Постанова

від 17.04.2019 по справі 466/3311/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 466/3311/17

провадження № 61-39949св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , Відділ Держгеокадастру у місті Львові Львівської області,

треті особи: Галицький відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Фонд Державного майна України у Львівській області, Львівська місцева прокуратура № 2, Головне управління національної поліції у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк ІгорЯрославович,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (далі - ОКП ЛОР БТІ та ЕО ), Відділу Держгеокадастру у місті Львові Львівської області, треті особи: Галицький відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Фонд Державного майна України у Львівській області, Львівська місцева прокуратура № 2, Головне управління національної поліції у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я. (далі - ПН ЛМНО Кулиняк І. Я.), про скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що 27 грудня 2002 року ПН ЛМНО Кулиняком І. Я. на підставі акта проведення прилюдних торгів, затвердженого відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції міста Львова 24 грудня 2002 року, було видано свідоцтво серії НОМЕР_1, згідно з яким ОСОБА_5 належить право власності на майно, що складається з цілісного майнового комплексу, розташованого по АДРЕСА_1. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 16 січня 2015 року у справі № 466/56/15-к про обвинувачення ОСОБА_7 (працював техніком в ОКП ЛОР БТІ та ЕО ) за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, розташоване між нежитловими приміщенням першого поверху будівлі літ. Б-2 , які позначені цифрами 2, 3, 4, 6, має площу 44,33 кв. м. Однак згідно з технічним паспортом будівлі літ. Б-2 у цьому місці розташована належна ОСОБА_5 боднарна літ. 3-1 загальною площею 43,1 кв. м. Тобто рішенням суду встановлено, що у свідоцтві, виданому 27 грудня 2002 року ПН ЛМНО Кулиняком І. Я., зазначені неправдиві відомості, а саме неправильно вказана площа приміщення боднарної. Згідно з короткою технічною характеристикою, виданою ОКП ЛОР БТІ та ЕО , водонапірна вежа є металевою і зазначена її вартість як металу в розмірі 3 810 грн, а згідно з довідкою-характеристикою від 20 липня 2002 року № 74820, виданою Управлінням житлового комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації ОСОБА_8 (попередній власник проданого на прилюдних торгах майна), водонапірна вежа літ. Л-1 є металевою, її дійсна вартість за цінами станом на 2000 рік - 810 грн, знос - 40 %. Відтак незрозуміло, на підставі чого вказаний об'єкт нерухомості зазначений у свідоцтві як окрема споруда, а не обладнання. У справі № 466/2909/14-ц за позовом ОСОБА_5 до нього, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні майном ОСОБА_5 надав кадастровий план земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0002 га та повідомив, що її площа відповідає площі водонапірної вежі літ. Л-1 за адресою АДРЕСА_1 Наданий кадастровий план земельної ділянки підтверджує, що ні стін, ні фундамента водонапірна вежа літ. Л-1 не має, тобто у свідоцтві ОСОБА_5 відображена неправдива інформація щодо наявності таких стін. Загальна площа приміщень та споруд, зазначених у свідоцтві, складає 2 838,2 кв. м, а в реєстраційному посвідчені від 29 грудня 2002 року зазначено площу майнового комплексу - 2 989,6 кв. м. Крім того, на водонапірну вежу літ. Л-1 відсутня будь-яка технічна документація, а тому у ОСОБА_5 відсутнє право на земельну ділянку під нею. На його думку, кадастровий номер згаданій земельній ділянці площею 0,0002 га присвоєний з порушення вимог законодавства та підлягає скасуванню. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив: визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1 видане 27 грудня 2002 року ПН ЛМНО Кулиняком І. Я. на підставі акта проведення прилюдних торгів, затвердженого Відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції міста Львова 24 грудня 2002 року, яким посвідчено, що ОСОБА_5 належить право власності на майно, яке складається зі споруди цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_3від 29 грудня 2002 року на об'єкти нерухомого майна, яким ОКП ЛОР БТІ та ЕО посвідчує, що споруди цілісного майнового комплексу площею 2 988,6 кв. м у місті Львові по вулиці Шевченка, 186 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_5; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0002 га, кадастровий номер НОМЕР_2, у державному земельному кадастрі як таку, що проведена незаконно.

ОСОБА_5 не визнав позов, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не надав доказів наявності у нього документів щодо володіння будь-якою приватною власністю по АДРЕСА_1 та не вказав, які саме його законні права чи інтереси порушені.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону, оскільки ним не зазначено, які саме його законні права та інтереси порушені, а також не заявлено вимог щодо майна, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_5

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що ухвалюючи рішення про скасування права власності на належну йому будівлю - літ. Б-2 , суд виходив тільки з того, що майно ОСОБА_5 увійшло до складу належного йому майна, однак жодним чином не встановив технічних параметрів і розташування водонапірної вежі літ. Л-1 . Тобто право власності на належне йому майно не визнається ОСОБА_5 Також у касаційній скарзі викладені обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позовної заяви та апеляційної скарги.

У грудні 2018 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законним і обґрунтованим. У касаційній скарзі не наведено доводів про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права . Зазначаючи про порушення свого права власності, ОСОБА_4 фактично вводить суд в оману, оскільки на даний час і на час його звернення до суду з цим позовом, його право власності скасоване рішенням суду, яке набрало законної сили. ОСОБА_4 не доведено, в чому полягає порушення його прав, і не обґрунтовано, яким чином оспорюване свідоцтво про право власності та видане на його основі реєстраційне посвідчення впливає на здійснення ним своїх прав.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали справи із суду першої інстанції .

10 грудня 2018 року справа № 466/3311/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття визначених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 13 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівського міського управління юстиції, Відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району міста Львова, третя особа: ОКП ЛОР БТІ та ЕО , про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації права спільної часткової власності на нерухоме майно задоволено, визнано недійсним та скасовано наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 30 грудня 2009 року № 2701-НЖ-Ш Про оформлення права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право власності від 30 грудня 2009 року, які посвідчують належність ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на праві спільної часткової власності по 1/2 ідеальній частині нежитлових приміщень під літ. Б-2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, скасовано державну реєстрацію права спільної часткової власності по 1/2 ідеальної частини нежитлових приміщень під літ. Б-2 , розташованих за вказаною вище адресою, зареєстровану за ОСОБА_4 та ОСОБА_9, яка проведена 31 грудня 2009 року, реєстраційний номер 23475881.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_5 є власником майна, яке складається із споруд цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1, до яких, серед іншого, входить водонапірна вежа літ. Л-1 1985 року вводу в експлуатацію, стіни цегляні, а фізичний її знос - 60 %, що підтверджується свідоцтвом від 27 грудня 2002 року НОМЕР_1, виданим і посвідченим ПН ЛМНО Кулиняком І. Я.

Задовольняючи вказаний позов, суд виходив, зокрема з того, що спірний об'єкт водонапірної вежі літ. Л-1 , який був придбаний ОСОБА_5 як об'єкт нерухомості разом з цегляними стінами у складі споруд цілісного майнового комплексу та призначений для забезпечення виробничого процесу цього майнового комплексу, незаконно був включений до складу нерухомості відповідачів - приміщення під літ. Б-2 , з обмеженням доступу до цієї вежі. Тобто було порушене право ОСОБА_5 на вільне володіння своєю власністю і воно підлягає відновленню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд , правильно виходив з того, що позивач не вказав, які саме його законні права та інтереси порушені. Крім того, обраний ОСОБА_4 спосіб захисту не може вважатися ефективним та забезпечувати поновлення порушеного, на його думку, права.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 фактично не згідний з рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 13 березня 2015 року, яким, зокрема скасовано свідоцтво про право власності від 30 грудня 2009 року, що посвідчує належність йому на праві спільної часткової власності 1/2 ідеальної частини нежитлових приміщень під літ. Б-2 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та державну реєстрацію цього майна.

В матеріалах справи, що переглядається Верховним Судом, відсутні дані про оскарження вказаного рішення в касаційному порядку після залишення його без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року. Тобто ОСОБА_4 фактично погодився з наведеними вище судовими рішеннями.

Оскільки в цій справі не встановлено права власності чи права користування позивача нежитловими приміщеннями під літ. Б-2 , розташованими за адресою: АДРЕСА_1, правильними є висновки судів попередніх інстанції, що ОСОБА_4 не доведено порушення його права на це майно.

З урахуванням того, що наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо заяв ОСОБА_5 про забезпечення розгляду цієї справи за його участю.

У грудні 2018 року та в березні 2019 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду заяви, в яких просив забезпечити його участь у судовому засіданні.

Заяви не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_5 про розгляд за його участю справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , Відділу Держгеокадастру у місті Львові Львівської області, треті особи: Галицький відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Фонд Державного майна України у Львівській області, Львівська місцева прокуратура № 2, Головне управління національної поліції у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк ІгорЯрославович, про скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

РішенняШевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов