Окрема думка

від 30.05.2018 по справі 809/2537/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

30 травня 2018 року

Київ

справа №809/2537/15

адміністративне провадження №К/9901/20248/18

судді Верховного Суду Білоуса О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Косівському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірним і скасування наказу від 2 червня 2015 року № 25 в частині звільнення її з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновлення на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області; зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов'язання призначити її на відповідну посаду згідно із затвердженим штатним розписом в порядку переведення до ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області (з урахуванням заяви від 10 листопада 2015 року про зміну позовних вимог).

Зазначала, що її звільнення із займаної посади відбулось із порушеннями вимог КЗпП України та Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 2 червня 2015 року №25. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області або рівнозначній посаді. Зобов'язано ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 червня 2015 року до дня поновлення на роботі. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 серпня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 2 червня 2015 року №25-о; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області з 2 червня 2015 року; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26202,88 гривень з вирахуванням податків та обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції, а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року скасовано, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року залишено в силі.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд виходив з того, що як на дату попередження ОСОБА_1 про її можливе наступне звільнення, так і на дату її звільнення, в новоутвореній юридичній особі, що є правонаступником ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області, були наявні вакантні посади, які могли бути зайняті позивачем, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів її відмови від переведення та такі посади, з урахуванням припису частини третьої статті 36 КЗпП України, наказ від 2 червня 2015 року № 25 Про звільнення ОСОБА_1 є протиправним.

Вважаю такий висновок колегії суддів Верховного Суду передчасним з огляду на таке.

31 березня 2015 року позивачу оголошено попередження про звільнення із займаної посади з 1 червня 2015 року у зв'язку із реорганізацією ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області та скороченням штатної чисельності працівників вказаної інспекції.

Також у попередженні викладено пропозицію переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду головного державного інспектора координаційно-моніторингового сектору.

Відповідно до акта від 31 березня 2015 року, складеного головою та членами комісії з реорганізації, ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватись із попередженням про наступне вивільнення та пропозицією щодо переведення на вакантну посаду.

2 червня 2015 року позивачу запропоновано 15 вакантних посад в ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області і відповідно до акту, складеного головою та членами комісії з реорганізації, ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з пропозицією щодо переведення на вакантні посади.

При цьому, позивач наголошує, що згідно з наявною в матеріалах справи копією протоколу від 31 березня 2015 року, засідання комісії з реорганізації ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області проводилось в присутності голови комісії, членів комісії, та запрошеної в.о. начальника ДПІ у Косівському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_2 Відомості про присутність на вказаному засіданні працівників інспекції, яких попереджали про звільнення та ознайомлювали з пропозиціями щодо переведення на вакантні посади, в тому числі і ОСОБА_1, відсутні.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факту присутності позивача на вказаному засіданні комісії і факту її ознайомлення із попередженням про наступне вивільнення та пропозицією щодо переведення на вакантні посади.

Вважаю, що вказана обставина має визначальне значення для правильного вирішення цієї справи та могла бути встановлена шляхом допиту свідків судом першої інстанції.

За вказаних обставин, на мою думку, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд для встановлення фактичних обставин справи.

Суддя О.В. Білоус