Постанова

від 22.05.2020 по справі 381/2514/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2020 року

м. Київ

справа № 381/2514/17-ц

провадження № 61-40074св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 а,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа -публічне акціонерне товариство Київоблгаз ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - публічне акціонерне товариство Київоблгаз , про встановлення земельного сервітуту за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Соловей Г. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Олійника В. І., Суханової Є. М. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - публічне акціонерне товариство Київоблгаз (далі - ПАТ Київоблгаз ), про встановлення земельного сервітуту .

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та власником земельної ділянки, площею 0,0600 га, розташованої за вказаною адресою, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідачі є власниками сусідньої земельної ділянки, площею 0,0510 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої по АДРЕСА_1 .

Належний їй на праві власності будинок АДРЕСА_1 знаходиться поруч із будинком АДРЕСА_1 .

Прохід до будинку АДРЕСА_1 .

Проте в 2006 році відповідачі приватизували земельну ділянку, через яку проходив доступ до її домоволодіння. Прохід до її будинку перекритий огорожею, тому вона позбавлена права вільного доступу до свого житла.

Вона неодноразово зверталася до відповідачів надати їй доступ до будинку шляхом проходу через земельну ділянку, але їй було відмовлено. На прохання укладення договору про встановлення особистого, безстрокового земельного сервітуту відносно частини земельної ділянки на право постійного проходу до свого будинку відповіді від відповідачів не отримала.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд встановити за нею особистий, безстроковий, безоплатний земельний сервітут для проходу з АДРЕСА_1 західної межі домоволодіння АДРЕСА_1 , площею 25 кв. м, по земельній ділянці по АДРЕСА_1 кадастровий номер - 3211200000:06:001:0086, цільове призначення - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у будь-який час доби до її будинку та для обслуговування газопроводу, який проходить з АДРЕСА_1 через земельну ділянку відповідачів до її будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами, що саме встановлення особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту стосовно належної відповідачам на праві власності земельної ділянки є єдиним варіантом вирішення питання доступу до її житлового будинку. Крім того, доступ та проїзд до земельної ділянки позивача можливий іншим способом, а саме на даний час існує прохід до будинку позивача між її домоволодінням та домоволодінням по АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_1 не надано докази на підтвердження необхідності експлуатації та обслуговування мережі газопроводу низького тиску до її житлового будинку, зокрема, існування газопроводу саме на земельній ділянці відповідачів і перешкоджання до його доступу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини та дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних і допустимих доказів.

Також суд зазначив, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року, у справі № 381/2910/15-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області, скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, що свідчить про те, що відповідачі приватизували земельну ділянки відповідно до вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 381/2514/17-ц з Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки судів не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Суди не врахували, що на даний час вона користується тимчасовим проходом до свого будинку АДРЕСА_1 , оскільки прохід, який існував раніше, приватизований та закритий відповідачами. Вона не є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . Спірна земельна ділянка не є подвір`ям відповідачів, не є домоволодінням та у зв`язку з проходженням по ній газопроводу до її будинку, там не можливе будівництво будинку та інших господарських споруд, тому встановлення сервітуту на право проходу через земельну ділянку відповідачів є єдиним найменш обтяжливим способом доступу до її домоволодіння та до газопроводу. Прохід до її домоволодіння через подвір`я домоволодіння АДРЕСА_1 є обтяжливим для власника цього будинку, незручним та тимчасовим. Частина земельної ділянки відповідачів, по якій вона просить встановити сервітут для проходу має ширину 2,30 м у частині, де відповідачами встановлена хвіртка, потім звужується, тобто ця частина земельної ділянки не використовується відповідачами як подвір`я та не може бути використана для будівництва.

Судами відібрано докази на власний розсуд, який превалює над завданнями цивільного судочинства про справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судами установлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності на житловий будинок від 15 березня 2002 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0600 га, за вказаною адресою, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 10 грудня 2009 року.

ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування жилого будинку від 31 липня 2001 року та власниками: земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за цією самою адресою, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 13 грудня 2006 року; земельної ділянки площею 0,0477 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 13 грудня 2006 року.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб , і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом .

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).

Крім того, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Так, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року, у справі № 381/2910/15-ц за позовом ОСОБА_1 до відповідачів про скасування державного акта на землю, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора встановлено, що позивач зазначала, що її, як власника домоволодіння АДРЕСА_1 позбавили можливості вільно користуватися своєю власністю, а саме з боку відповідачів було приватизовано провулок та встановлено огорожу, яка перешкоджає вільному доступу до її домоволодіння. При цьому позивачем не заперечувався факт, що між її домоволодінням АДРЕСА_1 та житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_7 існує прохід.

Такожу вказаномурішенні встановлено, що при складенні документів, якіпосвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , було складено акт про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, передачу на зберігання встановлених межових знаків, який був підписаний ОСОБА_1 . На час підписання цього акта вона не заперечувала щодо меж земельної ділянки, яка приватизувалася відповідачами.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України взяли до уваги всі надані сторонами докази та оцінили їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком (частина третя статті 12 ЦПК України).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності у позивача можливості задовольнити свої потреби іншим способом були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачами приватизований прохід до її будинку, який існував раніше, є безпідставними, оскільки були предметом розгляду у справі № 381/2910/15-ц за позовом ОСОБА_1 до відповідачів про скасування державного акта на землю, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора й обставини приватизації відповідачами провулку загального користування доведені не були.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець