Постанова

від 01.06.2018 по справі 466/3311/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 466/3311/17 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/1119/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: відповідача ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2018 року ,-

в с т а н о в и л а:

у червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Обласного комунального підприємства ЛОР БТІ та ЕО , Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, третіх осіб Галицького ВДВС ЛМУЮ, Фонду Держмайна України у Львівській області, Львівської місцевої прокуратури №2, ГУНП у Львівській області, приватного нотаріуса ОСОБА_4 , у якому після уточнень позовних вимог, просив:

-визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії ВАС №532352, видане 27.12.2002 року Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі акта проведення прилюдних торгів, затвердженого відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції м. Львова 24.12.2002 року, яким посвідчено, що ОСОБА_2, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, належить право власності на майно, яке складається зі споруди цілісного майнового комплексу по вул. Шевченка, 186 у місті Львові;

-визнати недійсним та скасувати реєстраційне посвідчення серії КММ №016981 від 29.12.2002 року на об'єкти нерухомого майна яким Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки посвідчує, що споруди цілісного майнового комплексу площею 2 988,6 м.кв. у м. Львові по вул. Шевченка, 186 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2;

-скасувати державну реєстрацію земельної ділянки №4610137500:10:001:0038 площею 0,0002 га у державному земельному кадастрі, як таку, що проведена незаконно.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 27.12.2002 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 видано свідоцтво серії ВАС N0532352, на підставі акту проведення прилюдних торгів, затвердженого відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції м. Львова 24 грудня 2002 року, у якому посвідчено, що ОСОБА_2, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, належить право власності на майно, яке складається зі споруди цілісного майнового комплексу по вул. Шевченка, 186 у місті Львові.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 16 січня 2015 року по справі №466/56/ 15-к про притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 358 КК України ОСОБА_5 нежитлове приміщення, розташоване між нежитловими приміщенням першого поверху будівлі Б-2 , які позначені цифрами 2, 3, 4, б має площу 44,33 кв. м. Як вбачається із технічного паспорту будівлі Б-2, що по вул. Шевченка, 186 у м. Львові в даному місці розташована належна ОСОБА_2 боднарна 3-1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності має загальну площу 43,1 кв.м. Тобто, рішенням суду встановлено, що у свідоцтві, виданому 27.12.2002 року Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 серії ВАС №532352 зазначені неправдиві відомості, а саме невірно вказана площа приміщення боднарної. На водонапірну вежу повністю відсутня технічна документація технічний паспорт, абриси, інвентаризаційна справа. Відповідно до короткої технічної характеристики виданої БТІ водонапірна вежа є металева і вказана її вартість, як металу, в сумі 3810,00 грн., а згідно довідки-характеристики №74820 від 20 липня 2002 року Управління житлового комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, яка видана ОСОБА_6 для подання в нотконтору для відчуження нерухомого майна водонапірна вежа є металева і її дійсна вартість в цінах на 2000 рік становить 810 грн. процент зносу Л-1 - 40%. Відтак, не зрозуміло на підставі чого вказаний об'єкт зазначений, що це окрема споруда, а не обладнання. До справи №466/2909/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном ОСОБА_2 подав кадастровий план земельної ділянки №4610137500:10:001:0038 площею 0,0002 га та повідомив, що ця земельна ділянка відповідає площі водонапірної вежі Л-1 за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 186. Відтак, вважав, що запис в акті про проведення прилюдних торгів, на яких здійснено відчуження майна ОСОБА_6, що розташоване за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 186 та яке придбане ОСОБА_2, що виданий відділом виконавчої служби Галицького управління юстиції м. Львова 24 грудня 2002 року, про наявність цегляних стін не відповідає дійсності, а значить не відповідає дійсності реєстраційне посвідчення серії КММ №016981 від 29 грудня 2002 року на об'єкти нерухомого майна яким Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки посвідчує, що споруди цілісного майнового комплексу площею 2 988,6 м.кв., адже в такому разі загальна площа приміщень є більшою. Наданий кадастровий план земельної ділянки №4610137500:10:001:0038 площею 0,0002 га доводить, що ні стін, ні фундаменту водонапірна вежа Л-1 не має, відтак у свідоцтві ОСОБА_2 відображена неправдива інформація щодо наявності таких стін. В той же час при наявності будь-якої додаткової площі свідоцтво ОСОБА_2 не відповідає дійсності, оскільки цегляні стіни вимагають зазначення характеристик стін та несучих конструкції, а також площі приміщення (водонапірної вежі), відтак загальна площа приміщення не відповідає тій, яка була придбана на прилюдних торгах. Окрім цього, зазначав, що загальна площа приміщень та споруд, зазначених у свідоцтві, яке видане 27.12.2002 року складає 2 838,2 кв.м.. Також зазначає, що 29 грудня 2002 року Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видає реєстраційне посвідчення серії КММ №016981 на споруди цілісного майнового комплексу площею 2 989,6 кв.м., які розташовані у м. Львові по вулиці Шевченка, 186 зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва, виданого 24 грудня 2002 року Львівським приватним нотаріусом міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №5946 та записано в реєстраційну книгу №19 за реєстровим №5962. Таким чином у свідоцтві серії ВАС №532352, виданому приватним нотаріусом ОСОБА_4 загальна площа приміщень і споруд складає 2 838,2 кв.м., а в реєстраційному посвідченні, виданому ЛОК БТІ та ЕО на підставі вказаного свідоцтва - 2 989,6 кв.м. Позивач вважав, що на водонапірну вежу Л-1 відсутня будь-яка технічна документація, як і на право ОСОБА_2 на земельну ділянку під водонапірною вежею, невизначено площу земельної ділянки та хто і на підставі яких документів її визначав. А тому, на його думку, кадастровий номер №4610137500:10:001:0038 земельній ділянці площею 0,0002 га присвоєний з порушення вимог п. 16 Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 18.08.2010 р. у зв'язку з чим запис про присвоєння кадастрового номера №4610137500:10:001:0038 підлягає скасуванню.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Обласного комунального підприємства ЛОР БТІ та ЕО , Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області , третіх осіб Галицького ВДВС ЛМУЮ Фонду Держмайна України у Львівській області, Львівської місцевої прокуратури №2, ГУНП у Львівській області, приватного нотаріуса ОСОБА_4, про скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення - відмовлено.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі, зазначає, що з оскаржуваним рішенням не погоджується, оскільки на водонапірну вежу повністю відсутня технічна документація технічний паспорт, абриси, інвентаризаційна справа. Відповідно до короткої технічної характеристики виданої БТІ водонапірна вежа є металева і вказана її вартість як металу в сумі 3810,00 грн. Згідно довідки-характеристики №74820 від 20 липня 2002 року Управління житлового комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, що видана ОСОБА_6 для подання в нотконтору для відчуження рухового майна водонапірна вежа є металева і її дійсна вартість в цінах на 2000 рік 510 грн. процент зносу Л-1 - 40%. Відтак, не зрозуміло чому в подальшому зазначено, що водонапірна вежа має цегляні стіни, і на підставі яких саме документів вбачається, що вона є окремою спорудою, а не обладнанням. Крім того, вказує, що ОСОБА_8 надав суду кадастровий план земельної ділянки №4610137500:10:001:0038 площею 0,0002 га, яка є округлої форми доводить, що ні стін, ні фундаменту під ними водонапірна вежа Л-1 не має, відтак у свідоцтві ОСОБА_8 відображена неправдива інформація щодо наявності таких стін. В той же час вказує, що при наявності будь-якої додаткової площі свідоцтво ОСОБА_8 не відповідає дійсності, оскільки цегляні стіни вимагають зазначення характеристик стін та несучих конструкції а також площі приміщення (водонапірної вежі) відтак, загальна площа приміщення не відповідає тій, яка була придбана на прилюдних торгах.

Також звертає увагу суду, що загальна площа приміщень та споруд, зазначених у свідоцтві, яке видане 27.12.2002 року складає 2 838,2 кв.м. 29 грудня 2002 року Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видає реєстраційне посвідчення серії КММ №016981 на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам. Львівське обласне бюро технічної інвентаризації посвідчує, що споруди цілісного майнового комплексу площею 2 989,6 кв.м., які розташовані у м. Львові по вулиці Шевченка, 186 зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва, виданого 24 грудня 2002 року Львівським приватним нотаріусом міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №5946 та записано в реєстраційну книгу №19 за реєстровим №5962. Таким чином у свідоцтві серії ВАС №532352, виданому приватним нотаріусом ОСОБА_4 загальна площа приміщень і споруд складає 2 838,2 кв.м. а в реєстраційному посвідченні, виданому ЛОК БТІ та ЕО на підставі вказаного свідоцтва - 2 989,6 кв.м.

Відтак, з наведеного вбачається, що посадовими особами Львівського обласного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки внесені неправдиві відомості до реєстраційного посвідчення серії КММ №016981, а саме безпідставно збільшено загальну площу приміщень та споруд, які належать на праві приватної власності ОСОБА_8, що також є підставою для скасування реєстраційного посвідчення серії КММ №016981 від 29 грудня 2002 року. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились. Представник апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, однак жодних підтверджуючих документів про поважність причин неявки в судове засідання призначене на 01 червня 2018 року не надав. На переконання колегії суддів матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 щодо заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту судом його цивільних прав та інтересів, не узгоджується з вимогами ст.16 ЦК України, оскільки позивач не зазначає, які саме його законні права та інтереси порушені, не заявляє власних вимог щодо зазначеного майна.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту прав та інтересів можуть бути - визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівського міського управління юстиції, відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова, третьої особи без самостійних вимог обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації права спільної часткової власності на нерухоме майно задоволено.

Визнано недійсним та скасувати наказ управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради № 2701-НЖ-Ш від 30 грудня 2009 року Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на вулиці Шевченка, 186 у місті Львові;

Визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право власності від 30 грудня 2009 року, які посвідчують, про належність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності по 1/2 ідеальній частці нежитлових приміщень під літерою Б-2 , які знаходяться за адресою: м.Львів, вулиця Шевченка,186;

Скасовано державну реєстрацію права спільної часткової власності по 1/2 ідеальної частки нежитлових приміщень під літерою Б-2 , що знаходяться за адресою: м. Львів, вулиця Шевченка,186, що зареєстрована за ОСОБА_3 та ОСОБА_7, яка проведена 31 грудня 2009 року, реєстраційний номер 23475881.

Так, зокрема даним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 є власником майна, яке складається із споруд цілісного майнового комплексу по вулиці Шевченка, 186 у м. Львові, до яких, серед іншого, належить водонапірна вежа (літ. Л-1 ), рік вводу в експлуатацію 1985, стіни цегляні, фізичний знос - 60%, що підтверджується свідоцтвом ВАС №532352 від 27 грудня 2002 року, виданого і посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Оскільки спірний об'єкт водонапірної вежі Л-1 , який був придбаний ОСОБА_2 як об'єкт нерухомості разом із цегляними стінами у складі споруд цілісного майнового комплексу та призначений для забезпечення виробничого процесу цього майнового комплексу, незаконно був включений до складу нерухомості відповідачів - приміщення під літерою Б-2 , з обмеженням доступу до цієї вежі, суд дійшов обгрутованого висновку про те, що порушене права ОСОБА_2 на вільне володіння своєю власністю підлягає відновленню шляхом визнання недійсним та скасування наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради № 2701-НЖ-Ш від 30 грудня 2009 року Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на вулиці Шевченка, 186 у Львові за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 та визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності відповідачів на передані їм у власність нежитлові приміщення із скасуванням їх державної реєстрації.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09.06.2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2015 року залишено без змін. Дане рішення набрало законної сили.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що звертаючись в суд із позовом до ОСОБА_2, Обласного комунального підприємства ЛОР БТІ та ЕО , Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, третіх осіб Галицького ВДВС ЛМУЮ, Фонду Держмайна України у Львівській області, Львівської місцевої прокуратури №2, ГУНП у Львівській області, приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва серії ВАС №532352, виданого 27.12.2002 року Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі акту проведення прилюдних торгів, затвердженого відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції м. Львова 24 грудня 2002 року, яким посвідчено, що ОСОБА_2 належить право власності на майно, яке складається зі споруди цілісного майнового комплексу по вул. Шевченка, 186 у місті Львові; визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення серії КММ №016981 від 29 грудня 2002 року на об'єкти нерухомого майна, яким Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки посвідчує, що споруди цілісного майнового комплексу площею 2 988,6 м.кв. у м. Львові по вул. Шевченка, 186 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2; та про скасування державної реєстрації земельної ділянки №4610137500:10:001:0038 площею 0,0002 га у державному земельному кадастрі, як такої, що проведена незаконно, ОСОБА_3 не вказав, які саме його законні права та інтереси порушені.

Крім того, надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, а також висновку з цього приводу суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу, що з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам належить зважати на ефективність обраного способу захисту.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Колегії суддів вважає, що обраний позивачем ОСОБА_3 спосіб захисту не може вважатись ефективним та забезпечувати поновлення порушеного, на думку позивача, права в контексті зазначеного.

Відтак, на думку колегії суддів, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, оскільки захисту підлягає цивільне право у разі його порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.06.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_10