Постанова

від 22.11.2018 по справі 910/4666/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2018 р. Справа№ 910/4666/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.06.2018

у справі №910/4666/18 (суддя Н.Б.Плотницька)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд"

про стягнення 144 396, 41 грн.

ВСТАНОВИВ:

16.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" про стягнення загалом 144 396, 41 грн., з яких в тому числі: 93 000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 20/14 від 29.12.2014, 31 226, 36 грн. інфляційних втрат, 5 859, 70 грн. 3 % річних та 14 310, 25 грн. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору належним чином не виконало взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 93 000,00 грн. Крім того, за прострочення виконання зобов'язань позивачем нараховано 31 226,36 грн. інфляційних втрат та 5 859,70 грн. 3 % річних з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України, а також 14 310,25 грн. пені з посиланням на п. 8.3 договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 позовні вимоги задоволені частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 93 000,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 5 859,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 24 593,02 грн., пеню у розмірі 14 310,25 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 066,44 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням, Товариство з обмеженою відповвідальністю "Марвіл Трейд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило наведене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення в частині стягнення пені порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції у наведеній частині було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи у вказаній частині, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник наголошував на тому, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт поставки товару позивачем відповідачу. В свою чергу, згідно з умовами п. 4.3, 4.4 договору поставки належними доказами поставки є підписані уповноваженим представником покупця (відповідача) видаткові накладні. Проте, відповідачем не підписувались видаткові накладні № РН-0000112 від 15.02.2016 та № РН-0000055 від 16.03.2016. Також, відовідач наголошував на тому, що надані позивачем товаро-транспортні накладні не підтверджують факт поставки товару, їх форма не відповідає п.п. 11.3-11.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363. Додатково скаржник посилався на те, що судом першої інстанції помилково прийнято до уваги як доказ поставки товару лист перевізника ФОП Ковалко М.О. № 14.11 від 14.11.2017 та акти здачі прийняття - робіт, оформлені між перевізником та позивачем, оскільки вказані акти не містять інформації про те, що за ними було перевезено продукцію, з приводу оплати якої виник спір між позивачем та відповідачем. Крім того, скаржник зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що здійснені відповідачем оплати не стосуються оплати саме за продукцію за договором поставки № 20/14 від 29.12.2014, з приводу оплати якої виник спір між позивачем та відповідачем.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 в справі №910/4666/18 - залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 поновлено ТОВ "Марвіл Трейд" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 в справі №910/4666/18, відкрито апеляційне провадження у справі №910/4666/18, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 20.09.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 16.10.2018.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Згідно п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

На виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 №475, за актом прийняття-передачі судових справ від 03.10.2018 справу №910/4666/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/4666/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 прийнято справу №910/4666/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., суддів: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І. Розгляд справи призначено на 22.11.2018.

20.11.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Металоплатик надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив у задоволенні апеляційної скарги - відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач послався на те, що позивачем надано належні докази, які підтверджують факт поставки товару відповідачу, а саме: складені у відповідності до п. 11.4-11.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 товаро-транспортні накладні № 0000000081 від 15.02.2016 та № 0000000140 від 16.03.2016, також видаткові накладні № РН-0000112 від 15.02.2016 на суму 77 900,11 грн. та № РН-0000055 від 16.03.2016 на суму 21 000,24 грн., які у відповідності до п. 4.3 договору та ст. 334 Цивільного кодексу України є належними доказами в підтвердження виконання продавцем зобов'язання щодо поставки товару покупцю.

В судовому засіданні 22.11.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

29.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Металопластик" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" (покупець за договором) укладено договір № 20/14 (далі - договір поставки № 20/14 від 29.12.2014), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується здійснювати поставку (передавати у власність) покупцю продукцію, а покупець зобов'язується її прийняти і в повному розмірі оплатити відповідно до умов даного договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору поставки № 20/14 від 29.12.2014, найменування продукції: упаковка - пакети та плівка з поліетилену, поліпропілену, з нанесенням на неї кольорового малюнка (флексодруку) або без малюнка (надалі продукція).

Відповідно до пункту 3.1 договору поставки № 20/14 від 29.12.2014, всі розрахунки по договору відбуваються виключно в національній валюті України в безготівковій форм шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок покупця. Датою виконання платежу рахується день, в якому сума, що підлягає до оплати, зараховується на рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 3.2 договору поставки № 20/14 від 29.12.2014, оплата кожної партії продукції проводиться покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання продукції.

Пунктом 4.2. договору поставки № 20/14 від 29.12.2014 сторони погодили, що доставка продукції в пункт призначення за домовленістю сторін може відбуватись автотранспортом постачальника або покупця. Доставка продукції в пункт призначення, також оплата доставки, здійснюється силами і за рахунок як покупця так і постачальника, за домовленістю.

У відповідності до пункту 4.4. договору поставки № 20/14 від 29.12.2014, датою поставки/приймання продукції вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця.

Вартість продукції узгоджується сторонами в рахунку-фактурі та/або в накладній і вказується в національній валюті України. Остаточна вартість партії продукції визначається в накладній (з урахуванням положення пункту 2.4. договору) (пункт 5.1. договору поставки № 20/14 від 29.12.2014).

Позивачем для долучення до матеріалів справи в підтвердження поставки товару надано видаткові накладні, а саме: № РН-0000112 від 15.02.2016 на суму 77 900,11 грн. (товар - пакет 50*80 у кількості 170.000 шт., пекет 60*94 у кількості 28 000 шт.), № РН-0000055 від 16.03.2016 на суму 21 000,24 грн. (товар - пакет 50*80 у кількості 60 000 шт.), які підписані представником позивача (постачальника) та посвідчені печаткою позивача. В графі отримав відсутні підписи уповноважених осіб відповідача (покупця) та відповідачем наведені видаткові накладні печаткою не посвідчено.

Також, позивачем в підтвердження поставки товару відповідачу надано до матеріалів справи товарно - транспортні накладні, а саме:

- № 0000000081 від 15.02.2016, яка містить відомості про те, що відправником перевезення за видатковою накладною № РН-0000112 від 15.02.2016 на суму 77 900,11 грн. є ТОВ Металопластик (позивач), замовником і вантажоодержувачем - ТОВ Марвіл Трейд (відповідач);

- № 0000000140 від 16.03.2016, яка містить відомості про те, що відправником перевезення за видатковою накладною № РН-0000055 від 16.03.2016 на суму 21 960,24 грн. є ТОВ Металопластик (позивач), замовником і вантажоодержувачем - ТОВ Марвіл Трейд (відповідач).

Дослідивши вказані товаро-траснпортні накладні, суд апеляційної інстанції встановив, що в графах Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача) відсутні підписи уповноважених осіб відповідача (покупця) та відповідачем наведені товарно-траснпортні накладні печаткою не посвідчено.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем у позові вказувалось на те, що розбіжності між сумою за видатковою накладною № РН-0000055 від 16.03.2016 (21000,24 грн.) та сумою за товарно-транспортною накладною № 0000000140 від 16.03.2016 (21 960,24 грн.) виникла внаслідок зміни відповідачем розміру замовлення вже після його формування позивачем, у зв'язку з чим позивачем і було внесено відповідні зміни до відомостей вказаної товарно - транспортної накладної.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист фізичної особи-підприємця Ковалко М.О. № 14.11 від 14.11.2017, відповідно до якого останній підтвердив здійснення перевезення вантажу від вантажовідправника (позивача) до вантажоодержувача (відповідача), в тому числі: за товарно-транспортною накладною № 0000000081 від 15.02.2016 на вантаж: "пакет 50*80", і "пакет 60*94" (згідно з супровідним документом - розхідною накладною № РН-00000112 від 15.02.2017) загальною вартістю 77 900 грн 11 коп. за маршрутом Львів-Київ (пункт завантаження - м. Львів, вул. Грабовського, 11, пункт розвантаження - м. Київ, вул. Фрунзе, 160).; за товарно-транспортною накладною № 0000000140 від 16.03.2016 на вантаж: "пакет 50*80" (згідно з супровідним документом - розхідною накладною № РН-0000055 від 16.03.2017) загальною вартістю 21 960 грн 00 коп. за маршрутом Львів-Київ (пункт завантаження - м. Львів, вул. Грабовського, 11 пункт розвантаження - м. Київ, вул. Фрунзе, 160). Також, даним листом Ковалко М.О. підтвердив, що послуги за вказаним перевезеннями прийняті замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000125 від 16.02.2016 та № ОУ-0000230 від 17.03.2016 та повністю ним оплачені.

Копії вищезазначених актів здачі-прийняття робіт № ОУ-0000125 від 16.02.2016 та № ОУ-0000230 від 17.03.2016 наявні в матеріалах справи та підписані уповноваженими представниками виконавця - фізичної особи-підприємця Ковалко М.О. та замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд".

Також, згідно наявних в матеріалах справи виписок по рахунку, відповідачем здійснювались перерахування на корись позивача грошових коштів, а саме: 09.02.2017 на суму 3 000,00 грн., 07.04.2017 на суму 2 000,00 грн., 10.04.2017 на суму 1 000,00 грн., 11.04.2017 на суму 500,00 грн., 14.04.2017 на суму 500,00 грн.

Суд першої інстанції, дослідивши вищенаведені документи дійшов висновку, що факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, внаслідок чого у відповідача існує невиконане грошове зобов'язання з оплати отриманого товару в сумі 93 000,00 грн., за прострочення виконання якого присуджено також до стягнення згідно здійсненого перерахунку 31 226,36 грн. інфляційних втрат, 5 859,70 грн. 3 % річних та 14 310,25 грн. пені.

Проте, з висновками суду першої інстанції про задоволення позову суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає їх такими, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не були доведені позивачем належними та допустимими доказами, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши видаткові накладні, а саме: № РН-0000112 від 15.02.2016 на суму 77 900,11 грн. (товар - пакет 50*80 у кількості 170.000 шт., пекет 60*94 у кількості 28 000 шт.), № РН-0000055 від 16.03.2016 на суму 21 000,24 грн. (товар - пакет 50*80 у кількості 60 000 шт.), дійшов висновку, що вказані накладні не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 655 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на заявлену до стягнення суму, оскільки вказані видаткові накладні підписані представником позивача (постачальника) та посвідчені печаткою позивача, а в графі отримав відсутні підписи уповноважених осіб відповідача (покупця) та відповідачем наведені видаткові накладні печаткою не посвідчено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищенаведені видаткові накладні не підтверджують належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару по договору поставки № 20/14 від 29.12.2014, як не підтверджують і виникнення у відповідача зобов'язання з його оплати в розумінні вищенаведених приписів закону.

Також, позивачем в підтвердження поставки товару відповідачу надано до матеріалів справи товарно - транспортні накладні № 0000000081 від 15.02.2016 та № 0000000140 від 16.03.2016, які складені за формою у відповідності до п. 11.4-11.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363. Проте, дослідивши товарно - транспортні накладні, суд апеляційної інстанції встановив, що в графах Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача) відсутні підписи уповноважених осіб відповідача (покупця) та відповідачем наведені товарно-траснпортні накладні печаткою не посвідчено, а отже, надані позивачем товарно - транспортні накладні не приймаються судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту виконання позивачем, як постачальником, свого обов'язку за договором з поставки товару відповідачу, та прийняття останнім вказаного товару.

Посилання судом першої інстанції на те, що внаслідок передачі товару для перевезення перевізнику позивачем було виконано своє зобов'язання з поставки товару, і відповідно, у відповідача виник обов'язок з його оплати - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтвані, оскільки умовами пункту 4.2 договору поставки № 20/14 від 29.12.2014 сторони погодили, що доставка продукції в пункт призначення за домовленістю сторін може відбуватись автотранспортом постачальника або покупця. Доставка продукції в пункт призначення, також оплата доставки, здійснюється силами і за рахунок як покупця так і постачальника, за домовленістю. Проте, матеріали справи не містять, а позивачем, як особою, на яку процесуальним законом покладено обов'язок доведення своїх вимог належними та допустимими доказами, не доведено такими доказами, що між ним та відповідачем досягнуто двосторонньої домовленості (зафіксованої документально) про доставку продукції за спірими видатковими накладними автомобільним транспортом певним перевізником до пункту призначення, визначеного (вказаного) саме відповідачем, і який би відповідав пункту призначення, вказаному позивачем у товарно - транспортних накладних (м.Київ, вул. Фрунзе, 160). Крім того, умови укладеного між сторонами договору поставки № 20/14 від 29.12.2014 також не містять відомостей про узгодження між сторонами пункту призначення доставки вантажу : м.Київ, вул. Фрунзе, 160.

При цьому, лист фізичної особи-підприємця Ковалко М.О. № 14.11 від 14.11.2017, як і акти здачі-прийняття робіт № ОУ-0000125 від 16.02.2016 та № ОУ-0000230 від 17.03.2016 , оформлені між позивачем та ФОП Ковалко М.О. - безпідставно прийняті судом першої інстанції до уваги як належний доказ поставки товару відповідачу, оскільки по-перше, підтвердженням виконання між сторонами господарських зобов'язань, і відповідно фіксація певних господарських операцій повинна бути підтверджена первинними бухгалтерськими документами, якими у даному випадку є видаткові накладні, які фіксують господарські операції з передачі та приймання товару, і відповідно, підтверджують правовстановлюючі факти з передачі та приймання товару. По-друге, дослідивши акти здачі-прийняття робіт № ОУ-0000125 від 16.02.2016 та № ОУ-0000230 від 17.03.2016, суд апеляційної інстанції встановив, що вони не містять відомостей стосовно того, яке саме перевезення здійснювалось, за яким маршрутом та що саме перевозилось, кому, за якою адресою.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського догвору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну.

Вартість продукції узгоджується сторонами в рахунку-фактурі та/або в накладній і вказується в національній валюті України. Остаточна вартість партії продукції визначається в накладній (з урахуванням положення пункту 2.4. договору) (пункт 5.1. договору поставки № 20/14 від 29.12.2014).

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем, як особою, на яку процесуальним законом покладено обов'язок доведення своїх вимог належними та допустимими доказами, не доведено як формування, так і виставлення відповідного рахунку - фактури з узгодженою ціною товару, і як встановлено вище, не подано доказів підписання відповідачем, як покупцем, видаткових накладних, у в'язку з чим між позивачем та відповідачем не узгоджено вартість товару за відповідною поставкою в розумінні п. 5.1 договору поставки № 20/14 від 29.12.2014.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру заявленої до стягнення суми вартості товару саме як узгодженої двосторонньо вартості товару, яка повинна бути узгоджена згідно п. 5.1 договору поставки № 20/14 від 29.12.2014 у відповідній видатковій накладній та/або рахунку - фактурі.

При цьому, доводи позивача про часткову оплату відповідачем заборгованості за поставлений товар (09.02.2017 на суму 3 000,00 грн., 07.04.2017 на суму 2 000,00 грн., 10.04.2017 на суму 1 000,00 грн., 11.04.2017 на суму 500,00 грн., 14.04.2017 на суму 500,00 грн.) - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що вказані оплати здійснені з призначенням платежу плата за пакети зг. рах. № 108 від 23.12.15 , відповідно, підстава вказаних платежів визначена саме позивачем, як платником вказаних коштів, за рахунком, який не є підставою позовних вимог.

Крім того, наявний у справі акт взаємних розрахунків, в якому зафіксовано відповідні платежі, підписаний позивачем в односторонньому порядку, відповідачем вказаний акт - не підписано, печаткою не посвідчено.

Підсумовуючи вищенаведене, дослідивши умови укладеного між сторонами договору поставки № 20/14 від 29.12.2014 та наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме наявність в сукупності належним чином оформлених документів, а саме: товаросупровідний документ (з відмітками про відправлення товару, перевезення, отримання його уповноваженим представником покупця (відповідача) в узгодженому сторонами місці), видаткові накладні на узгоджену сторонами і заявлену до стягнення суму, підписані сторонами у відповідності до п. 4.4 договору (позивачем та відповідачем і посвідчений печатками обох сторін), а також виставлені (з документальним підтвердженням вказаної дії) позивачем і отримані відповідачем рахунки - фактури на узгоджену та заявлену до стягнення суму (згідно п. 5.1 договору), і підтверджували б належними і допустимими доказами виконання позивачем належним чином та у повному обсязі своїх зобов'язань по договору перед відповідачем на заявлену до стягнення суму, що б породжувало зустрічний обов'язок відповідача оплатити товар згідно умов договору.

Проте, дослідивши наявні у справі докази в сукупності та надавши їм оцінку з урахуванням усіх обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем, як особою на яку процесуальним законом покладено обов'язок доведення своїх вимог належними та допустимими доказами, не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України виконання своїх обов'язків перед відповідачем по договору, як не подано і доказів прийняття відповідачем товару на заявлену до стягнення суму.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанці встановив, що станом на момент вирішення спору у відповідача в розумінні вищенаведених умов договору та приписів закону не виник обов'язок з оплати товару в сумі 93 000,00 грн., як і не настав строк його виконання, і відповідно, грошове зобов'язання з оплати послуг не прострочено, що виключає підстави для застосування до відповідача обумовленої п. 8.3 договору поставки № 20/14 від 29.12.2014 та ст. 230 Господарького кодексу України штрафної санкції у вигляді пені в сумі 14 310,25 грн. за визначений позивачем період прострочення, а також виключає застосування до нього відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді 31 226,36 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 5 859,70 грн. за визначений позивачем період прострочення.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик" не є законними та обґрунтованими і задоволенню не підлягають з підстав, встановлених апеляційним судом під час апеляційного провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, встановив, що висновки суду першої інстанції зроблені з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановленими обставини справи, які не доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, помилково застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача, а за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/4666/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/4666/18 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металопластик" (79013, м. Львів, вул. Глибока, 10; код ЄДРПОУ 13835605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвіл Трейд" (04080, м. Київ, вул. Чорноморська, 1; код ЄДРПОУ 39440446) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 248, 92 грн.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи №910/4666/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай

Повний текст постнови складено 28.11.2018.