Постанова

від 07.06.2018 по справі 341/1810/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 341/1810/17

Провадження № 22-ц/779/528/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю. Д.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.,

суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.,

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання попереднього договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду в складі судді Максимчина Ю.Д. від 21 лютого 2018 року, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання попереднього договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у серпні 2014 року вона з чоловіком вирішили купити у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га по вул. Нова, 34 в м. Бурштин за 87 000,00 грн.

03 квітня 2015 року вони із чоловіком і відповідачем прийшли до приватного нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки. У офісі нотаріуса ОСОБА_2 було передано останню частину обумовлених грошових коштів за земельну ділянку. Однак при оформлені вказаного договору нотаріусом було встановлено, що укласти угоду не можливо, оскільки на земельну ділянку накладено арешт через борги за комунальні послуги. Враховуючи, що через накладення арешту на земельну ділянку договір купівлі-продажу земельної ділянки оформити було неможливо, вона погодилася на підписання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки, який був укладений 03 квітня 2015 року та нотаріально посвідчений.

Пізніше вона дізналася, що 16 вересня 2014 року відповідач оформила попередній договір купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки з ОСОБА_3

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, однак сторони визначили усі істотні умови договору купівлі-продажу земельної ділянки: щодо предмету договору, об'єкту продажу, ціни та взаємних прав та обов'язків, просила визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер №2621210300:01:004:0335, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Нова, 34 в м. Бурштин Галицького району, укладений 03 квітня 2015 року між ОСОБА_2 і нею та визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Галицького районного суду від 21 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що відповідач у судовому засіданні заявляла, що вона домовилась про продаж земельної ділянки з її колишнім чоловіком ОСОБА_4, хоча в судовому засіданні апеляційного суду в травні-липня 2017 року стверджувала, що жодних домовленостей ні із нею, ні з її чоловіком ОСОБА_4 не мала, ділянку в неї купував ОСОБА_3, домовлялася вона тільки з ним і гроші за земельну ділянку отримувала тільки від нього.

Вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції в якості свідка виступив ОСОБА_4, хоча жодна із сторін у підготовчому засіданні не заявляла клопотання про його виклик. Він повідомив, що ОСОБА_2 повернула йому всі кошти за земельну ділянку ще у червні 2017 року, що не відповідає дійсності, бо в останньому засіданні під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджувала, що вона мала домовленість тільки з ОСОБА_3 і не згадувала, що на той час вона вже отримала кошти від ОСОБА_4

Це підтверджує той факт, що ніяких грошей ОСОБА_4 вона не повертала, а вище вказана розписка була написана вже під час слухання справи у Галицькому районному суді у лютому 2018 року. За таких обставин, суд першої інстанції повинен був розписку визнати неналежним доказом, а ОСОБА_4 не мав підстав вважати суб'єктом договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Крім того, вона з відповідачем, як сторони попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 квітня 2015 року, визначили таким договором істотні умови: щодо предмету договору, об'єкту продажу, ціни продажу та взаємних прав та обов'язків сторін. Таким чином, вони досягнули згоди по всіх істотних умовах договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ухиляння відповідача від нотаріального посвідчення договору порушує її права, не дає їй можливості в повній мірі оформити право власності та розпоряджатися на свій розсуд майном, за яке вона сплатила кошти у повній мірі.

У зв'язку з наведеним просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до п. 8 розд. XII Перехідні положення ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали з вищенаведених підстав.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу заперечила, посилаючись на її безпідставність.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду належним чином був повідомлений.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у його відсутності на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 16 вересня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу ОСОБА_8, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язалася продати та передати ОСОБА_3 земельну ділянку №34 площею 0,1 га по вул. Нова в м. Бурштин Галицького району, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: №2621210300:01:004:0335 до 30 січня 2015 року та укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки протягом цього строку.

18 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу ОСОБА_8, за умовами якого сторони змінили дату до якої слід укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки із 30 січня 2015 року на 10 (п'ятнадцяте) березня 2015 року.

03 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу ОСОБА_8, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася продати та передати ОСОБА_9 земельну ділянку №34 площею 0,1 га по вул. Нова в м. Бурштин Галицького району, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: №2621210300:01:004:0335 до 03 червня 2015 року після того, як ОСОБА_2 надасть всі необхідні документи для посвідчення договору купівлі-продажу (в тому числі зніме обтяження (заборону) на відчуження) та укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки протягом цього ж строку.

Відповідно до п.10 даного договору на підтвердження зобов'язання щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки і на забезпечення виконання цього зобов'язання ОСОБА_1 сплачується ОСОБА_2 сума забезпечення виконання зобов'язання в розмірі 87 000 грн. Зазначена сума отримана ОСОБА_2 від ОСОБА_1 до моменту підписання даного договору в повному обсязі.

Рішенням Галицького районного суду від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Знято арешт із земельної ділянки, площею 0,1 га по вул. Нова, 34 в м. Бурштин Галицького району, кадастровий номер: №2621210300:01:004:0335, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 липня 2017 року рішення Галицького районного суду від 18 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між нею та ОСОБА_2 03 квітня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу ОСОБА_8

Крім того, позивач просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, обумовлену у вказаному договорі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано зіслався на положення ст. 635 ЦК України, якою визначено правову природу попереднього договору, а також наслідки невиконання сторонами його умов.

Відповідно до ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі, (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 02 грудня 2010 року N 2756-VI, від 11 лютого 2010 року N 1878-VI).

Отже, цивільним законодавством встановлено вимоги щодо форми і змісту попереднього договору.

Матеріалами справи встановлено, що спірний попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 квітня 2015 року посвідчений нотаріально та відповідає вимогам цивільного законодавства.

В силу дії ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правовий висновок Верховнго Суду України № 6-84цс14 від 03 вересня 2014 року).

Судом встановлено, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила на підставі ст.220 ЦК України визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, дійсність якого фактично ніким не оспорюється та не ставиться під сумнів.

Відповідно до ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

В спірному ж випадку, мова йде про попередній договір. Зазначена норма не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки вони мають інше правове регулювання визначене ст. 635 ЦК України.

Фактичні обставини щодо існування домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, наявність повного або часткового виконання договору, коли одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, в даному випадку відсутні, тому ст.220 ЦК України застосована бути не може.

Та обставина, що відповідач не виконала умов попереднього договору та ухилилася від укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки до 03 червня 2015 року, не є підставою для визнання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним з підстав, які вказує позивач.

Водночас, як передбачено статтею 635 ЦК України, ухилення сторони від укладення основного договору має конкретні правові наслідки і такими є відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

З цього приводу Верховний Суд України у постанові № 6-226цс14 від 02 вересня 2015 року зазначив, що положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.

Враховуючи наведене, не є підставною і позовна вимога щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи на увагу не заслуговують і висновків суду не спростовують. Рішення суду першої інстанції є правильним, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Галицького районного суду від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 червня 2018 року.

Головуюча Л.В. Василишин

Судді: В.Д. Фединяк

ОСОБА_10