Рішення

від 09.10.2008 по справі 2-3053/2008

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-3053/2008

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2008 року     м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді  Вознюка С.М.,

при секретарі     Височин Ю.В.,

за участю ОСОБА_1 та представника ДП «МА «Бориспіль» ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА «Бориспіль») про зарахування часу перебування на військовій службі до стажу роботи на підприємстві та виплату винагороди за вислугу років,

встановив:

12 вересня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказував, що він працює з 22.05.2003 року в ДП «МА «Бориспіль», а до працевлаштування на зазначене підприємство він проходив військову службу і має загальну вислугу - 25 років. В грудні 2006 року позивач, разом з іншими працівниками аеропорту, які є військовослужбовцями звільненими в запас, звернулись до адміністрації підприємства та профспілкового комітету із зверненням у зв'язку з тим, що новий проект колективного договору ігнорував положення Законів України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей», оскільки не передбачав виплати щомісячної грошової винагороди за вислугу років колишнім військовослужбовцям Збройних Сил та інших військових формувань. Зважаючи на це позивач, разом з іншими працівниками - колишніми військовослужбовцями, просив врахувати стаж військової служби до стажу роботи на підприємстві, у зв'язку з чим мати право на отримання винагороди за вислугу років у вищому розмірі. Однак адміністрація підприємства та профспілковий комітет відмовили їм у таких вимогах. Тому позивач просив суд зобов'язати відповідача зарахувати йому час проходження військової служби до стажу роботи за спеціальністю на підприємстві, нарахувати та виплатити щомісячну винагороду за вислугу років у розмірі 40 відсотків від посадового окладу, який встановлено штатним розписом від 15.02.2008 року.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити, оскільки діями адміністрації аеропорту порушується його трудове право на достатній заробіток зважаючи на його досвід та загальний трудовий стаж. При цьому зазначив, що колективний договір підприємства відповідача не повинен ущемлю вати прав працівників згідно діючого законодавства та Конституції України. Вважає, що не пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки останні пов'язаний з заробітною платою, а саме порушення має тривалий характер.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що позивач порушує питання, яке регулюється законодавством про працю. Посилання позивача на інші закони не можуть бути обгрунтованими, оскільки вони не регулюють питання оплати праці, а тому він просить суд у позові відмовити. Зазначив, що Положення про порядок і умови виплати винагороди за вислугу років в системі цивільної авіації працівникам ДП «МА «Бориспіль», про яке йшлося в позові, передбачає зарахування працівникам цивільної авіації стажу попередньої роботи на інших підприємствах до загального стажу роботи в цивільної авіації, що дає право на одержання винагороди за вислугу років, встановлюється підприємством самостійно у колективних договорах та інших розпорядчих документах, тому позивач може набути право на зарахування йому до стажу роботи в цивільній авіації стажу військової служби в разі, якщо останній пішов до лав Збройних Сил або інших військових формувань з підприємства цивільної авіації, а після цього повернувся для

подальшої праці. Крім того, ДП «МА «Бориспіль» є господарюючим суб'єктом, оплата праці працівників якого здійснюється з грошових коштів зароблених трудовим колективом, а тому й оплата плати врегульовується за рішенням трудового колективу. В даному випадку таке питання на зборах вирішено негативно, й позивачу разом з іншими працівниками - колишніми військовослужбовцями відмовлено у зарахуванні до їхнього стажу роботи в ДП «МА «Бориспіль» стажу військової служби. Правовідносини, стосовно яких заявлені позовні вимоги, регулюються нормами трудового законодавства, а останні не мають положень, які б обґрунтовували законність вимог позивача. Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей" та "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" не відносяться до таких, що регулюють сферу трудового законодавства. Будь-яких інших чинних нормативно-правових актів, які б встановлювали, що зарахування часу проходження військової служби громадянам України до відповідних видів стажу тягне за собою необхідність донарахування за це до основної заробітної плати додаткових виплат для працівників ДП МА «Бориспіль» законодавством не передбачено. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про достатність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1

Відносини, які склались між сторонами врегульовуються нормами КЗпП України, Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей», «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди» тощо.

Як встановлено в судовому засіданні, дійсно позивача було звільнено в запас з лав Збройних Сил України 31.07.2002 року із загальною вислугою років 25 років й прийнято на роботу на підприємство відповідача з 22.05.2003 року (а.с. 7,8).

Згідно письмового колективного звернення, відповіді від 27.03.2007 року встановлено, що позивач звертався до відповідача про приведення умов колективного договору до вимог чинного законодавства з метою зарахування до стажу роботи за спеціальністю стажу перебування в лавах Збройних Сил, однак йому було відмовлено (а.с. 9-14).

Згідно до п. 2.1. Положення про порядок і умови виплати винагороди за вислугу років в системі цивільної авіації працівникам ДП "МА "Бориспіль винагорода за вислугу років працівникам підприємства виплачується залежно від стажу роботи при стажі роботи понад 25 років у розмірі 40% посадового окладу щомісяця. Вказане положення є додатком до галузевої угоди, однак не розповсюджується на працівників аеропорту - колишніх військовослужбовців щодо зарахування до стажу роботи за спеціальністю військової служби.

Відповідно до ст.ст. 10, 13 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства України, в ньому визначається крім інших положень нормування і оплата праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). В статті 16 даного Кодексу вказано, що умови колективного договору, які погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Згідно ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року (із змінами і доповненнями), умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Вказаним законом охоплюється й укладення галузевих угод, в тому числі і галузевої угоди між Міністерством транспорту та зв'язку України, Фондом державного майна України, Асоціацією «Аеропорти України» цивільної авіації та профспілками працівників цивільної авіації України. Вказана галузева угода повинна відповідати вимогам чинного законодавства і не погіршувати становище працівників.

В даному випадку положення такої угоди не відповідають в вимогам Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей» та «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».

Так, згідно до вимог п.1 ст.2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та п.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх

страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також і до стажу державної служби.

Зважаючи на наведені норми законів позивачу необхідно зарахувати стаж військової служби до загального стажу роботи, який дає право на винагороду за вислугу років в системі цивільної авіації працівникам ДП "МА "Бориспіль", оскільки положення зазначених законів є обов'язковими для застосування, зважаючи на те, що такі вимоги є гарантією, визначеною державою для військовослужбовців та відносяться, крім того, до їхнього соціального захисту.

До посилань представника відповідача на те, що питання, які піднімає у позові позивач мають регулюватись законодавством про оплату праці суд ставиться критично, оскільки основною вимогою позивача є зарахування йому до стажу роботи, який дає право на виплату винагороди, стажу військової служби, який складає 25 років. Саму ж винагороду він просить нарахувати і стягнути у відповідності до Положення, яке є додатком до галузевої угоди і яке не оспорюється.

Однак суд при вирішення справи повинен на це звертати увагу, та давати оцінку положенням такого колективного договору.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про оплату праці», законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України «Про колективні договори і угоди» та інших актів законодавства України.

У цьому зв'язку, вимоги ст.ст. 14, 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року визначають, що договірне регулювання оплати праці спирається на галузеві угоди та колективні договори, які в свою чергу не повинні містити положень, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством.

Діяльність підприємства будь-якої галузі діяльності та форми власності повинна відповідати вимогам діючого законодавства, а тому посилання відповідача на положення Господарського кодексу України також є недоречними з наведених вище підстав.

Зважаючи на наведені норми законів та встановлені судом обставини вимоги ОСОБА_1 щодо зарахування стажу військової служби до загального трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю, що в свою чергу дає право на отримання надбавки за вислугу років, - є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству.

Суд вважає, що в даному випадку не підлягає застосуванню й положення ст. 233 КЗпП України щодо пропущення позивачем тримісячного строку позовної давності, на чому наполягав представник відповідача. Так, дійсно позивач в судовому засіданні підтвердив про те, що йому остаточно стало відомо про незарахування проходження ним військової служби до стажу, який дає право на отримання надбавки за вислугу років для працівників аеропорту в квітні 2007 року. Однак згідно ч.2 ст. 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому відповідач в своїх письмових поясненнях сам стверджує про врегулювання спірних відносин між сторонами, серед інших законодавчих актів, в тому числі й Законом України «Про оплату праці». В даному випадку надбавка за вислугу років на яку позивач має право, також включається до загального розміру заробітної плати працівника, а тому вимоги ОСОБА_1 підпадають під дію саме ч.2 ст. 233 КЗпП України. Крім того, судом враховано, що порушення прав позивача має триваючий характер, а його право на отримання надбавки за вислугу років в розмірі 40 відсотків від посадового окладу не визнається відповідачем й на час звернення до суду.

Однак у суду не має підстав для задоволення вимог позивача в повному обсязі, оскільки останній не надав доказів на підтвердження розмірів посадового окладу за його посадою в період з 22.05.2003 року (з моменту початку роботи в аеропорту) до 15.02.2008 року, коли були внесені зміни до штатного розпису. Крім того, відсутні будь-які, в тому числі й визначені законодавством України, підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної винагороди за вислугу років за минулий період (до 15.02.2008 року) з розрахунку посадового окладу введеного за новим штатом з 15.02.2008 року. Нарахування зазначеної винагороди слід здійснити відповідно до посадового окладу, який діяв у відповідний період.

Оскільки судове рішення ухвалюється на користь позивача, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачені останнім при поданні позовної заяви.

Також, відповідно до п. 4 ч.3 ст. 81 та ч.1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь держави суму судового збору в розмірі 8 грн. 50 коп. При цьому розмір судового збору визначений судом на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року №7-93, а суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи -відповідно до Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1258.

На підставі викладеного та п.1 ст.2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", п.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей", ст.ст. 10, 13, 16, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, Законами України «Про оплату праці» та «Про колективні договори і угоди», керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 81, 88, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд -

виpішив :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати державне підприємство «Міжнародний аеропорт "Бориспіль» зарахувати ОСОБА_1 час проходження військової служби, який складає 25 років, до стажу роботи за спеціальністю на державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з моменту його прийняття на роботу, а саме - з 22.05.2003 року.

Зобов'язати державне підприємство «Міжнародний аеропорт "Бориспіль» нарахувати та виплатити ОСОБА_1, старшому стрільцю ВОХОР, винагороду за вислугу років в системі цивільної авіації працівникам державного підприємства «Міжнародний аеропорт "Бориспіль» в розмірі 40 відсотків від посадового окладу щомісячно, згідно штату затвердженого на відповідний період, починаючи з 22.05.2003 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», (08307, м. Бориспіль Київської області, ідентифікаційний код 20572069) на користь ОСОБА_1, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, - 7 (сім) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», (08307, м. Бориспіль Київської області, ідентифікаційний код 20572069) в дохід держави України (р/р №31115095700004, Державний бюджет, код 23570059, Банк УДК в Київській області, МФО 821018, КБК 22090200) - 8 (вісім) грн. 50 коп. судового збору.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.