Постанова

від 03.12.2009 по справі 2-а-3435/09

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-а-3435/09 р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М                          У К Р А Ї Н И

03 грудня 2009 року Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Ганенко Т.С.., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області (надалі-відповідач), в якому просив відновити пропущений строк для звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2007 року та зобов’язати відповідача нарахувати недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.  В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни. Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2007 років йому не виплачувалася доплата до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, тому він звернувся з вищезазначеним позовом до суду.

У судове засідання сторони не з’явились, позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідач позов не визнав, надав заперечення до адміністративного позову, де просив розглянути справу без участи його представника, відмовити в задоволенні позову за відсутністю правових підстав та через пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду, визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України.

Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутності сторін за їх заявами, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Виходячи із змісту статті 3 та пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, відносини, що склалися між сторонами, є публічно-правовими. Позивач народився 01.01.1944 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Таким чином, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Даний факт не заперечується відповідачем і підтверджується копією посвідчення позивача № 415812 з поставленням в ньому штампу «Дитина війни» (а.с.8).

Правовідносини, пов’язані із питаннями соціального захисту дітей війни врегульовані Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року  № 2195-IV, Законом України «Про державний бюджет на відповідний рік», Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 р.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено правовий статус дітей війни, визначено основи їх соціального захисту та гарантії надання пільг і державної соціальної підтримки. З метою надання соціальної підтримки особам, які мають статус «дитини війни» державою встановлені певні державні соціальні гарантії.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Між тим, дія зазначеної норми Закону протягом 2006-2007 р.р. зупинялась Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік або бюджетним законом до неї вносилися зміни, що зменшували розмір доплати до пенсії, визначений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Також, в 2007 році норми бюджетних законів щодо встановлення дітям війни виплат, інших ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» рішеннями Конституційного Суду України були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Так, Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були. Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України.

Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.  

Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства,  підстави для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплати доплати до пенсії за 2006 рік відсутні.

Відповідач протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством і не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Щодо позовних вимог позивача, які стосуються виплати доплати до пенсії за 2007 рік, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп\2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати особам, які мають статус «дитина війни», відповідні доплати, однак, всупереч даній правовій нормі, як вбачається із заперечень до позову (а.с.15), відповідач зазначені вимоги закону у 2007 році безпідставно не виконував.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача стосовно пропуску позивачем строку для звернення з позовом до суду, оскільки на зазначені правовідносини не розповсюджується дія ст. ст. 99, 100 КАС України, з таких підстав.

Порушення прав осіб, які мають право на отримання доплати до пенсії, у відповідності зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Позивач звернувся із позовом до Харківського окружного адміністративного суду в листопаді 2008 року, 04 листопада 2009 року позов надійшов з ХОАС на розгляд до Чугуївського міського суду Харківської області.

У відповідності до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Таким чином, виходячи з наведеного, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», при цьому, зауважує на те, що предметом оскарження є неправомірність дій відповідача щодо не здійснення нарахування доплати до пенсії та її виплаті не в повному обсязі, тобто ці позовні вимоги нерозривно пов’язані між собою.

При визначенні органу, на який покладено обов’язок здійснювати виплати, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд виходить з приписів наступних нормативно-правових актів. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином,  виплати, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», мають здійснювати відповідні УПФУ, за місцем проживання пенсіонерів, оскільки доплата до пенсії є  складовою частиною пенсії.

Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача - є Управління пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області. За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо повноважень Управління пенсійного фонду України в Чугуївському районі відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством,  та виплата підвищення до пенсії позивачу.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача про відсутність  коштів для забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії.

Так, статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.  Відповідно до ч. 2 ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №12/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 «Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії. Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України. Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів.

Таким чином, виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність коштів, як обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

Крім того, суд виходить з того, що відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено та не надано доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладене вище, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню. Суд покладає на відповідача обов’язок нарахувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та сплатити позивачу недоплачені суми доплати до пенсії.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 22, 46,152 ч. 2 Конституції України, ст. ст. 1-4, 6-9, 10-12, 17, 71, 72, 94, 99, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року  № 2195-IV, Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року, Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 486-V, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року за № 6-рп/2007 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області нарахувати ОСОБА_1, що мешкає за адресою: 63503, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та сплатити позивачу недоплачені суми доплати до пенсії.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача  витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 ( одна ) грн 70 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду  через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку, визначеному ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя -