Постанова

від 30.05.2018 по справі 243/5135/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 243/5135/16-ц

провадження № 61-5396св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - державне підприємство Український науково-дослідний інститут металургійного машинобудування УкрНДІметалургмаш ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року у складі судді Неженцевої О. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Біляєвої О. М., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до державного підприємства Українського науково-дослідного інституту металургійного машинобудування УкрНДІметалургмаш (далі - ДП УкрНДІметалургмаш ) про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у відповідача швейцаром гуртожитку з 15 листопада 2002 року до 20 вересня 2010 року.

Починаючи з 2010 року ДП УкрНДІметалургмаш припинило виплачувати працівникам заробітну плату. 20 вересня 2010 року позивач була звільнена з роботи.

При її звільненні з підприємства відповідач зобов'язаний був провести з нею повний розрахунок, однак цього не зробив, мотивуючи це скрутним фінансовим станом.

Заборгованість із заробітної плати становила 7 188,51 грн, яку за судовим наказом Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 жовтня 2010 року стягнуто з ДП Укрндіметалургмаш на користь позивача.

У березні 2016 року ліквідатор ДП Укрндіметалургмаш арбітражний керуючий ОСОБА_4 виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати у повному обсязі, а виплачувати компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати арбітражний керуючий відмовився.

Посилаючись на положення статті 34 Закону України Про оплату праці та статті 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати , відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати , позивач просила стягнути на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 01 жовтня 2010 року до 01 березня 2016 року у сумі 6 594,74 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням терміну її виплати за період з 01 жовтня 2010 року по 01 березня 2016 року, тобто вже після її звільнення з підприємства. А отже, немає підстав для задоволення позовних вимог, бо проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати після звільнення позивача та припинення трудових відносин законодавством не передбачено, а порушення прав працівника на своєчасне отримання належних йому при звільненні коштів підлягає захисту в інший спосіб - у порядку, встановленому статтею 117 КЗпП України.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач звернулась до суду майже через шість років після звільнення, суд першої інстанції правильно зазначив, що право на компенсацію, що входить у структуру заробітної плати, підлягає захисту в іншій спосіб.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,ОСОБА_3 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівникові заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію втрати частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За статтею 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок) відтворюють положення Закону лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідно до пункту 3 Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: у тому числі заробітна плата (грошове забезпечення).

Виходячи із зазначеного, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Суд установив, що ОСОБА_3 з 15 листопада 2002 року до 20 вересня 2010 року працювала швейцаром гуртожитку в ДП Укрндіметалургмаш .

На час її звільнення у підприємства була заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_3 у сумі 7 188,51 грн, що підтверджується судовим наказом Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 жовтня 2010 року.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ДП Укрндіметалургмаш знаходиться в стані припинення. Відповідно до рішення Господарського суду Донецької області від 18 травня 2013 року ДП Укрндіметалургмаш визнано банкрутом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута.

Як встановлено у судовому засіданні і не оспорюється сторонами, заборгованість із заробітної плати у сумі 7 188,51 грн була виплачена позивачу арбітражним керуючим ОСОБА_4 у березні 2016 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним, міститься висновок Конституційного Суду України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати після звільнення позивача та припинення трудових відносин законодавством не передбачено, а порушення прав працівника на своєчасне отримання належних йому при звільненні коштів підлягає захисту в інший спосіб - у порядку, встановленому статтею 117 КЗпП України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що має місце порушення встановлених строків виплати заробітної плати при звільненні, а також про те, що робітнику надається право на компенсацію, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , яка вже була закладена в заробітну плату, стягнуту судовим наказом у 2010 році. Позивач звернулася до суду через шість років, а право на компенсацію, що входить у структуру заробітної плати підлягає захисту в інший спосіб.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі, оскільки Законом та Порядком передбачено, що компенсація втрати частини заробітної плати проводиться згідно зі статтею 34 Закону України Про оплату праці підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток, до ліквідації заборгованості із заробітної плати.

Крім того, виходячи лише з того, що така компенсації після звільнення позивача та після припинення трудових відносин законодавством не передбачена, право на компенсацію, що входить у структуру заробітної плати, підлягає захисту в інший спосіб, суд першої інстанції фактично усунувся від оцінки зібраних у справі доказів, зокрема розрахунку компенсації, не перевірив усіх доводів позивача щодо права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, у тому числі якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення. Апеляційний суд вказавши про те, що компенсація вже була закладена в заробітну плату, стягнуту судовим наказом у 2010 році, а позивач звернулася до суду через шість років, зазначених порушень суду першої інстанції не усунув, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановити зазначені обставини та усунути допущені порушення судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик