проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позов. Додатково суду пояснили, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує щодо виконання вимог п. 10 договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 21.12.2013 року, а саме щодо сплати сум заборгованості з компенсації за оренду земельних ділянок, які перебувають під придбаними ним об'єктами, але у разі об'єктивної наявності такої заборгованості. Рахунки, що виставлялись позивачем є необґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки при їх формуванні позивачем не було враховано ряд обставин, а саме для розрахунку була взята більша площа земельної ділянки ніж та, що перебувала під об'єктами нерухомості відповідача. Відповідачем було відчужено три об'єкти нерухомого майна за договорами дарування та купівлі-продажу, що також не було враховано позивачем. Про всі випадки відчуження нерухомого майна разом із земельною ділянкою відповідач повідомив позивача та отримав від нього згоду. Нові власники були згодні переукласти договори суборенди з позивачем щоб компенсувати орендну плату до переоформлення земельних ділянок, проте відповідач переуклав договір суборенди лише з громадянином ОСОБА_4, якому відповідач подарував частину нерухомого майна, розташованого в м. Вінниці по вул. Київська, б.78.

Крім того, позивачем відповідачу виставлялись рахунки за тими самими номерами для сплати компенсації за оренду земельної ділянки за ті ж самі періоди, проте із зазначенням різних сум до сплати, що не може не викликати сумнівів щодо їх дійсності та правильності. Так, позивачем були виставлені рахунки: №СФ-0000403 від 01.04.2017 року на суму 9637,53 грн. та №СФ-0000403 від 01.04.2017 року на суму 11136,81 грн.; №СФ-0007414 від 01.12.2016 року на суму 9092,01 грн. та №СФ-0007414 від 01.12.2016 року на суму 10506,42 з ПДВ на загальну суму 12607,70 грн.

Позивачем також протягом десяти днів були виставлені відповідачу різні рахунки щодо компенсації орендної плати за один і той самий період часу з різними сумами компенсації - рахунок №СФ-0003525 від 05.05.2015 року на загальну суму 12018,17 грн. та №СФ-0003615 від 15.05.2015 року на загальну суму 9975,70 грн.

Позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактура №СФ-0003895 від 15.06.2015 року щодо компенсації податку на додану вартість по орендній платі за земельну ділянку на суму 26732,06 грн., з яким відповідач також не погоджується, оскільки відповідно до вимог Податкового кодексу України, сплата орендодавцем земельного податку та отримання компенсації від орендаря за понесені витрати зі сплати земельного податку не може вважатись як операція з постачання послуг для цілей оподаткування податком на додану вартість. Тому у відповідача виникають сумніви щодо правильності розрахунків позивачем сум компенсації та дійсності рахунків виставлених позивачем.

Відповідач належним чином виконував умови договору щодо компенсації орендної плати за землю та сплатив кошти позивачу на загальну суму в розмірі 355898,03 грн. Крім того, за його розрахунками, має місце переплата коштів на загальну суму розміром 11410,09 грн., оскільки необхідно було сплатити 344487,94 грн. При розрахунку сум належних до сплати відповідачу в якості компенсації за оренду землі, він брав площу земельних ділянок, які перебували під його об'єктами нерухомості, оскільки іншими земельними ділянками він не користувався і вони перебували у користуванні позивача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з вимогами ст.ст. 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлені та не заперечуються сторонами обставини про те, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2013 року ПАТ Вінницяметалпостач , правонаступником якого є на даний час ТДВ Вінницяметалпостач , продав, а громадянин ОСОБА_2 придбав об'єкти нерухомого майна, що складає 23/100 частки комплексу виробничих будівель та споруд, які знаходяться в м.Вінниці по вул. Київська, б.78 (а.с. 6-7).

Об'єкти нерухомого майна відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04.02.2005 року та угоди про внесення змін до договору оренди від 26.02.2013 року перебували на орендованій позивачем у Вінницької міської ради земельній ділянці, за користування якою позивач сплачував орендну плату згідно вказаного договору (а.с. 24-79).

Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2013 року відповідач зобов'язався оформити свої права на земельні ділянки, на яких знаходяться придбані ним будівлі та споруди. До оформлення своїх прав на землю відповідач зобов'язаний компенсувати на підставі виставлених рахунків усі витрати продавця - ТДВ Вінницяметалпостач , пов'язані із орендою землі, на якій знаходяться придбані відповідачем будівлі та споруди.

Матеріалами справи та поясненнями представника позивача підтверджуються обставини того, що позивачем при розрахунку сум компенсації за оренду землі, бралась загальна площа земельних ділянок розміром 0, 6958 га, яка зазначена у п. 1 договору суборенди земельної ділянки № сб-1 від 01.06.2014 року підписаного сторонами та до складу якої входять: земельна ділянка площею 0,0206 га, кадастровий номер 0510100000:01:011:0080; земельна ділянка 0,0149 га, кадастровий номер 0510100000:01:011:0081; земельна ділянка площею 0,0915 га, кадастровий номер 0510100000:01:011:0027; земельна ділянка площею 0,2880 га, кадастровий номер 0510100000:01:011:0026; земельна ділянка площею 0,2808 га, кадастровий номер 0510100000:01:011:0024.

Сторонами також не заперечуються обставини того, що відповідачем була відчужена частина належного йому нерухомого майна в м.Вінниці по вул. Київська, б.78, а саме: частина нерухомості площею 2880 м.кв 21.10.2015 року була подарована громадянину ОСОБА_5; частина нерухомості, що розташована на земельній ділянці площею 2,0132 га (кадастровий номер 0510100000:01:011:0024), 12.10.2016 року була подарована громадянці ОСОБА_6; частина нерухомості, що розташована на земельній ділянці площею 0,0206 га (кадастровий номер 0510100000:01:011:0080), 26.02.2014 року продана громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 217, 218).

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого порушеного особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина перша статті 762 ЦК України передбачає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із ч.2 ст.409 ЦК України, власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач сплачував позивачу кошти в рахунок компенсації за оренду земельних ділянок на виконання пункту 10 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2013 року, на загальну суму в розмірі 355898,03 грн., що підтверджується наданими суду квитанціями до прибуткових касових ордерів та поясненнями сторін.

У частинах 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із ч.5 ст. 8 Закону України Про оренду землі договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Тому відповідно до вимог ст. 210 ЦК України такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі визначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію, з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

З огляду на викладене вище суд вважає, що позивач не був позбавлений можливості звернутись з відповідною пропозицією до другої сторони договору оренди земельної ділянки з метою зміни його умов або розірвання, як це було обумовлено у п.36 договору та в силу вимог закону, які також були відображені у п.40 вказаного договору (а.с. 21).

Суд погоджується з твердженням відповідача про недійсність підписаного сторонами договору суборенди земельної ділянки № сб-1 від 01.06.2014 року, оскільки його державна реєстрація сторонами не здійснювалась. Крім того, з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2013 року та майнових прав відповідача на придбане нерухоме майно, позивач втратив право на передачу в суборенду земельних ділянок на яких розташовані відчужені об'єкти нерухомого майна в силу наведених вище правових норм, а тому правові підстави для використання визначеної у п. 1 цього договору загальної площі земельної ділянки для розрахунку сум компенсації за оренду землі відсутні.

Матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджуються обставини щодо виставлення позивачем відповідачу рахунків зі сплати компенсації за оренду землі за тими самими номерами та за ті ж самі періоди, проте із зазначенням різних сум до сплати. Так, позивачем були виставлені рахунки: №СФ-0000403 від 01.04.2017 року на суму 9637,53 грн. та №СФ-0000403 від 01.04.2017 року на суму 11136,81 грн. (а.с. 9, 170); №СФ-0007414 від 01.12.2016 року на суму 9092,01 грн. та №СФ-0007414 від 01.12.2016 року на суму 10506,42 з ПДВ на загальну суму 12607,70 грн. (а.с. 13, 171).

Позивачем також протягом десяти днів були виставлені відповідачу різні рахунки щодо компенсації орендної плати за один і той самий період часу з різними сумами компенсації - рахунок №СФ-0003525 від 05.05.2015 року на загальну суму 12018,17 грн. та №СФ-0003615 від 15.05.2015 року на загальну суму 9975,70 грн.(а.с. 172, 173).

Таким чином, під час розгляду справи знайшли своє підтвердження пояснення відповідача в заперечення позовних вимог щодо обставин недостовірності поданих позивачем доказів на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, оскільки суду не було надано та судом не встановлено доказів на підтвердження правильності здійснення позивачем розрахунків сум компенсації орендної плати за землю.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Такий висновок щодо застосування наведених правових норм викладений Верховним Судом України у постанові від 03.09.2014 року, прийнятій у справі № 6-84цс14, який відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України має враховуватись іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а позивач всупереч наведеним положенням норм цивільного процесуального права не довів належними та допустимими доказами обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зокрема, що неналежним виконанням відповідачем зобов'язання зі сплати сум компенсації за оренду земельної ділянки, було порушено його права.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та враховуючи те, що суд відмовляє у задоволені позову, судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 409, 526, 629, 762 ЦК України, ст.ст. 120, 125, 126 ЗК України, ст.ст. 2, 13, 79, 81-83, 89, 258, 259, 265, 268 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю Вінницяметалпостач до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування земельною ділянкою - відмовити.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 30.05.2018 року.

Суддя: