Рішення

від 19.06.2018 по справі 910/4666/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2018Справа № 910/4666/18

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд"

про стягнення 144 396 грн 41 коп.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" про стягнення 144 396 грн 41 коп. заборгованості за договором поставки № 20/14 від 29.12.2014, в тому числі: 93 000 грн 00 коп. заборгованості, 31 226 грн 36 коп. інфляційних втрат, 5 859 грн 70 коп. 3 % річних та 14 310 грн 25 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 299 700 грн 00 коп. Крім того, за прострочення виконання зобов'язань позивачем нараховано 31 226 грн 36 коп. інфляційних втрат, 5 859 грн 70 коп. 3 % річних та 14 310 грн 25 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 відкрито провадження у справі № 910/4666/18, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

07.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

11.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та оригінали (для огляду).

22.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Металопластик" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" (покупець за договором) укладено договір № 20/14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується здійснювати поставку (передавати у власність) покупцю продукцію, а покупець зобов'язується її прийняти і в повному розмірі оплатити відповідно до умов даного договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування продукції: упаковка - пакети та плівка з поліетилену, поліпропілену, з нанесенням на неї кольорового малюнка (флексодруку) або без малюнка (надалі продукція).

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору всі розрахунки по договору відбуваються виключно в національній валюті України в безготівковій форм шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок покупця. Датою виконання платежу рахується день, в якому сума, що підлягає до оплати, зараховується на рахунок постачальника. Оплата кожної партії продукції проводиться покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання продукції.

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що доставка продукції в пункт призначення за домовленістю сторін може відбуватись автотранспортом постачальника або покупця. Доставка продукції в пункт призначення, також палата доставки, здійснюється силами і за рахунок як покупця так і постачальника, за домовленістю.

У відповідності до пункту 4.4. договору датою поставки/приймання продукції вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця.

Вартість продукції узгоджується сторонами в рахунку-фактурі та/або в накладній і вказується в національній валюти України. Остаточна вартість партії продукції визначається в накладній (з урахуванням положення пункту 2.4. договору) (пункт 5.1. договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначає позивач, поставка товару відбулась на підставі видаткових накладних № РН-0000112 від 15.02.2016 на суму 77 900 грн 11 коп. та № РН-0000055 від 16.03.2016 на суму 21 000 грн 24 коп., підписаних з боку позивача, копії яких наявні в матеріалах справи.

Всього за вищевказаними накладними позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 98 900 грн 35 коп.

04.04.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією № 11 щодо оплати поставленого товару згідно з видатковими накладними, однак остання залишилася без відповіді та задоволення.

Наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними № 0000000081 від 15.02.2016 та № 0000000140 від 16.03.2016 підтверджується передача товару позивачем автомобільному перевізнику - фізичній особі-підприємцю Ковалко М.О. для подальшого перевезення вантажу на адресу відповідача. Замовником та вантажоодержувачем за вказаними товарно-транспортними накладними є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд".

Крім того, в матеріалах справи наявний лист фізичної особи-підприємця Ковалко М.О. № 14.11 від 14.11.2017, відповідно до якого останній підтвердив здійснення перевезення вантажу від вантажовідправника (позивача) до вантажоодержувача (відповідача), в тому числі: за товарно-транспортною накладною № 0000000081 від 15.02.2016 на вантаж: "пакет 50*80", і "пакет 60*94" (згідно з супровідним документом - розхідною накладною № РН-00000112 від 15.02.2017) загальною вартістю 77 900 грн 11 коп. за маршрутом Львів-Київ (пункт завантаження - м. Львів, вул. Грабовського, 11, пункт розвантаження - м. Київ, вул. Фрунзе, 160).; за товарно-транспортною накладною № 0000000140 від 16.03.2016 на вантаж: "пакет 50*80" (згідно з супровідним документом - розхідною накладною № РН-0000055 від 16.03.2017) загальною вартістю 21 960 грн 00 коп. за маршрутом Львів-Київ (пункт завантаження - м. Львів, вул. Грабовського, 11 пункт розвантаження - м. Київ, вул. Фрунзе, 160). Також, даним листом Ковалко М.О. підтвердив, що послуги за вказаним перевезеннями прийняті замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000125 від 16.02.2016 та № ОУ-0000230 від 17.03.2016 та повністю ним оплачені.

Копії вищезазначених актів здачі-прийняття робіт № ОУ-0000125 від 16.02.2016 та № ОУ-0000230 від 17.03.2016 наявні в матеріалах справи та підписані уповноваженими представниками виконавця - фізичної особи-підприємця Ковалко М.О. та замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд".

У свою чергу, відповідач частково здійснив оплату поставленого позивачем товару на загальну суму 5 900 грн 35 коп., в тому числі: 09.02.2017 на суму 3 000 грн 00 коп. (при цьому 1 900 грн 35 коп. з цієї суми позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості за спірною накладною № РН-00000112 від 15.02.2016), 07.04.2017 на суму 2 000 грн 00 коп., 10.04.2017 на суму 1 000 грн 00 коп., 11.04.2017 на суму 500 грн 00 коп. та 14.04.2017 на суму 500 грн 00 коп.

Таким чином, судом встановлено, що факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 93 000 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 93 000 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором № 20/14 від 29.12.2014 та факту наявності заборгованості у розмірі 93 000 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 93 000 грн 00 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 31 226 грн 36 коп. інфляційних втрат, 5 859 грн 70 коп. 3 % річних та 14 310 грн 25 коп. пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" викладено рекомендації, щодо того, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 8.3. договору за порушення термінів оплати продукції покупець виплачує постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушень, за кожен день протермінування до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов'язань по договору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 8.3. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок інфляційних втрат є неправильним.

Суд наводить власний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням розміру та дати виникнення прострочення виконання зобов'язання та в межах визначеного позивачем періоду нарахування з урахуванням часткових оплат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 02.03.2016 - 08.02.2017 77900.11 1.130 10155.30 88055.41 09.02.2017-06.04.2017 75999.76 1.028 2141.67 78141.43 07.04.2017-09.04.2017 73999.76 1.000 0.00 73999.76 10.04.2017-10.04.2017 72999.76 1.000 0.00 72999.76 11.04.2017-13.04.2017 72499.76 1.000 0.00 72499.76 14.04.2017-31.03.2018 71999.76 1.132 9519.49 81519.25 01.04.2017-31.03.2018 21000.24 1.132 2776.56 23776.80 Всього: 24593.02 З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності оплати за поставлений товар, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 859 грн 70 коп. 3 % річних, нарахованих на загальний період прострочення з 02.03.2016 по 10.04.2018 з урахуванням часткових оплат та 14 310 грн 25 коп. пені за період прострочення з 02.03.2016 по 01.09.2016 підлягають задоволенню за розрахунком позивача, а вимоги щодо інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком суду у розмірі 24 593 грн 02 коп.

При цьому, що стосується тверджень відповідача щодо того, що позивач неналежним чином виконував умови договору, а саме відправляв на адресу відповідача продукцію, яка не відповідала змісту замовлення покупця, в порушення домовленостей відвантажував продукцію в інший пункт призначення, то суд не приймає їх до розгляду, у зв'язку з тим, що дана обставина не звільняє відповідача від належного та своєчасного виконання умов договору щодо оплати поставленого та прийнятого відповідачем товару.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідач не позбавлений права звертатися з такими вимогами в загальному порядку.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" (04080, м. Київ, вулиця Чорноморська, будинок 1, ідентифікаційний код 39440446) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик" (79013, Львівська обл., місто Львів, вулиця Глибока, будинок 10, ідентифікаційний код 13835605) заборгованість у розмірі 93 000 (дев'яносто три тисячі) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 5 859 (п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн 70 коп., інфляційні втрати у розмірі 24 593 (двадцять чотири п'ятсот дев'яносто три) грн 02 коп., пеню у розмірі 14 310 (чотирнадцять тисяч триста десять) грн 25 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 066 (дві тисячі шістдесят шість) грн 44 коп.

3. В іншій частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Б.Плотницька