Ухвала

від 04.06.2018 по справі 922/4819/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/4819/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду у складі Пелипенко Н.М. - головуючого, Барбашової С.В., Істоміної О.А. від 13 вересня 2017 року

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до: 1. акціонерної компанії "Харківобленерго", 2. комунального підприємства "Харківводоканал", 3. товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. державного підприємства "Енергоринок", 2. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Національне антикорупційне бюро України звернулось до місцевого господарського суду з позовною заявою до акціонерної компанії "Харківобленерго", комунального підприємства "Харківводоканал" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" про визнання недійсним договору про переведення боргу від 31 липня 2015 року № 169/7-Ут/15, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року рішення Господарського суду Харківської області від 16 травня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги повністю задоволено.

За наслідками перегляду справи у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2017 року залишено без змін.

18 квітня 2018 року, Харківська міська рада, як особа, що не брала участі у справі, однак вважаючи, що судовими рішеннями у даній справі вирішено питання про її права, інтереси та обов'язки звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на вже переглянуту у касаційному порядку постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Суд зазначає таке.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції , крім судових рішень визначених у частині третій цієї статті.

Однак разом із цим відповідно до частини 4 цієї ж статті особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, так особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Стаття 297 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) розмежовує два випадки звернення осіб, які не брали участі у справі, а саме: перший - оскарження постанови апеляційного господарського суду та другий - оскарження рішення місцевого господарського суду, яке переглянуто апеляційним судом за апеляційною скаргою такої особи.

Наявність права на касаційне оскарження у першому випадку прямо передбачене пунктом 1 частини 1 статті 297 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), у другому ж - обмежене умовою, що закріплена у частині 4 цієї ж статті.

Частина 4 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) є винятком із загального правила, встановленого частиною 1, який встановлює особливий процесуальний фільтр для осіб, що не брали участі у справі у вигляді вимоги про обов'язковий апеляційний перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку саме за їх апеляційною скаргою.

Така конструкція правової норми є цілком виправданою та логічною з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ).

Підсумовуючи вказане, Суд зазначає, що особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов'язки має право звернутися до касаційного суду лише після перегляду такого рішення місцевого господарського суду апеляційним судом за її апеляційною скаргою.

Якщо ж така особа, вважає що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки вирішено саме апеляційним судом, вона має право звернутися до касаційного суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду.

Оскільки оскаржуваною постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року рішення місцевого господарського суду, яке Харківська міська рада вважає законним, скасовано, то скаржником, в даному випадку, правильно обрано спосіб інстанційного оскарження, саме - шляхом звернення із касаційною скаргою до Верховного Суду, а вимоги частини 4 статті 287 Господарського кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) в такому випадку на скаржника не поширюються.

Водночас, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у даній справі без розгляду і у своїй позиції виходить з такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Стаття 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) визначає коло осіб, які можуть звернутися до касаційного суду з касаційною скаргою, встановлює перелік судових рішень, що можуть або не можуть бути оскаржені у касаційному порядку, а також закріплює підстави касаційного оскарження.

Стаття 305 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) є винятком із загального порядку оскарження, встановленого статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), оскільки передбачає можливість касаційного оскарження судових рішень, що вже переглянуті касаційним судом.

Так за приписами частини 1 статті 305 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), посиланням на яку Харківська міська рада обґрунтовує подання своєї скарги, якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Стаття 305 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) не обмежує коло осіб, на яких розповсюджується її дія, лише учасниками справи. Водночас, за приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

В розумінні приписів частини 1 та 4 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) такою підставою є те, що судове рішення безпосередньо стосується прав, інтересів та (або) обов'язків цієї особи, тобто в такому рішенні розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси та/або обов'язки, то таке посилання, виходячи з вищенаведеного, не може бути достатньою та належною підставою для порушення касаційного провадження.

Так, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що внаслідок визнання недійсним договору, що є предметом розгляду у даній справі, у комунального підприємства "Харківводоканал" виникає заборгованість перед акціонерною компанією "Харківобленерго", стягнення якої вплине на права, обов'язки та інтереси скаржника. Однак, ці обґрунтування наведеним вище умовам прийнятності скарги не відповідають, оскільки такі доводи стосуються припущень щодо ймовірного впливу на права, інтереси та обов'язки Харківської міської ради.

Враховуючи висновки, наведені Судом у цій ухвалі, не залучена до участі у справі особа, що звертається з касаційною скаргою в порядку статті 305 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), повинна довести , що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд звертає особливу увагу, що принцип юридичної визначеності (res judicata) є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Не може бути поставлено під сумнів остаточне рішення Верховного Суду лише через намагання сторони домогтися перегляду заради перегляду , а право на доступ до суду не може використовуватись як механізм зловживання та мати необмежений та абсолютний характер.

За таких обставин, керуючись статтями 2, 17, 234, 287, 288, 290, 292, 305, 314 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 922/4819/16 не приймати до розгляду і повернути скаржнику.

2. Копію цієї Ухвали разом з доданими матеріалами (в тому числі оригіналом платіжного доручення № 823 від 12 квітня 2018 року) надіслати скаржнику, касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.