Постанова

від 17.05.2018 по справі 570/3455/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

справа № 570/3455/15-ц

провадження № 61-10790 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4 ;

представник позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7;

відповідачі: Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_9 ;

представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника -ОСОБА_7 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року у складі судді Кушнір Н. В. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М. ,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_9 про визнання рішень протиправними та їх скасування, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності недійсними, визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємцем ОСОБА_11, її матерії, після смерті якої ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Спадщину вона прийняла фактично, проте право власності на неї не оформила. У липні 2015 року їй стало відомо, що 30 вересня 2004 року ОСОБА_12 (співмешканцем її матері) було оформлено право приватної власності на вказаний вище житловий будинок на підставі рішення виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 вересня 2004 року № 240. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_12, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, є його дочка, ОСОБА_9

Зазначала, що вказаним рішенням виконавчого комітету сільської ради порушено її право на спадкування нерухомого майна, так як спірний житловий будинок побудовано на земельній ділянці, переданій у користування її матері, ОСОБА_11, яка разом із ОСОБА_12 будувала спірний житловий будинок, проте за життя не оформила права власності на нього. Відтак, підлягає скасуванню свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_12 на вказаний житловий будинок, а вона має право на успадкування 1/2 частини зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд: визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_11; визнати за нею право користування земельною ділянкою площею 0,18 га, на якій розташований вказаний житловий будинок; визнати незаконним та з цих підстав недійсним рішення Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 29 вересня 2003 року про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_12 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,18 га.; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Колоденка Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, площею 0,177 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, виданий 9 червня 2005 року ОСОБА_12; визнати незаконним та з цих підстав скасувати рішення виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 вересня 2004 року № 240 про оформлення права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 за ОСОБА_12; скасувати реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 від 7 жовтня 2004 року за ОСОБА_12; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 від 6 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_12

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 прийняла спадщину, проте позивач не надала докази того, що вона зверталася за отриманням свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця, але не могла його отримати з підстав, що не залежали від її волі. Оскаржуване рішення прийняте сільською радою відповідно до чинного законодавства та у межах компетенції органу місцевого самоврядування.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 . - частково задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у позові з інших правових підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що майно, яке позивачка вважає своїм спадковим (житловий будинок та земельна ділянка), на час смерті у 2003 році її матері, ОСОБА_11 не належало, а тому для позивачки це майно не є спадковим і вона не може його успадкувати. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірне майно належало її матері за життя, з вимогами до ОСОБА_12, який оформив право власності на спірне майно після смерті ОСОБА_11, про визнання спадковим майна, яким він користувався (житловий будинок та земельна ділянка), чи його поділ не зверталась.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що ОСОБА_11 разом з ОСОБА_12 на земельній ділянці, наданій у користування ОСОБА_11, здійснили будівництво житлового будинку з надвірними будівлями для їхнього спільного проживання (хоча й без реєстрації шлюбу). ОСОБА_12 земельна ділянка під будівництво не надавалася. Спірний житловий будинок збудований на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні ОСОБА_11, при умові знесення старого жилого будинку, який також був її власністю, до якого ОСОБА_12 будь-якого відношення не має. Тому, житловий будинок, збудований у 1980 році на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_11, яка була головою вказаного господарства, є її особистою власністю.

Згідно зі статтею 105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

ОСОБА_12 міг будувати будинок на земельній ділянці, яка виділялась у постійне користування саме йому, а не ОСОБА_11 або мати документ на виділення йому такої земельної ділянки. Судом не встановлювались обставини виділення ОСОБА_12 земельної ділянки. Натомість, суд необґрунтовано погодився з доводами відповідача про те, що, оскільки будівельний паспорт виданий на ім'я ОСОБА_13, то відповідно він і є забудовником житлового будинку. Судом не надано оцінки правомірності підставам набуття права власності на будинок, а лише констатовано факт оформлення права власності ОСОБА_12 на житловий будинок після смерті ОСОБА_11 Проте після смерті ОСОБА_11 права на всі об'єкти, включаючи і самочинне будівництво, перейшли до спадкоємця - ОСОБА_4, яка прийняла спадщину фактично. Суд не надав належної оцінки тій обставині, що за життя ОСОБА_11 ОСОБА_12 не набув і у зв'язку з цим не реєстрував прав на спірне майно. Про таку реєстрацію після смерті ОСОБА_11 позивачку не повідомляв.

У квітні 2018 року ОСОБА_9 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Вважала, що судом вірно встановлено факт будівництва у 1980 році спірного житлового будинку самочинно, а також правильно застосовано главу 10 ЦК УРСР, згідно з якою у громадян, які здійснили таке будівництво права розпорядження (власності) на нього не виникало. Так само апеляційний суд вірно зазначив, що так як ОСОБА_11 на час смерті не була власником спірного майна, то ОСОБА_4 не могла його успадкувати. У період з 1980 року по 2001 рік діяло законодавство (стаття 20 ЗК УРСР 1970 року, стаття 23 ЗК України у редакції 1992 року), згідно з яким факт користування землею підтверджувався записами в погосподарській книзі. За правилами, визначеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 21 січня 1966 року, та наказом Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, саме ОСОБА_12 був власником спірного будинку, що підтверджувалося записами в погосподарських книгах. Відповідає це і приписам пункту 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року. Спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_12, а не за ОСОБА_11 Отже, на момент смерті останньої такий будинок не увійшов до складу спадщини, так як ОСОБА_11 не була його власником. Тому ОСОБА_12 правомірно оформив своє право власності на житловий будинок і земельну ділянку. Посилання позивачки на те, що вона не знала про оформлення спірного будинку та земельної ділянки за ОСОБА_12 не відповідають дійсності, оскільки вона підписувала протоколи погодження меж та схему меж земельних ділянок, відтак, ще у 2003 році ОСОБА_4 було відомо про оформлення прав на спірну земельну ділянку і будинок за ОСОБА_12

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувану постанову апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 86 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку (стаття 101 ЦК УРСР).

Згідно з частино першою статті 105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з частиною п'ятою статті 20 ЗК УРСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів

Листом Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 15 липня 2015 року № 666 щодо домогосподарства по АДРЕСА_1 підтверджено, що згідно із записами у погосподарських книгах за період з 1983 по 2015 роки за вказаною адресою розташований житловий будинок 1980 року забудови, загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею 53,0 кв. м та хлів 1979 року забудови, земельна ділянка загальною площею 0,677 га, у тому числі для обслуговування житлового будинку площею 0,177 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,50 га. Головою господарства значиться ОСОБА_12

Згідно з випискою із рішення виконкому Рівненської районної ради народних депутатів Рівненської області від 15 травня 1985 року № 168 ОСОБА_12 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку у с. Колоденка Рівненського району Рівненської області на існуючій земельній ділянці.

Відповідно до будівельного паспорту № 209 за 1985 рік забудовником індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_12

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1996 року, її дія не розповсюджувалася на домоволодіння, розташовані в селах, де облік такого майна здійснювався виключно по погосподарським книгам сільських рад.

Технічна інвентаризація нерухомого майна в сільській місцевості почала проводитися згідно з Правилами державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056.

Вирішуючи спір, врахувавши положення статті 105, 548 ЦК УРСР, статті 20 ЗК УРСР, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спірний житловий будинок та земельна ділянка на час смерті у 2003 році ОСОБА_11 їй не належали, власником житлового будинку та користувачем земельної ділянки був ОСОБА_12, що підтверджується записами у погосподарських книгах, рішенням виконкому Рівненської районної ради народних депутатів Рівненської області від 15 травня 1985 року № 168, будівельним паспортом № 209 за 1985 рік. За життя ОСОБА_11 вимог про визнання спірного майна спільною сумісною власністю із ОСОБА_12, з яким вони у зареєстрованому шлюбі не перебували, не заявляла, воно їй не належало,а тому це майно не є спадковим.

Посилання касаційних скарг на те, що спірна земельна ділянка та житловий будинок є особистою власністю ОСОБА_11 спростовуються матеріалами справи, зокрема листом Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 15 липня 2015 року № 666 (а.с. 11 т. 1), рішенням виконкому Рівненської районної ради народних депутатів Рівненської області від 15 травня 1985 року № 168, будівельним паспортом № 209 за 1985 рік (а.с. 45-48 т. 1).

Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують на законність постанови апеляційного суду не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного доводи касаційних скарг є безпідставними й на законність постанови апеляційного суду не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_7залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк