Постанова

від 07.06.2018 по справі 381/2514/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 381/2514/17 Головуючий у І інстанції Соловей Г. В. Провадження № 22-ц/780/1916/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 07.06.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Олійника В.І., Суханової Є.М., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фастівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Фастівська дільниця Васильківської філії по експлуатації газового господарства Публічного акціонерного товариства Київоблгаз про встановлення земельного сервітуту,

В С Т А Н О В И В :

14 липня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із названим позовом, де просила, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, встановити за нею особистий, безстроковий, безоплатний земельний сервітут для проходу з провулку Тітова північно-західної межі домоволодінні №5а в провулку Тітова у м. Фастів, Київської області, площею 25 м.кв., по земельній ділянці кадастровий номер - 3211200000:06:001:0086, цільове призначення - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: м. Фастів, провулок Тітова, 3, в будь-який час доби до будинку позивача та для обслуговування газопроводу, який проходить з провулку Тітова через земельну ділянку відповідачів до будинку позивача.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що є власником житлового будинку №5а по вул. Тітова в м. Фастові, Київської області та власником земельної ділянки, площею 0,0600 га, розташованої за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідачі є власниками сусідньої земельної ділянки, площею 0,0510 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої в м. Фастів, пров. Тітова, 3, Київська область.

Позивач проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Даний будинок розташований поруч із будинком №5 по провул. Тітова в м. Фастові.

Прохід до будинку №5а був розташований між будинком №5 та №7 за вказаним провулком Тітова.

Проте в 2006 році відповідачі приватизували земельну ділянку, через яку проходив доступ до домоволодіння позивача.

На даний час прохід до її будинку перекритий огорожею відповідачів, а відтак - вона позбавлена права вільного доступу до свого житла.

Позивач неодноразово зверталася до відповідачів надати їй доступ до будинку шляхом проходу через земельну ділянку але їй було відмовлено.

На прохання укладення договору про встановлення особистого, безстрокового земельного сервітуту відносно частини земельної ділянки на право постійного проходу до свого будинку відповіді від відповідачів не отримала, що змусило звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Фастівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що позивачем не доведено належними доказами, що саме встановлення особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту стосовно земельної ділянки відповідачів є єдиним варіантом вирішення питання доступу до житлового будинку позивача, крім того в судовому засіданні було з'ясовано, що доступ та проїзд до земельної ділянки позивача можливий іншим способом, але позивача даний спосіб не влаштовує.

З приводу заявлених вимог позивача про встановлення особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту для експлуатації та обслуговування мережі газопроводу низького тиску до житлового будинку позивача то як, встановлено судом, позивачем не було надано належних доказів про необхідність такого обслуговування, про існування газопроводу саме на земельній ділянці відповідачів та перешкоджання до його доступу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Фастівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_2 є власником житлового будинку №5а по пров. Тітова в м. Фастові, Київської області, та земельної ділянки, площею 0,0600 га, розташованої за тією ж адресою ( а.с. 5, 6 ).

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є співвласниками житлового будинку №3, що по пров. Тітова в м. Фастів, Київської області згідно договору дарування від 31 липня 2001 року ( а.с. 53-54, 55-57, 58-60 ).

Їм також належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,1000 га, що розташована в м. Фастів по пров. Тітова, №3, Київської області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд і земельна ділянка, площею 0,0477 га, що розташована за вказаною адресою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства ( а.с. 7, 8 ).

Вказані обставини учасниками по справі не заперечуються.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на адресу відповідачів 22 травня 2017 року було направлено лист-пропозицію ( оферту ) про укладення договору про встановлення особистого сервітуту де зазначено пропозицію встановити земельний сервітут для проходу позивача по відповідній земельній ділянці відповідачів та для доступу до свого домоволодіння ( а.с. 11, 12, 13 ).

Проте, між сторонами не досягнуто згоди щодо землекористування зазначеними земельними ділянками, належними відповідачам, унаслідок чого ОСОБА_2 14 липня 2017 року звернулася до суду із названими позовними вимогами ( а.с. 1-3, 27-29, 114-116 ).

На підтвердження заявленого позову ОСОБА_2 надала акт обстеження житлово-побутових умов від 17 червня 2014 року відповідно до якого при проведенні обстеження встановлено, що станом на 17 червня 2014 року ОСОБА_3 самовільно приватизувала частину провулку Тітова, чим обмежила вихід ОСОБА_2 з її подвір'я на вулицю та протокол зборів мешканців провулку Тітова від 17 вересня 2014 року, відповідно до якого мешканці вирішили звернутися до суду з проханням признати недійсною приватизацію частини провулку Тітова ( а.с. 9, 10 ).

Разом з цим, в ході розгляду цивільної справи №381/2910/15-ц за позовом, зокрема, ОСОБА_2 до відповідачів про скасування державного акту на землю, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора, позивач зазначала, що її як власника домоволодіння №5а по провулку Тітова в м. Фастові позбавили можливості вільно користуватися своєю власністю, а саме з боку відповідачів було приватизовано провулок та встановлено огорожу, яка перешкоджає вільному доступу до її домоволодіння.

Однак, позивачем не заперечувався факт, що між її домоволодінням №5а та житловим будинком №5, який належить ОСОБА_6, існує прохід.

Дані факти були підтверджені свідками, спеціалістами та письмовими матеріалами і ці обставини відображені в рішенні Фастівського міськрайонного суду від 12 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року ( а.с. 53-54, 55-57, 58-60 ).

Також, вказаним рішенням встановлено, що при складанні документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 по пров. Тітова, 3, було складено акт про встановлення в натурі ( на місцевості ) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, передачу на зберігання встановлених межових знаків, який був підписаний ОСОБА_2. На час підписання вказаного акту вона не заперечувала щодо меж земельної ділянки, яка приватизовувалась відповідачами.

Крім цього, цим же рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, ОСОБА_2 до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення Фастівської міської ради, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку ( там же ).

Разом з цим, зазначений акт про встановлення в натурі та погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання встановлених межових знаків від 30 листопада 2005 року долучений до матеріалів справи ( а.с. 42 ).

Зазначені обставини не потребують доказування, на переконання апеляційного суду, відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, як такі, що встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у спорі між тими ж сторонами.

Окрім іншого, по справі проведено судову земельно-технічну експертизу, відповідно до її висновку №8947 від 13 грудня 2017 року визнано можливим встановлення земельного сервітуту для проходу з провулку Тітова у м. Фастів, Київської області до домоволодіння №5а через земельну ділянку, площею 0,0620 га., з кадастровим номером 3211200000:06:001:0086 та можливий варіант встановлення земельного сервітуту для експлуатації, обслуговування мережі газопроводу низького тиску до житлового будинку №5а в провулку Тітова у м. Фастів, Київської області через зазначену земельну ділянку ( а.с. 84-95 ).

Також, до матеріалів справи долучено схему розташування будинків та газопроводу по провулку Тітова в м. Фастові будинків 3,5, 5а, 7 ( а.с. 30 ).

Зазначені по справі докази, на переконання апеляційного суду, не свідчать про обгрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, існує інший ніж заявлений у позові доступ та проїд до земельної ділянки позивача, який не влаштовує ОСОБА_2.

Разом з цим, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, надав належну оцінку зазначеним доказам у відповідності до ст. 89 ЦПК України.

При цьому, обґрунтовано виходив із обставин, встановлених рішенням Фастівського міськрайонного суду від 12 листопада 2015 року по справі 381/2910/15-ц.

Вірно враховано і надані роз'яснення, зокрема, п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7, згідно якого види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку ( постійний ), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання, умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

А відтак, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не доведено належними доказами, що саме встановлення особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту стосовно земельної ділянки відповідачів є єдиним варіантом вирішення питання доступу до житлового будинку позивача.

Крім того, в судовому засіданні було з'ясовано, що доступ та проїзд до земельної ділянки позивача можливий іншим способом, але його даний спосіб не влаштовує.

Щодо вимог позивача про встановлення особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту для експлуатації та обслуговування мережі газопроводу низького тиску до житлового будинку позивача то як, встановлено судом, позивачем не було надано належних доказів про необхідність такого обслуговування, про існування газопроводу саме на земельній ділянці відповідачів та перешкоджання до його доступу.

Окрім цього, на переконання апеляційного суду, не можуть бути задоволені позовні вимоги і з огляду на те, що відповідно до п. 3.5. Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом №285 Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року, технічне обслуговування газопроводів, поточний та капітальний ремонт забезпечуються власником ( балансоутримувачем та/або орендарем ( наймачем )) газових мереж.

Відповідно п. 3 ч. 5 ІІІ розділу Кодексу газорозподільних систем власники газових мереж, у тому числі побутові споживачі та власники внутрішньобудинкових систем газопостачання ( балансоутриму вачі, управителі ), які згідно з актом розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін відповідають за експлуатацію цих мереж та їх складових, забезпечують належну їх експлуатацію згідно з чинним законодавством, зокрема Правилами безпеки систем газопостачання , затвердженими наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15 травня 2015 року № 285, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08 червня 2015 року за № 674/27119, або укладають відповідний договір із суб'єктом господарювання, який має дозвіл на виконання таких робіт, за виключенням газових мереж, які кваліфікуються як ГРМ згідно з розділом ІІ цього Кодексу, порядок врегулювання взаємовідносин щодо яких визначений у цьому розділі.

Доказів про те, що ОСОБА_2 відноситься до зазначених у наказі та Законі осіб, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Відсутні і докази того, що газопровід до будинку позивача відноситься до балансової належності ОСОБА_2.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд, з точки зору суду другої інстанції, правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, прийшов до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог і, з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 98-100 ЗК України, ст. 401, 402, 404 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

А тому, доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, Правил безпеки систем газопостачання, які затверджені наказом Міністерства безпеки енергетики та вугільної промисловості України №285 від 15 травня 2015 року, ст.ст. 2, 265 ЦПК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції та повністю спростовуються зазначеними належними та допустимими доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги, зокрема, про те, що судом не надано мотивовану оцінку кожного аргументу наведеного позивачем та третьою особою, зокрема, акту обстеження житлово-побутових умов №12 від 17 червня 2014 року, протоколу зборів мешканців провулку Тітова від 17 вересня 2014 року, листа від 10 серпня 2017 року начальника Фастівської дільниці Васильківської філії по експлуатації газового господарства Публічного акціонерного товариства Київсоблгаз , викопіювання із поквартального плану 1976 року по провулку Тітова 3, 5, 7 в м. Фастів, в силу викладеного, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року ).

Разом з цим, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №675199 від 13 грудня 2006 року, виданий на ім'я відповідачів, на переконання апеляційного суду, є правомірним у відповідності до положень ст. 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

Також, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції взяті до уваги не завірені належним чином копії судових рішень, з точки зору суду другої інстанції, не свідчать про будь-які порушення судом, оскільки зазначені рішення не викликають сумнівів в достовірності змісту та їх наявність не оспорюється сторонами і, при цьому, вони містяться в відкритому державному реєстрі судових рішень.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про те, що судом не досліджені та не враховані пояснення Публічного акціонерного товариства Київоблгаз , наявність газопроводу підтверджується висновком експерта №8947 від 13 грудня 2017 року, встановлення сервітуту на право проходу через земельну ділянку відповідачів є єдиним найменш обтяжливим способом доступу до її володіння та до газопроводу, суд відібрав докази на власний розсуд, з точки зору другої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог і не є підставою, в силу викладеного, для задоволення апеляційних вимог.

При цьому, доводи відзиву ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на апеляційну скаргу ( а.с. 212-215 ), зокрема, про те, що у позивача наявний інший прохід, судом в повній мірі досліджені надані докази, на переконання апеляційного суду та з врахуванням викладеного, є обґрунтованими, спростовують зазначені апелянтом доводи з цього приводу та свідчать про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Фастівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Фастівська дільниця Васильківської філії по експлуатації газового господарства Публічного акціонерного товариства Київоблгаз про встановлення земельного сервітуту - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: В.І. Олійник

ОСОБА_8