Ухвала

від 11.06.2018 по справі 20/420

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua У  Х  В  А  Л  А   11.06.2018                                                                                                                 Справа № 20/420                      Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В. при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за скаргою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (адреса: 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1), на дії органу державної виконавчої служби – Кіровського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (адреса: 84401, Донецька область, м.Лиман, вул.Пушкіна, 12 – б), про: визнання неправомірними дій органу державної виконавчої служби, визнання недійсною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, - стягувач: Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (адреса: 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1), боржник: Відкрите акціонерне товариство «Макіївський металургійний комбінат» (адреса: 86101, Донецька область, м.Макіївка, вул.Металургійна, б.47), про: стягнення 169      283,20 грн. за участю представників сторін: від стягувача: не з'явились; від боржника: не з'явились; від ДВС: не з'явились. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Донецької області від 24.01.2006 по справі №20/420 позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» суму основного боргу в розмірі 123195,07 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 34337,09 грн., 3% річних в сумі 9976,45 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 1675,09 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 99,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання цього рішення видано відповідний судовий наказ від 01.03.2006. 18.05.2018 від Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» канцелярією господарського суду Донецької області отримано скаргу №31/13 – 1807 від 14.05.2018 на дії органу державної виконавчої служби, в якій заявник просить: 1) визнати неправомірними дії органу ДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.206 № 20/420; 2) визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 № 20/420; 3) визнати неправомірними дії органу ДВС щодо надіслання постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 № 20/420. У зв'язку з відрахуванням зі штату судді Донця О.Є., відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Донецької області, затверджених протоколом зборів суддів №4 від 14.09.2016р. (зі змінами та доповненнями) та пункту 1.6 розділу ХХ «Прикінцеві положення» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 №17, з урахуванням змін, внесених рішенням Ради суддів України №16 від 12.04.2018, призначено повторний автоматичний розподіл справи №20/420. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2018, для розгляду скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» визначено суддю Величко Н.В. Листом від 21.05.2018 господарський суд Донецької області повідомив сторін про відкладення вирішення питання з розгляду скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» №31/13 – 1807 від 14.05.2018 на дії органу державної виконавчої служби, до відновлення втрачених матеріалів справи в обсязі, необхідному для розгляду вказаної скарги. Ухвалою від 29.05.2018 судом відновлено втрачену справу №20/420 в частині, достатній для розгляду скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Ухвалою від 29.05.2018 судом призначено до розгляду скаргу в судовому засіданні на 11.06.2018; боржнику та Кіровському відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області: у строк до 07.06.2018 надати до суду відзив на скаргу і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); надіслати стягувачу (заявнику) копію відзиву та доданих до нього документів, докази направлення надати суду у вказаний строк; Кіровському відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області: надати всі наявні у Автоматизованій системі виконавчих проваджень документи по виконавчому провадженню з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 по справі №20/420; явка сторін визнана не обов'язковою. Станом на дату розгляду скарги витребувані відзив і письмові та електронні докази, на яких такий відзив ґрунтується, до суду не надійшли. В судовому засіданні, що відбулось 11.06.2018, стягувач, боржник та Кіровський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином. Згідно статті 342 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч.4 ст.74 цього Кодексу). Враховуючи, що боржник та Кіровський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги заздалегідь, але вимоги суду, викладені в ухвалі від 29.05.2018 не виконали, а також обмеження строку розгляду скарги, встановлені частиною першою статті 342 Господарського процесуального кодексу України, тому скарга розглядається на підставі наявних у справі документів. Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд виходить з наступного. 27.03.2006 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м.Макіївка винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 у справі №20/420 та запропоновано боржнику ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» добровільно виконати вимоги виконавчого документу в строк до 04.04.2006. 27.03.2006 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м.Макіївка винесено постанову про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №20/420 до вирішення питання про банкрутство ВАТ «Макіївський металургійний комбінат». Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з проведення антитерористичної операції на території м. Донецька та Донецької області відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Міністерства юстиції України, орган державної виконавчої служби, що знаходився за адресою: м.Макіївка Донецької області було переміщено до м. Лиман Донецької області, яке знаходиться на території підконтрольній державної влади України. Стягувач звернувся із заявою від 10.04.2018 №31/13-1324 до Кіровського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про надання інформації стосовно вжитих державним виконавцем заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 №20/420. На вищевказану заяву Кіровський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області листом №14.10-13/217 від 18.04.2018 надав відповідь «щодо розгляду звернення», в якому повідомив, що згідно інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження за наказом господарського суду Донецької області №20/420 від 01.03.2006 стосовно стягнення боргу з ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» - завершено 10.11.2014р. відповідно до п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, у вказаному листі також зазначено про відсутність можливості надати будь-яку іншу інформацію у зв'язку з тим, що документи виконавчих проваджень у паперовому вигляді знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території. Скаржник у скарзі №31/13-1807 від 14.05.2018 стверджує про неправомірність дії органу державної виконавчої служби щодо завершення 10.11.2014р. виконавчого провадження на підставі п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» та не надіслання на адресу стягування копії відповідної постанови про повернення виконавчого документа, вчинені в порушення норм статтей 6, 11, 31, 37, 39, 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999р. №606-XIV), а тому на думку скаржника є неправомірними, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 - недійсною. Скаржник зазначає, що Закон України «Про боротьбу з тероризмом», Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», чи будь-який інший Закон України, не містять жодних положень щодо заборони звернення стягнення на майно чи кошти боржника у зв`язку з проведенням антитерористичної операції. Крім того, позивач звертає увагу, що виконавче провадження, відкрите на підставі наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 №20/420, виданого на виконання рішення від 24.01.2006 №20/420, зупинено 27.03.2006 відповідно до п.8 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвалою арбітражного суду Донецької області від 21.04.1997р. порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» та ухвалою від 19.11.2001р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.06.2018 стосовно боржника порушено справу про банкрутство (санація) та наразі триває процедура банкрутства, а тому скаржник вважає, що постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві винесена з порушенням вимог ст.ст. 37, 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у разі зупинення виконавчого провадження, винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві має передувати процедура поновлення відповідного виконавчого провадження. Відповідно до ст.129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження»   примусовому виконанню підлягають, зокрема, накази, що видаються господарськими судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на дату прийняття постанови органом державної виконавчої служби) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна   встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. При цьому, Закон України «Про боротьбу з тероризмом» та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а також  розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07.11.2014р. №1085-р, якими державний виконавець обґрунтував постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, не відносяться до нормативних актів, які регулюють питання виконавчого провадження. А одже, вказаними нормативними актами не визначено, що обставини проведення антитерористичної операції виключають здійснення виконавчих дій і можуть бути підставою як для відмови у відкритті виконавчого провадження, так і для повернення виконавчого документа стягувачеві. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Вищого господарського суду України від 12.05.2016р. у справі №905/3680/14 та від 19.07.2017р. у справі №20/98. Враховуючи приписи статей 37-39 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку про правомірність доводів скаржника щодо неможливості винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у разі зупинення виконавчого провадження без його поновлення, оскільки повернення виконавчого документа можливо на підставі триваючого виконавчого провадження за умови вчинення державним виконавцем послідовних дій, визначених Законом. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які є офіційними, загальнодоступними та безоплатними, станом на 11.06.2018 боржник перебуває у процесі санації в межах справи про банкротство №31/1-б. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність відповідних правових підстав у Кіровського відділу державної виконавчої служби м.Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області для винесення постанови про повернення виконавчого документа у справі №20/420 на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження. Відтак, викладене свідчить про незаконність таких дій вказаного органу виконавчої служби. Як встановлено вище, за змістом поданої скарги предметом оскарження є також дії Кіровського відділу державної виконавчої служби м.Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не надіслання постанови від 10.11.2014р. на адресу стягувача. Відповідно до ст.31 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на дату прийняття постанови органом державної виконавчої служби), копії постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст.47 Закону, надсилаються адресатам рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно до ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. За твердженням скаржника, станом на час звернення Дочірньої компанії «Газ України Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до господарського суду із скаргою на дії органу державної виконавчої служби, постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві з оригіналом виконавчого документа в порядку ст.47 «ЗУ Про виконавче провадження» на адресу стягувача не надходила. Відділ ДВС викладені обставини не спростував, інших відомостей матеріали справи не містять. Таким чином, за висновками суду, в порушення вимог ст.31 Закону України «Про виконавче провадження», орган державної виконавчої служби не направив стягувачу постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві. Згідно з вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Вирішуючи справу «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини в п.43 свого рішення від 20.07.2004р. дійшов наступного висновку: «Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду». Також, як зазначив Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012, за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Згідно ч.ч. 1,2 ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом  поновлює порушені права чи свободи заявника. Відповідно до абз.1 п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця, щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому, згідно приписів п.32 Інформаційного листа №01-08/369 від 29.06.2010р. ВГСУ «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якими встановлено, що вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним. Згідно ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Таким чином суд дійшов висновку про задоволення вимог скаржника та визнати неправомірними дії органу ДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.206 № 20/420;визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 № 20/420; визнати неправомірними дії органу ДВС щодо ненадіслання постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 № 20/420. Керуючись статтями ст. 233, 234, 235, 342, 343, 345 ГПК України, суд, Господарського процесуального кодексу України, суд, - УХВАЛИВ: Скаргу від 14.05.2018 №31/13-1807 Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на дії органу державної виконавчої служби, задовольнити повністю. Визнати неправомірними дії органу Кіровського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 № 20/420. Визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 №20/420. Визнати неправомірними дії органу Кіровського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо ненадіслання постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014 з виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.03.2006 № 20/420. Ухвала набирає законної сили 11.06.2018 року та може бути оскаржена в апеляційному порядку, згідно з Розділом IV Господарського процесуального кодексу України. Повний текст ухвали підписано 11.06.2018.                     Суддя                                                                                                                Н.В. Величко