Постанова

від 01.06.2018 по справі 21/295-09

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 21/295-09

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоміст" на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоміст" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК "Східенерго" в особі відокремленого підрозділу "Зуївська теплова електрична станція" про стягнення 24764186,26 грн.,

Короткий зміст рішення по суті спору

1. 18.01.2017 Господарський суд Донецької області вирішив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоміст" (далі - Позивач, Стягувач) задовольнити частково, cтягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК "Східенерго" в особі відокремленого підрозділу "Зуївська теплова електрична станція" (далі - Відповідач, Боржник) основний борг в розмірі 20523113, 47 грн., 3 % річних в розмірі 302683,71 грн., інфляційні втрати в розмірі 825777,86 грн., судовий збір в розмірі 180719,87 грн., в решті позовних вимог відмовити. Вказане рішення залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017.

2. 29.03.2017 на виконання вказаного рішення видано наказ.

Короткий зміст скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби

3. 21.11.2017 Позивач звернувся до суду з скаргою, в якій просив визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Орган виконавчої служби) Нещадима Івана Сергійовича незаконним щодо відмови в прийнятті до примусового виконання та повернення наказу Господарського суду Донецької області № 905/2461/16, виданого 29.03.2017, на виконання рішення цього суду від 18.01.2017, що набрало законної сили 22.03.2017, про стягнення з Відповідача боргу на загальну суму 21832294,91 грн.; зобов'язати головного державного виконавця Відділу виконавчої служби Нещадима Івана Сергійовича прийняти до примусового виконання наказ Господарського суду Донецької області № 905/2461/16, виданий 29.03.2017 на виконання рішення цього суду від 18.01.2017, що набрало законної сили 22.03.2017, про стягнення з Відповідача на загальну суму 21832294,91 грн.

Вимоги скарги мотивовані тим, що дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження є незаконними, оскільки прямо суперечать статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". У даній справі сторонами є один позивач та один відповідач, а рішення ухвалено виключно на користь позивача, у зв'язку з чим визначені в частині 2 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги до виконавчого документа не можуть бути застосовані до наказу Господарського суду Донецької області. Наявність в наказі двох ідентифікаційних кодів не означає наявності двох відповідачів - юридичних осіб, оскільки згідно з пунктами 2 та 20 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" юридичній особі присвоюється ідентифікаційний код юридичної особи, а відокремленому підрозділу - ідентифікаційний код відокремленого підрозділу. Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" боржником у виконавчому провадженні може бути лише юридична особа, тому відокремлений підрозділ не може бути стороною у виконавчому провадженні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. 14.12.2017 Господарський суд Донецької області ухвалив скаргу Позивача задовольнити, визнати дії головного державного виконавця Органу виконавчої служби Нещадима Івана Сергійовича щодо повернення наказу Господарського суду Донецької області № 905/2461/16, виданого 29.03.2017 на виконання рішення цього суду від 18.01.2017, що набрало законної сили 22.03.2017, про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу на загальну суму 21832294,91 грн. незаконними, зобов'язати Орган виконавчої служби прийняти до примусового виконання наказ Господарського суду Донецької області № 905/1641/16, виданий 29.03.2017 на виконання рішення цього суду 18.01.2017, що набрало законної сили 22.03.2017, про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу на загальну суму 21832294,91 грн. Вказана ухвала залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що зазначення у наказі Господарського суду Донецької області № 905/2461/16 від 29.03.2017 Боржника - ТОВ "ДТЕК Східенерго" в особі відокремленого підрозділу "Зуївська теплова електрична станція" не означає наявність двох боржників, оскільки "Зуївська теплова електрична станція" є саме відокремленим підрозділом юридичної особи ТОВ "ДТЕК Східенерго", який наділений майном останнього, а не іншою юридичною особою - боржником. Виходячи з того, що юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями (в т.ч. за зобов'язаннями її структурного підрозділу) усім належним їй майном, стягнення основного боргу в розмірі 20523113,47 грн., 3% річних в розмірі 302683,71 грн., інфляційних втрат в розмірі 825777,86 грн., судового збору в розмірі 180719,87 грн. за рішенням Господарського суду Донецької області від 18.01.2017 може бути реалізоване як за рахунок майна самої юридичної особи - ТОВ "ДТЕК Східенерго", так і за рахунок майна, що перебуває на балансі її відокремленого підрозділу - "Зуївська теплова електрична станція", про що і зазначено в ухвалі суду першої інстанції від 27.07.2017 про роз'яснення судового рішення у даній справі, тому наказ Господарського суду Донецької області від 29.03.2017 є таким, що відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 14.03.2018 Орган виконавчої служби (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити повністю.

6. 15.05.2018 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Судом фактично визнано існування двох боржників за виконавчим документом, а у поданому до виконання документі не зазначено, щодо якого боржника видано наказ. Повідомлення про повернення виконавчого документа Стягувачу, винесене державним виконавцем, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

8. Постанова суду апеляційної інстанції в частині зобов'язання Органу виконавчої служби прийняти до виконання наказ Господарського суду Донецької області від 29.03.2017 суперечить положенням пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішення рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Доводи Позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

9. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність дій державного виконавця повністю відповідають нормам статей 4, 15 Закону України "Про виконавче провадження", а тому з огляду на статтю 309 Господарського процесуального кодексу України, підстави для скасування судових рішень відсутні.

10. Враховуючи, що державний виконавець ухилився без достатніх підстав від вчинення виконавчих дій, що відповідно до пункту 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішення рішень, ухвал, постанов господарських судів України" є підставою для зобов'язання Органу виконавчої служби прийняти до примусового виконання наказ суду,

Позиція Верховного Суду

Щодо зазначення у виконавчому документі боржника в особі відокремленого підрозділу

11. Суд вважає помилковими аргументи Скаржника (пункт 7) стосовно того, що судами фактично визнано існування двох боржників за виконавчим документом, а у поданому до виконання документі не зазначено, щодо якого боржника видано наказ.

За приписами статті 80, частин 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Відповідно до частин 1 - 3 статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Разом з цим згідно із частинами 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. Водночас за частиною 2 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником-юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Отже відокремлений підрозділ не є юридичною особою, однак наділяється майном юридичної особи, яка його створила, при цьому таке майно є власністю цієї юридичної особи незалежно від того, чи було воно відокремлене її структурним підрозділам, і на це майно може бути звернене стягнення як за борги філій, представництв, структурних підрозділів, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила, враховуючи, що юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Факт наділення майном філії, представництва, структурного підрозділу пов'язується лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх, як підставно зауважено судами. Враховуючи наведене зазначення у наказі Господарського суду Донецької області № 905/2461/16 від 29.03.2017 боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" в особі відокремленого підрозділу "Зуївська теплова електрична станція" не свідчить про наявність двох боржників, оскільки "Зуївська теплова електрична станція" є відокремленим підрозділом Відповідача, наділена майном останнього, не є юридичною особою та не може вважатись боржником у виконавчому провадженні, про що мотивовано зазначено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях.

12. Вимоги до виконавчого документа встановлені положеннями статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", частиною 2 якої передбачено, що у разі, якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. При цьому відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону. Посиланням на наведені положення мотивовано повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання від 27.10.2017. Втім, враховуючи, що зазначення у наказі господарського суду боржника в особі його структурного підрозділу відповідно до наведених норм не свідчить про наявність декількох боржників у виконавчому документі з підстав, наведених вище, Суд погоджується з мотивованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наказ Господарського суду Донецької області від 29.03.2017 відповідає встановленим Законом України "Про виконавче провадження" вимогам до виконавчого документа, тому у державного виконавця не було законних підстав для повернення його без прийняття до виконання, у зв'язку з чим доводи Скаржника (пункт 8) про обґрунтованість та законність цього повідомлення безпідставні.

Щодо права суду зобов'язати державного виконавця вчинити дії

13. Суд відхиляє посилання Скаржника (пункт 10) на те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині зобов'язання Органу виконавчої служби прийняти до виконання наказ Господарського суду Донецької області від 29.03.2017 суперечить положенням пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішення рішень, ухвал, постанов господарських судів України" щодо неправомірності зобов'язання державного виконавця судом до вчинення певних дій, з огляду на таке. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. Положеннями статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення від 20.09.2005 у справі "Трихліб проти України", рішення від 28.07.1999 у справі "Іммобіліаре Саффі проти Італії"), тому безпідставне повернення виконавчого документа є порушенням положень Конвенції та Протоколу № 1. Враховуючи, що у державного виконавця були відсутні передбачені Законом України "Про виконавче провадження" підстави для повернення без прийняття до виконання виконавчого документа - наказу Господарського суду Донецької області від 29.03.2017, останній зобов'язаний вчинити передбачені цим Законом дії з виконання судового рішення, тому суд має право зобов'язати державного виконавця вчинити такі дії для поновлення прав Стягувача, порушених внаслідок неправомірних дій державного виконавця. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/7367/16. Суд також приймає до уваги ту встановлену судами обставину, що при первісному поверненні наказу Господарського суду Донецької області від 29.03.2017 Орган виконавчої служби не було зазначено про невідповідність цього виконавчого документа пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

14. Враховуючи наведене, доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в касаційному порядку, а висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця прийняті за надання належної правової оцінки обставинам справи та правильного застосування наведених норм.

15. З огляду на викладене Суд доходить висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 905/2461/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак