Постанова

від 16.05.2018 по справі 913/675/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 913/675/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Укрриба"

на рішення Господарського суду Луганської області

(суддя - Рябцева О.В.)

від 12.10.2017

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

(головуючий - Стойка О.В., судді: Радіонова О.О., Татенко В.М.)

від 18.01.2018

у справі № 913/675/17

за позовом Державного підприємства "Укрриба"

до Фізичної особи - підприємця Амірова Станіслава Альбертовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Печенізьке рибоводне господарство"

про стягнення 88 959, 36 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Укрриба" (далі - ДП "Укрриба") звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Амірова Станіслава Альбертовича (далі - ФОП Аміров С.А.) про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги від 01.06.2012 №5 в сумі 38 350, 00 грн, 3 % річних в сумі 5 304, 91 грн за період з 01.01.2013 по 11.08.2017 та інфляційних втрат в сумі 45 304, 45 грн за період з січня 2013 року по червень 2017 року включно.

В обґрунтування позовних вимог посилається на часткове невиконання відповідачем умов договору про відступлення права вимоги від 01.06.2012 №5. Матеріально-правовою підставою позову визначені стаття 232 Господарського кодексу України та статті 257, 258, 267, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.09.2017 за ініціативою суду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Публічне акціонерне товариство "Печенізьке рибоводне господарство".

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.10.2017 у справі №913/675/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2018 рішення Господарського суду Луганської області від 12.10.2017 у справі №913/675/17 залишено без змін.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини:

- між Державним підприємством "Укрриба" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Печенізьке рибоводне господарство" (третя особа) 01.06.2011 укладено договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі позивача №19/11, предметом якого є передача позивачем третій особі права на експлуатацію гідротехнічних споруд, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання у єдиному технологічному процесі вирощування риби, консультаційних послуг, пов'язаних з експлуатацією гідроспоруд, інших додаткових послуг, а також проведення розрахунків за ці послуги. Місцезнаходження гідротехнічних споруд, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання: Харківська область, Печенізький район, смт. Печеніги. Детальний перелік майна, право на експлуатацію якого передається, наведено у додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору;

- між Державним підприємством "Укрриба" та Фізичною особою - підприємцем Аміров Станіславом Альбертовичем 01.06.2012 укладено договір № 5 про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач передає належне йому право вимоги згідно за договором від 01.06.2011 №19/11, а відповідач - приймає право вимоги, що належне позивачу за основним договором у сумі 56 675,00 грн в т.ч. ПДВ 9 445,83 грн;

- відповідно до п. 2.1 договору за передане право вимоги до третьої особи за основним договором відповідач зобов'язався сплатити позивачу та внести на його розрахунковий рахунок протягом листопада - грудня 2012 року суму в розмірі 56675,00 грн, в т.ч. ПДВ 9 445,83 грн;

- обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на наявність грошових зобов'язань відповідача на суму 56 675,00 грн на підставі акту звірки розрахунків за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, а також на факт часткового виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині внесення готівкових коштів до каси позивача на загальну суму 18 325,00 грн, внаслідок чого заборгованість склала 38 350,00 грн;

- внаслідок неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати за передане право вимоги до третьої особи, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав з позовом до суду про стягнення вказаної суми боргу.

Відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій виходили з мотивів недоведеності позивачем обсягу прав останнього на момент укладення договору відступлення, які були передані відповідачу, а також відсутності доказів передачі документів відповідно до ст. 517 ЦК України на підтвердження цих прав.

Судові рішення обґрунтовані, зокрема, нормами статей 173, 175 Господарського кодексу України, статей 512, 514, 517, 656 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Луганської області від 12.10.2017 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2018 у справі №913/675/17, Державне підприємство "Укрриба" подало касаційну скаргу, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальнені доводи Державного підприємства "Укрриба", викладені у касаційній скарзі:

- дійсність вимоги, що передана відповідачу підтверджується основним договором та актом звірки розрахунків по основному договору за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 з третьою особою;

- обов'язок відповідача щодо сплати позивачу суми зазначеної в п. 2.1. договору передбачений п. 3.2.1. договору про відступлення права вимоги;

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність існування права вимоги на момент його передачі, а також обсягу цього права.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 26.03.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Фізична особа - підприємець Аміров Станіслав Альбертович та Публічне акціонерне товариство "Печенізьке рибоводне господарство" не скористались правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Державним підприємством "Укрриба" та Фізичною особою - підприємцем Аміров Станіславом Альбертовичем 01.06.2012 укладено договір № 5 про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач передає належне йому право вимоги згідно за договором від 01.06.2011 №19/11, а відповідач - приймає право вимоги, що належне позивачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем прибутково-касові ордери за №93 від 04.12.2012 на суму 3 325,00 грн, №96 від 05.12.2012 на суму 10 000,00 грн, №98 від 06.12.2012 на суму 5 000,00 грн, за підписом працівників позивача про прийняття від відповідача загальної суми 18 325,00 грн як погашення боргу "по відступленню прав вимоги" не є доказами визнання відповідачем боргу за договором про відступлення права вимоги, оскільки вони не містять підпису відповідача. Крім того, позивачем не надано доказів передання відповідачу всіх необхідних документів, які б засвідчували права (обсяг прав), що були передані останньому та інформації, яка важлива для їх здійснення. Також, відсутні докази наявності заборгованості у третьої особи перед позивачем на вказану суму із зазначенням періоду її утворення, а також документального підтвердження передачі відповідачу документів, які посвідчують права, що передаються, позивач не надав.

Судами попередніх інстанцій відхилено посилання позивача на акт звірки за основним договором між ним та третьою особою за період з 01.04.2012 по 30.06.2012, як на підтвердження дійсності вимоги та наявності заборгованості у третьої особи перед позивачем, право вимоги якої було передано відповідачу, оскільки такий акт не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може вважатись доказом проведення господарських операцій та наявності заборгованості, отже не є належним доказом в розумінні ст. 73 ГПК України.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем факту порушення його прав відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими висновками господарських судів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що договір про відступлення права вимоги №5 від 01.06.2012, який підписано між ДП "Укрриба" та ФОП Аміров С.А. та скріплено печатками сторін, недійсним визнано не було, є чинним і підлягає виконанню сторонами.

Відповідно до п. 3.2.1 договору ФОП Аміров С.А. зобов'язався сплатити суму, зазначену в п. 2.1. цього договору (56 675,00 грн у тому числі ПДВ 9445,83грн) в зазначені строки, а саме: протягом листопада - грудня 2012 року.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, судами не надано правової оцінки виконанню чи не виконанню відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У контексті наведеної норми слід мати на увазі, що предметом договору про відступлення права вимоги є саме право (вимога), проте не підтверджуючі його документи, які лише доводять наявність такого права, його зміст та виникнення і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія. Передача цедентом цесіонарію документів, що підтверджують саме відступлене право вимоги, означає виконання додаткового юридичного обов'язку, наявного у цедента в силу закону, а не в силу договору цесії.

Поряд з документами, що підтверджують саме право вимоги, існують і документи, що підтверджують перехід цього права до цесіонарія, тобто ті, які пред'являються новим кредитором боржнику для підтвердження свого статусу, наприклад, договір про відступлення права вимоги.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наведене вище.

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2018 та рішення Господарського суду Луганської області від 12.10.2017 у справі №913/675/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська