Постанова

від 19.06.2018 по справі 910/9026/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа№ 910/9026/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Майданевича А.Г.

секретар судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.06.2018.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 08.09.2017

за заявою Київської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок

про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі № 910/9026/13(суддя Босий В.П.)

за позовом першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Київської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2014 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2015, рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, зобов'язано Київську міську організацію Українського товариства мисливців та рибалок звільнити самовільно зайняту ділянку водного фонду площею 1,8 га (кадастровий номер 78:139:007), що знаходиться в Оболонському районі за адресою: м. Київ, вул. Верболозна, 1, від нежитлових будинків (приміщень) та передати її Київській міській раді у первинному стані.

11.03.2015 на виконання вказаної постанови Київського апеляційного господарського суду господарським судом міста Києва були видані відповідні накази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню задоволено частково.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 у справі № 910/9026/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про визнання наказу Господарського суду від 11.03.2015 у справі №910/9026/13 таким, що не підлягає виконанню.

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що ухвала прийнята з порушенням і неправильним застосуванням норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 43, 117 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до ст.. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для її скасування.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2018 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва у справі №910/9026/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Тарасенко К.В., Майданевича А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2018 у справі №910/9026/13, розгляд справи призначено на 19.06.2018

В судовому засіданні 19.06.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2018 у справі №910/9026/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 у справі №910/9026/13 таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні 19.06.2018 представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити її, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2018 у справі №925/107/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про визнання наказу господарського суду міста Києва від 11.03.2015 у справі №910/9026/13 таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні 19.06.2018 представники відповідача заперечили проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просили відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2018 у справі № 910/9026/13 залишити без змін

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 30.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліспасервіс" (дарувальник) та Київською міською організацією Українського товариства мисливців та рибалок (обдарований) укладеного Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Анатолієм Івановичем, зареєстрованим в реєстрі за № 933, відповідно до умов якого дарувальник передав безоплатно у приватну власність обдарованого нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 37, літ. "Б", літ. "В", літ. "Г", літ. "Д", а обдарований прийняв безоплатно у власність вказане нежитлове приміщення.

Відповідач оформив право власності на вказане в Договорі дарування нерухоме майно, в підтвердження чого в матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №74408300 від 30.11.2016.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний лист №057025-827 від 17.01.2017 відповідно до якого, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) повідомлено, що об'єкти нерухомості, що були предметом Договору дарування, знаходяться на земельній ділянці, яка була предметом розгляду у справі № 910/9026/13, хоча вони містять різні адреси.

Таким чином, на земельній ділянці, звільнення якої було предметом розгляду спору у даній справі, знаходяться об'єкти нерухомості, які належать останньому на праві власності.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України ,а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів враховує визначений нормою статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України принцип непорушності права власності, який, зокрема, визначає неприпустимість позбавлення особи цього права, крім випадків, встановлених Конституцією України та Законом.

За статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно з положеннями статті 182 Цивільного кодексу України основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості (у тому числі й тих об'єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений: асфальтовані чи бетонні площадки, під'їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону).

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується державна реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 37, літ. "Б", літ. "В", літ. "Г", літ. "Д", на спірній земельній ділянці.

Таким чином, виконання рішення суду у даній справі в частині зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку від нежитлових будинків (приміщень), які належать відповідачу на праві власності та у встановленому Законом порядку зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позбавить Київську міську організацію Українського товариства мисливців та рибалок права власності, що є неприпустимим в розумінні приписів статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ Господарського суду міста Києва №910/9026/13 від 11.03.2015 є таким, що не підлягає виконанню в частині зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку від нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 37, літ. "Б", літ. "В", літ. "Г", літ. "Д", загальною площею 139,68 кв. м., а тому заява Київської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок в цій частині є обґрунтованою та задовольняється судом.

В іншій частині заява Київської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2018 у справі №910/9026/13 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 у справі №910/9026/13 - без змін.

Матеріали справи №910/9026/13 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 20.06.2018.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді К.В. Тарасенко

А.Г. Майданевич