Рішення

від 07.06.2018 по справі 241/651/17

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

241/651/17

2/241/228/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Повний текст)

07.06.2018 року Першотравневий районний суд

Донецької області

у складі:

головуючого судді Демочко Д.О.

при секретарі Небиліченко Т.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представниці відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівлі імені ОСОБА_5 про стягнення заробітної плати та відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Гаркуша В.Б. звернувся до суду з позовом до Донецького національного університету економіки і торгівля імені Михайла Туган-Барановського далі за текстом Університет ), в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просить стягнути з відповідача на його користь 376473 гривень 18 копійок, у тому числі належну при звільненні заборгованість по заробітній платі в сумі 244760 гривень 77 копійок; відшкодування за затримку розрахунку при звільненні в сумі 131712 гривень 41 копійку, а також просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 гривень 00 копійок. На обґрунтування вимог зазначає, що згідно з контрактом від 26.12.2011р. (надалі Контракт ), укладеним між позивачем та відповідачем, позивач працював на посаді директора Докучаєвського технікуму Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Відповідно до преамбули Контракту термін його перебування на зазначеній вище посаді було встановлено до 25.12.2016р., тобто на наступний день позивач мав бути звільнений з посади директора. 11.01.2017 року Гаркуша В.Б. надіслав на адресу відповідача письмову вимогу про виплату йому заробітної плати та інших належних при звільненні коштів, де також просив надати йому відповідні розрахунки та повідомити час та адресу, де й коли він може отримати належні йому грошові суми, проте дотепер ні грошей, ані будь-якої письмової відповіді не отримав. Позивач в позовній заяві зазначає, що впродовж терміну дії контракту до нього не застосовувалось жодних стягнень з боку роботодавця, проте з серпня 2014р. (по загальному фонду) та з червня 2014р. (по спеціальному фонду) відповідач припинив сплачувати йому заробітну плату, чим грубо порушив свої обов'язки, передбачені Контрактом та законодавством України про працю. Відповідно до довідок №277 та №278 від 21.11.2014 р. не виплачена нарахована заробітна плата по загальному фонду за період з серпня 2014р. до листопада 2014р. включно становить 19826,80 грн.,а невиплачена нарахована заробітна плата по спеціальному фонду за період з червня 2014р. до листопада 2014р. включно становила 8301,72 грн. Оскільки з листопада 2014р. позивач не отримував від відповідача ні зарплати, ані жодної інформації щодо нарахованих йому сум зарплати, розраховував суму заборгованості відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995р.: зарплата за жовтень та листопад 2014р. по загальному фонду: 5714,21 грн. + 8780,28 грн. = 14494,49 грн.,зарплата за жовтень та листопад 2014р. по спецфонду: 565,82 грн. + 2270,27 грн. = 2836,09 грн.,загальна сума зарплати за жовтень та листопад 2014р. = 14494,49 грн. + 2836,09 грн. = 17330,58 грн., таким чином середня заробітна плата становить 17330,58 грн. : 2 = 8665,29 грн. Отже, як вказує позивач загальна сума заборгованості із заробітної плати на дату його звільнення становить: (за серпень-листопад 2014р. по основному фонду за довідкою №277 = 19826,80 грн.) + (за червень-листопад 2014р. по спецфонду за довідкою №278 = 8301,72 грн.) + (за грудень 2014р. - грудень 2016р. середня заробітна плата = 8665,29 грн. X 25 місяців = 216632,25 грн.) 19826,80 грн. + 8301,72 грн. + 216632,25 грн. = 244760,77 грн. Отже розмір відшкодування за затримку розрахунку із ним при звільненні = середня заробітна плата : 30 днів X кількість днів затримки = 8665,29 грн.: 30 днів X 456 днів затримки = 131712,41 грн. З огляду на вищевикладене позивач звернувся до суду з вказаним позовом. відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 244760,77 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 47947,94 грн., а всього 292708,71 грн.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав викладених в позовній заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала повністю та пояснила, що Докучаєвський технікум ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівля імені ОСОБА_5 (далі - технікум) дійсно є структурним підрозділом університету, а код ЄДРПОУ 00162926 має як відокремлений структурний підрозділ. Посади працівників технікуму не передбачені у штатному розписі університету, фінансування технікуму не здійснюються через розрахункові рахунки Університету, що підтверджується листом ГУ ДКСУ у Донецькій області. Технікум мав повну фінансову, організаційну та кадрову самостійність, хоча і був включений до мережі розпорядника нижчого рівня Університету і отримував бюджетні асигнування саме від нього, у відповідності до законодавства. Довідки, на які посилається позивач, підписані особами, що не перебувають у будь-яких відносинах із Університетом. Докучаєвський технікум не було евакуйовано на територію, яка контролюється українською владою, що підтверджується інформацією, наданою листами ГУ ДКСУ у Донецькій області та Міністерством освіти і науки України. Позивач не з'явився до відділу кадрів з метою зайняття вакантної посади. Позивач не надав копії трудової книжки, а також жодних доказів свого звільнення. Свої вимоги ОСОБА_3 аргументує лише, посилаючись на довідки №№277,278 від 21.11.2014 року, в яких зазначено, що останній працював у Технікумі, а також зазначена сума коштів по невиплаченій та нарахованій заробітній платі. Отже, довідки №277 та №278, які надані позивачу, виконані не на фірмовому бланку і без печатки закладу, а особи, які їх підписали ніколи не працювали у навчальному закладі та ніякої інформації щодо цього університет не мають. Дана інформація підтверджується довідкою відділу кадрів ДонНУЕТ від 06 липня 2017 року №01.02-32/47. Згідно з інформацією, яку вдалося знайти на сайті університету м. Донецьк, ОСОБА_6 є в.о. директора Докучаєвського технікуму. Отже, довідка про заробітну плату видана позивачу особами, які не мали на це повноважень та залишилися на території, непідконтрольній Україні здійснювати свою діяльність. Просить суд не брати її до уваги у зв'язку із усіма викладеними обставинами та очевидністю її недійсності на території України. Розрахунок заборгованості по заробітній платі було надано позивачем, виходячи із інформації, яка вказана у довідках, враховуючи її недійсність, також не може братися до уваги судом. Зважаючи на відсутність вини відповідача, у ситуації, що склалася наполягає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, оцінюючи всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо, досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні на підставі належних, допустимих, достовірних, взаємопов'язаних між собою у сукупності доказів, встановлені наступні факти та обставини.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу ); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 24 КЗпП України ).

Згідно із ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України , при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із положеннями ч.2 ст.233 КЗпП України , у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З системного аналізу статей 21 , 94 , 83 , 116, 233 КЗпП України виходить, що судовому захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено контракт від 25.12.2011 року, відповідно до якого позивач працював на посаді директора Докучаєвського технікуму ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5, термін його перебування на зазначеній посаді було встановлено до 25.12.2016 року (т.1 а.с.5-8).

Судом встановлено, що Докучаєвський технікум ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 є відокремленим підрозділом ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5, має код ЄДРПОУ 00162926 (т. 1 а.с. 198).

Згідно штатного розпису ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 на 2014 рік, посада директора Докучаєвського технікуму ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 не входить до штатного розпису ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 143-167).

Для підтвердження доводів щодо перебування у трудових відносинах з відповідачем, ОСОБА_3 надав копії довідок №277 та №278 від 21.11.2014 року, підписані заступником директора ОСОБА_7 та головним бухгалтером ОСОБА_8, згідно яких ОСОБА_3 працював на посаді директора Докучаєвського технікуму ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 у період з 31.05.1986 року по 18.11.2014 року та йому не виплачена заробітна плата, відповідно до довідки №277, по загальному фонду за період з серпня по листопад 2014 року у розмірі 19 826,80 грн., відповідно до довідки №278, по спеціальному фонду за період з червня по листопад 2014 року у розмірі 8301,72 грн. (т. 1 а.с. 4-5).

Згідно з наказом Міністерства освіти та науки України №1178 Про організацію освітнього процесу у ОСОБА_4 національному університеті економіки і торгівлі імені ОСОБА_9 від 17.10.2014 року університет переміщено до м. Кривий Ріг.

Відповідно до наказу №171 від 25.12.2015 року в.о. ректора ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівля імені ОСОБА_5 ОСОБА_10 призупинено діяльність Докучаєвського технікуму ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівлі імені ОСОБА_9. Даний наказ набрав законної сили з 17.10.2014 року (т.2 а.с.134).

Відповідно до довідок №01.02-32/65 та 01-02-32/66 від 22.12.2017 року видані начальником відділу кадрів ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівля імені ОСОБА_5 ОСОБА_11 вбачається, що а ні ОСОБА_7, а ні ОСОБА_8 не перебувають у трудових відносинах з ОСОБА_4 національним університетом економіки і торгівлі імені ОСОБА_5 з моменту функціонування університету у м. Кривий Ріг з 17.10.2014 року та не мають повноважень діяти від імені відповідача.

Відповідно до довідки №01.02-32/68 від 26.12.2017 року начальника відділу кадрів ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівля імені ОСОБА_5 ОСОБА_11 ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_4 національним університетом економіки і торгівлі імені ОСОБА_5 з моменту функціонування університету у м. Кривий Ріг з 17.10.2014 року.

Таким чином, суд критично ставиться до довідок №277 та №278 від 21.11.2014 року, підписаних заступником директора ОСОБА_7 та головним бухгалтером ОСОБА_8, та вважає, що відповідно до ст.78 ЦПК України, вони є недопустимими, так як ці докази одержані з порушення порядку, встановленого законом, а саме довідки видані на території, яка тимчасово не контролюються державною владою України, а інших доказів, які б могли підтвердити факт перебування ОСОБА_3 на посаді директора Докучаєвського технікуму ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 (належним чином засвідченої копії наказу про прийняття на посаду та звільнення з посади, копії трудової книжки) позивачем суду не надано.

Крім того, відповідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 19.03.2018 року № 25797 та Індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 від 04.04.2018 р. з липня 2013 року ОСОБА_3 не працював у ОСОБА_4 національному університеті економіки та торгівлі імені ОСОБА_5, а працював у Докучаєвському технікумі ОСОБА_4 національного університету економіки та торгівлі імені ОСОБА_5 (код ЄДРПОУ 00162926) та за 3 квартал 2014 року була отримана нарахована заробітна плата. (т.2 а.с.84,85-89).

Відповідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації від 02.09.2016 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 28А з .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходить із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту перебування у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_4 національним університетом економіки і торгівлі імені ОСОБА_5, доводи позивача про те, що відповідач був зобов'язаний, але не сплатив йому належних при звільненні грошових сум спростовуються встановленими судом фактами та обставинами, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Стосовно заявлених вимог позивачем про відшкодування витрат пов'язаних із розглядом справи, зокрема на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн., суд вважає, що у задоволенні цих вимог також слід відмовити з огляду на наступне.

Стаття 133 ЦПК України визначає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ст. 141 ч.2 ЦПК України витрати на правничу допомогу у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Крім того, між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 при укладенні договору про надання правової допомоги від 15 березня 2018 року у п.4 вказано у разі задоволення судом першої інстанції позову ОСОБА_3 зобов'язаний сплатити гонорар у розмірі 30 000 грн. за надання правової допомоги, у зв'язку з тим, що у задоволенні позову слід відмовити.

Таким чином, вислухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 81 ЦПК України , згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ч. 2 ст. 264 ЦПК України , згідно якої при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується нормами ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про стягнення заробітної плати та у задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то суд приходить до переконання, що судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 47, 94, 97, 115, 116 , 233 КЗпП України , ст.ст.2,4, 12,13, 133,137,141, 258 , 2 59, 2 63-265 ,268,272,273 ЦПК України , суд,

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 національного університету економіки і торгівлі імені ОСОБА_5 про стягнення заробітної плати та відшкодування за затримку розрахунку при звільненні - відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 15 червня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.О. Демочко