Постанова

від 18.06.2020 по справі 341/1810/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 341/1810/17

провадження № 61-40255св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2018 року у складі судді Максимчина Ю. Д. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л.В., Фединяка В. Д., Максюти І. О., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що у серпні 2014 року вони з чоловіком вирішили купити у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 за 87 000 грн.

03 квітня 2015 року вони разом із чоловіком і ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Галицького районного нотаріального округу Дзери Л. О. для оформлення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. У нотаріуса вона передала ОСОБА_2 останню частину обумовлених грошових коштів за земельну ділянку. Однак при оформленні договору купівлі-продажу стало відомо, що укласти цей договір неможливо, оскільки на земельну ділянку накладено арешт через борги. У зв`язку з цим між нею та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Пізніше їй стало відомо, що 16 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений попередній договір купівлі-продажу тієї самої земельної ділянки.

Вважає, що усі істотні умови договору вона виконала, а ОСОБА_2 ухиляється від укладення основного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 2621210300:01:004:0335, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , укладений 03 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та визнати за нею право власності на цю земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суди виходили з того, що позивач просила визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки на підставі статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), однак норма цієї статті не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки та обставина, що відповідач не виконала умови попереднього договору та ухиляється від укладення основного договору, не є підставою для визнання попереднього договору дійсним. У зв`язку з цим не підлягає задоволенню і позовна вимога щодо визнання за позивачкою права власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 209, 334, 640, 657 ЦК України та належним чином не дослідили всі обставини справи, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, тому відсутні підстави для її задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що 28 червня 2017 року кошти, отримані за спірну земельну ділянку, вона повернула ОСОБА_5 - чоловіку позивачки. Рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, об`єктивними та законними, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2018 року і витребувано з Галицького районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 341/1810/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

16 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дзерою Л.О., за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася продати та передати ОСОБА_3 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1 га, кадастровий номер 2621210300:01:004:0335, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 , та укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки протягом цього ж строку на умовах, передбачених цим договором.

18 лютого 2015 року між ОСОБА_2 , яка змінила прізвище на ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладений додатковий договір до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дзерою Л. О. Відповідно до цього договору сторони змінили дату, до якої слід укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, із 30 січня 2015 року на 10 (п`ятнадцяте) березня 2015 року.

03 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дзерою Л.О., за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася продати та передати ОСОБА_8 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1 га, кадастровий номер 2621210300:01:004:0335, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_1 до 03 червня 2015 року після того, як ОСОБА_2 надасть всі необхідні документи для посвідчення договору купівлі-продажу (у тому числі зніме обтяження (заборону) на відчуження).

Відповідно до пункту 10 цього договору на підтвердження зобов`язання щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 сплачує ОСОБА_2 суму в розмірі 87 000 грн. Ця сума отримана ОСОБА_2 від ОСОБА_4 в повному обсязі до моменту підписання цього договору.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року у справі № 341/2194/15-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - відділ державної виконавчої служби Галицького районного управління юстиції, про визнання права власності задоволено.

Знято арешт із земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 2621210300:01:004:0335, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2621210300:01:004:0335, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 посилалась на вимоги статті 220 ЦК України.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується матеріалами справи, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений нотаріально та відповідає вимогам цивільного законодавства України.

Враховуючи предмет та підстави позову, апеляційний суд правильно визначив, що та обставина, що відповідач не виконала умови попереднього договору та ухиляється від укладання основного договору, не є підставою для визнання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним з підстав, які вказує позивач, до спірних правовідносин сторін норма статті 220 ЦК України не може бути застосована.

На виконання вимог статті 263 ЦПК України апеляційний суд врахував висновок Верховного Суду України у постанові від 02 вересня 2015 року (провадження 3 6-226цс14) про те, що положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Позовних вимог про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення договору, передбаченого попереднім договором, ОСОБА_4 не заявляла.

Крім того, у судовому засіданні в суді першої інстанції відповідачкою долучено до матеріалів цієї цивільної справи розписку ОСОБА_5 про те, що він не має претензій до відповідачки, оскільки остання повернула всі кошти, отримані за спірну земельну ділянку.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин, норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, правову природу попереднього договору та наслідки невиконання сторонами його умов.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд дав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, а тому підстави повторно відповідати на ті самі доводи відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець