Рішення

від 23.05.2018 по справі 924/1171/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2018 р. м. Житомир Справа № 924/1171/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 15.01.2017;

від відповідача 1: ОСОБА_2 - довіреність № б/н від 15.01.2018;

від відповідача 2: не прибув;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро"

до 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай"

2) Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Воларі"

про стягнення 176422,50 грн

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно 176422,50 грн, з яких: 13013,20 грн основного боргу, 139261,02 грн штрафу, 21847,82 грн 36% річних та 2300,46 грн курсової різниці.

17.05.2018 до суду, від відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 23.04.2018, надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, опису вкладення у цінний лист та фіскального чека від 14.05.2018.

Суд ухвалив долучити вказані документи до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та у письмових поясненнях.

Представник відповідача1 щодо позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві та запереченні. В судовому засіданні наголосив, що позивачем не вірно визначено суму курсової різниці. Підтвердив, що здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум, які базуються на вихідних даних останнього, є вірними. Підтримав клопотання про зменшення штрафу.

Відповідач2 та третя особа в засідання суду своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи підтверджено, що 07.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро" (постачальник/позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Урожай" (покупець/відповідач1) було укладено договір поставки № В60-03/17ЖТ-С (далі-Договір) засобів захисту рослин, регуляторів росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (далі-Товар) (а.с.10-12).

07.03.2017 сторони підписали додатки до Договору №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10, якими встановили назву товару, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки та календарний графік платежів (а.с. 13-17).

В процесі розгляду справи було наголошено представником позивача та зазначено у відповіді на відзив відповідача1 (а.с.90) і у письмовому поясненні (а.с. 151), що при складанні позовної заявиі помилково не вказано видаткову накладну № 2092 від 02 травня 2017 року на суму 1559,21грн, товар згідно якої був отриманий на підставі довіреності № 107 від 02.05.2017; при складанні позовної заяви позивачем помилково вказано суму ПДВ по видатковій накладній № ВА 000001928 від 28.04.2017, замість суми поставки товару - 241739,50 грн. При цьому представник позивача пояснив, що допущені помилки не вплинули на розрахунок суми боргу та на розмір заявлених до стягнення сум в цілому.

Як вказує позивач, на виконання умов Договору, відповідачу1 було поставлено товар на суму 557044,08 грн, за видатковими накладними (а.с.18-24,91-92):

- № ВА000001928 від 28.04.2017 товар: "Насіння сої" на загальну суму 241739,50 грн;

- № 2064 від 02.05.2017 товар: "Преміум інокулянт" на загальну суму 19313,98 грн;

- № 2065 від 02.05.2017 товар: «Формула» , "Антигусінь", "Дезарал Екстра" на загальну суму 25303,57 грн;

- по видатковій накладній № 2066 від 02 травня 2017 року за довіреністю №105 від 02.05.2017р. товар: "Тезан", "Дроп 90", "Аделіт", "Візерд" на загальну суму 150272,04 грн;

- № 2067 від 02.05.2017 товар: "Авангард Р, Бобові", "Авангард Р, Молібден", ОСОБА_3Бор" на загальну суму 25398,48 грн;

- № 2068 від 02є.05.2017 товар: "Регулятор росту Гуміфід" на загальну суму 8833,44 грн;

- № 2090 від 02.05.2017 товар: "Тевірон" на загальну суму 8325,29 грн;

- № 2091 від 02.05.2017 товар: Авангард Р, «Старт» на загальну суму 1630,32 грн;

- № 2092 від 02.05.2017 товар: Регулятор росту рослин "Гуміфілд", (1кг) на суму 1559,21грн;

- № 2630 від 15.05.2017 товар: «Антисапа» на загальну суму 28178,93 грн;

- № 2629 від 15.05.2017, товар «Альфа-Прометрин» на загальну суму 36 707,40 грн;

- № 2913 від 25.05.2017 товар «Антиколорад Макс» на загальну суму 9781,92 грн.

За видатковою накладною № 285 від 17.11.2017, в рахунок погашення боргу за Договором поставки, відповідачем1 було передано сою на загальну суму 207400,88 грн. (а.с. 25).

Позивач пояснив, що 30.11.2017 між СТОВ "Урожай" та ТОВ "Воларі" було укладено договір № 1 від 30.11.2017 про переведення боргу на суму 255360,00 грн. Подану разом з позовною заявою копію договору № 1 від 30.11.2017 про переведення боргу на суму 262500,00 грн просить суд до уваги не брати (а.с.46,47).

01.12.2017 між СТОВ "Урожай" та ТОВ "Воларі" укладено договір №2 про переведення частини боргу на суму 81270,00 грн (а.с.27).

01.09.2017 між ТОВ "АК"Вітагро" (кредитор/позивач) та Виробничим сільськогосподарським кооперативом "Шпичинці" (поручитель/відповідач2) укладено договір поруки № 03/17ЖТ-С (далі- Договір поруки).

Відповідно до умов вказаного Договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань СТОВ "Урожай" (відповідач1), що виникли з Договору поставки № В60-03/17ЖТ-С від 07.03.2017, який був укладений між кредитором та боржником ( п.1.1.Догоору поруки).

Пунктом 2.1. Договору поруки, передбачено, що у відповідності до вказаного договору, порукою забезпечуються в тому числі наступні зобов'язання боржника:

- здійснювати оплату за поставлені засоби захисту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо в обсязі та на умовах Договору поставки № В60-03/17ЖТ-С від 07.03.2017. З подальшими змінами та доповненнями:

- відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції у випадках, передбачених Договором поставки № В60-03/17 ЖТ-С від 07.03.2017.

Пунктом 3.1. сторони погодили, що поручитель та Боржник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Як вказує позивач, за отриманий згідно Договору № 60-03/17ЖТ-С від 07.03.2017 товар відповідач у повному обсязі не розрахувався, що стало підставою для звернення до суду. Сума основної заборгованості за вказаним договором становить 13013,20 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів 139261,02 грн. штрафу, 21847,82грн 36% річних та 2300,46 грн курсової різниці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст.ст. 6, 524, 533, 553, 554, 625, 626, 627, 632 ЦК України, ст.ст.173, 193 ГК України.

Відповідач1, згідно відзиву на позовну заяву від 02.02.2017 (а.с. 76-78), щодо позову заперечив частково. Зазначив, що позивачем у позовній заяві не вірно розраховані суми, які підлягають стягненню. Пояснив, що шляхом підрахування зазначених позивачем та поданих до матеріалів справи видаткових накладних, відповідачу було поставлено товар на суму 555484,87грн. Враховуючи переведення частин боргу на суму 262500,00грн і 81270,00грн за договорами № 1 від 30.11.2017 і № 2 від 01.12.2017 та передачу позивачу в рахунок погашення боргу за видатковою накладною 285 від 17.11.2017 сої вартістю 207400,88грн, вважає, що СТОВ "Урожай" розрахувалося із позивачем за договором поставки на суму 551170,88 грн. За вказаного, у відповідача1 наявна заборгованість перед позивачем за договором поставки у розмірі 4313,99грн. Враховуючи невірний підрахунок позивачем суми основного боргу, відповідач1 також заперечує щодо нарахованих до стягнення 36% річних. За його підрахунками, обґрунтовано заявлений їх розмір становить 21762,02 грн. Вимоги про стягнення курсової різниці вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заявлений до стягнення штраф у розмірі 139261,02грн відповідач вважає надмірно великим та просить зменшити на підставі ст. 233 ГК України до 1078,50 грн.

Відповідач2, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 41) позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує щодо солідарного стягнення заявлених сум.

У відповіді на відзив відповідача1 (а.с.90), позивач зокрема вказує, що відповідач у своєму відзиві посилається на стару версію договору про переведення боргу № 1 від 30.11.2017. За новою версією цього договору, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 47), загальна сума переведеного боргу становить 255360,00 грн, у зв'язку з чим вважає вірними розрахунки 36% річних, штрафу та курсової різниці. У письмовому поясненні ТОВ "Вітагро" (а.с. 151) заперечує щодо клопотання відповідача1 про зменшення суми штрафу.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представників позивача та відповідача1, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем 1 виникли зобов'язання за договором поставки № № В60-03/17ЖТ-С від 07.03.2017.

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У п. 1.2. Договору сторонами встановлено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару загальна, термін оплати, сорт/гібрид (щодо насіння), а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 2.2. Договору сторони визначили, що покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватись сторонами в кожному конкретному випадку окремо, та відображатися у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до цього договору.

У п. 2.3.1. Договору сторони обумовили, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті вказаній в додатках до договору (специфікаціях), на курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної.

Як зазначалося вище, 07.03.2017 сторонами було підписано додатки до Договору №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10, якими визначено назву товару, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки та календарний графік платежів (а.с. 13-17).

Наявними у матеріалах справи видатковими накладними підтверджується отримання відповідачем1 від позивача товару на суму 557044,08грн (а.с.18-24,91-92). При цьому твердження відповідача1 щодо отримання товару на суму 555484,87грн спростовуються видатковою накладною № 2092 від 02.05.2017 (а.с. 91-92).

Відповідно до п.2.7. Договору, сторони дійшли згоди, що у випадку, якщо покупець з вагомих причин не зможе розрахуватись за отриманий від постачальника товар грошовими коштами, то він має право за письмовою згодою постачальника, провести такий розрахунок сільськогосподарською продукцією по її середній ринковій вартості, що визначається шляхом усереднення ціни на таку продукцію у трьох провідних національних трейдерів, або по ціні котра буде встановлена між сторонами цього договору.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що в рахунок погашення боргу по договору поставки СТОВ "Урожай" за видатковою накладною № 285 від 17.11.2017 передало позивачу сою вартістю 207400,88 грн.

Не заперечується сторонами також і те, що між сторонами було укладено договори № 1 від 30.11.2017 та №2 від 01.12.2017 про переведення частини боргу на нового боржника - ТОВ "Воларі".

Враховуючи, що за твердженнями відповіача1, згідно договору № 2 від 01.12.2017 було переведено борг на суму 262500,00 грн. (а.с. 26), а позивач зсилається на копію договору про переведення боргу на суму 255360,00 грн, суд враховує наступне.

В матеріалах справи наявні копії договору № 2 від 01.12.2017 про переведення боргу на суму 262500,00 грн. (а.с. 26) та на суму 255360,00 грн (а.с. 47). Однак, позивачем в судовому засіданні було надано для огляду оригінал договору № 2 від 01.12.2017 на суму 255360,00 грн, який містить підписи сторін, завірені печатками підприємств. Натомість, оригінал договору про переведення боргу на суму 262500,00грн, для огляду надано не було, тому належність даного доказу не підтверджена.

За вказаного, розмір заборгованості відповідача1 перед позивачем за договором поставки № В60-03/17ЖТ-С від 07.03.2017 становить 13013,20грн (557044,08грн -207400,88грн - 255360,00грн - 81270,00грн = 130313,2 грн).

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як зазначалося раніше, сторони погодили умови поруки в договорі № В60-03/17ЖТ-С від 01.09.2017, зокрема те, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідачів в солідарному порядку суми основного боргу за договором поставки №В60-03/17ЖТ-С від 07.03.2017, у розмірі 13013,20 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позивачем курсової різниці в розмірі 2300,00 грн, суд враховує наступне.

Згідно п. 2.3.2. Договору, сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику, як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення такої оплати за Договором покупцем ціни і товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у Видатковій накладній на Товар, який оплачується.

Згідно п. 2.3.5. Договору, у випадку, коли покупець не оплатить товар (відповідну(ні) партію(тії) товару) за Договором у строки та на умовах, які передбачені Договором, і постачальник буде вирішувати спір у судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшиться в порівнянні з курсом, визначеним у специфікаціях (додатках) та видаткових накладних на товар.

Згідно ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищевказане, проаналізувавши умови Договору та зміст додатків до нього, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 2300,46грн курсової різнці. При цьому судом враховано, що: при здійсненні розрахунку заявленої до стягнення суми курсової різниці, позивачем помилково вказано суму погашення у розмірі 262500,00грн замість вірної 255360,00грн 30.11.2017 та 1238,61грн і 72891,39грн. замість вірної 81270,00грн 01.12.2017; позивачем було здійснено зарахування погашень без дотримання послідовності погашення сум, заборгованість по яких виникла раніше.

Оскільки, згідно здійсненого судом перерахунку, проведеного з урахуванням допущених позивачем помилок, сума курсової різниці перевищує визначену позивачем (враховуючи зменшення курсу Євро на дату звернення з позовом до суду, порівняно з курсом на дату проведених зарахувань за видатковою накладною та договорами переведення боргу), заявлена до стягнення її сума є вірною та підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 2300,46 грн.

За умовами пункту 7.2.3 Договору, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд встановив, що вимога про стягнення 36% річних є правомірною, а їх розрахунок є арифметично правильним, тому позов у цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 21847,82грн.

Щодо заявленого позивачем до стягнення 25% штрафу у розмірі 139261,02грн, суд враховує наступне.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно наданого позивачем розрахунку, штраф у розмірі 25% нараховано на всю суму неоплаченого товару (557044,08 грн) на перший день прострочення платежу (станом на 16.10.2017), його сума становить 139261,02 грн.

Згідно п.7.2.1. Договору, за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, покупець несе відповідальність, сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день простроченого платежу.

Разом з тим, відповідачем у справі заявлено клопотання про зменшення суми штрафу до 1078,50грн.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач1 вжив ряд заходів для погашення основної заборгованості, в результаті чого її залишок є незначним, прострочення не є тривалим. При цьому сума заявленого до стягнення штрафу надмірно велика порівняно з залишком основної заборгованості. Наданими до справи документами підтверджено, що стосовно відповідача1 відкрито ряд виконавчих проваджень і стягнення штрафу у заявленій сумі може призвести до негативних наслідків у діяльності СТОВ "Урожай", які впливатимуть на можливість здійснення останнім розрахунків в цілому.

Враховуючи вказане та зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності, а саме сезонний характер виконуваних ним робіт, господарський суд вважає за доцільне клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій задовольнити частково та зменшити розмір штрафу на 50% до 69630,51 грн. У стягненні 69630,51 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до пп.9.4 п.9 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, господарські суди повинні зазначати про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню на суму 106791,99грн, з яких - 13013,20грн основного боргу, 69630,51 грн штрафу, 21847,82грн 36% річних та 2300,46грн курсової різниці. У стягненні 69630,51 грн штрафу, суд відмовляє.

З урахуванням ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача-1 та на відповідача-2 в солідарному порядку

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір штрафу на 50% - до 69630,51 грн.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (13326, Житомирська обл., Бердичівський район, с. Скаківка, вул. Остальського, буд. 20, ід код 30651668) та з Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" (31322, Хмельницька обл., Хмельницький район, с. Шпичинці, ід. код 03788721) солідарно

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро" (31200, Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Котовського, буд. 7, ід код 37993500):

- 13013,20 грн. основного боргу;

- 69630,51 грн. штрафу;

- 21847,82грн. 36% річних;

- 2300,46 грн курсової різниці;

- 2646,34грн. судового збору.

4. У стягненні 69630,51 грн. штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.06.18

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - у справу; 2- позивачу- (рек. з пов.); 3-4- відповідачам (рек. з пов.); 5- третій особі (рек. з пов.).