Рішення

від 18.06.2018 по справі 910/6186/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2018Справа № 910/6186/17

За позовомКиївської міської ради до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю АГА Трейд 2. Приватного підприємства Арабіка прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Шадура А.М. від відповідача 1:не з'явився від відповідача 2:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю АГА Трейд та Приватного підприємства Арабіка про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі самовільно займають земельну ділянку орієнтовною площею 0,0140 га на Львівській площі у Шевченківському районі міста Києва (обліковий код 91:008:2015), у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати позивачів звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017, в задоволенні позову Київської міської ради відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі № 910/6186/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/292 від 22.03.2018, проведено автоматизований розподіл судової справи № 910/6186/17, за наслідками якого справу передано для розгляду судді Босому В.П., що оформлено протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено підготовче засідання на 25.04.2018.

25.04.2018 в підготовчому засіданні оголошувалась перерва на 30.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2018.

В судове засідання 18.06.2018 представник позивача з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

Представники відповідача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Зокрема, відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача 1 про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про прийняття справи до свого провадження від 26.03.2014, про повідомлення про судове засідання від 25.04.2018 та про призначення справи до розгляду по суті від 30.05.2018 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, площа Львівська, 4-В.

Однак, конверти з вказаними ухвали були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відмітками вибули .

Згідно з п. 5 ч. 6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача 1, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу 1 відповідної ухвали суду.

Стосовно відповідача 2 суд відзначає, що станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення №0103046475465, відповідно до якого ухвалу від 26.03.2018 про прийняття справи до провадження та призначення підготовчого засідання вручено ПП Арабіка 29.03.2018.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду від 26.03.2018, 25.04.2018 та 30.05.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2017 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Київ, площа Львівська, 4-в, внаслідок чого складено акт обстеження земельної ділянки №17-0660/10, у якому зазначено таке:

- земельна ділянка (обліковий код 91:008:0001), розташована за адресою: м. Київ, площа Львівська, 4-в, використовується для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування ЛА КУПОЛЬ і перебуває у власності ТОВ Ага Трейд ; господарську діяльність фактично здійснює ПП Арабіка ;

- згідно з даними земельного кадастру земельна ділянка за вказаною адресою обліковується, як землі не надані у власність чи користування. Інформація щодо документів, що посвідчують право власності чи користування на земельну ділянку у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) відсутні.

Спір у справі виник у зв'язку із використанням, на думку позивача, відповідачами земельної ділянки без достатніх правових підстав (самовільне зайняття земельної ділянки).

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 Земельного кодексу України).

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Позивач вказує, що за наслідком проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено факт користування відповідачами земельною ділянкою орієнтовною площею 0,0140 га на Львівській площі у Шевченківському районі міста Києва (обліковий код 91:008:2015), без достатніх правових підстав, оскільки жодних рішень про передачу такої земельної ділянки відповідачам у власність або у користування Київська міська рада не приймала.

При цьому, відповідач 1 всупереч вимогам земельного законодавства оформив право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), яке знаходиться на вказаній земельній ділянці, а відтак вчинив самовільне будівництво, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідачів (відповідача 1 як власника, а відповідача 2 як орендаря нежитлового приміщення) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її Київській міській раді.

В той же час суд відзначає, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/24189/16 .

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що ТОВ Ага Трейд належить право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, під заклад громадського харчування площею 100 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, площа Львівська, 4-В.

Вказане право власності зареєстроване за відповідачем 1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме мано про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з вказаного реєстру від 23.12.2013 індексний номер 15212219, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія САК №664117 від 23.12.2013.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі № 910/6186/17, та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказував на те, що судами не було з'ясовано обставин, за яких було здійснено оформлення за відповідачем 1 права власності на наведене нерухоме майно.

15.12.2017 р. набув чинності Закон України від 03.10.2017 за № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким, у тому числі, викладено Господарський процесуальний кодексу України в новій редакції.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

На виконання вказаних вказівок суду вищої інстанції, ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 судом було зобов'язано відповідача 1 надати суду докази, що підтверджують підстави набуття права власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

В той же час, у встановлений судом строк такі вимоги ухвали від 26.03.2018 відповідачем 1 не були виконані, і станом на момент розгляду справи по суті відповідні докази жодною із сторін до матеріалів справи не долучалися.

Водночас за змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац третій частини другої статті 331 Цивільного кодексу України).

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна (преамбула цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами другим і третім частини першої статті 2 вказаного Закону державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Станом на момент розгляду справи по суті матеріли справи не містять, а позивачем не надано суду доказів оскарження правомірності набуття та/чи реєстрації за відповідачем 1 права власності на нерухоме майно, що розташоване на спірній земельні ділянці.

Тобто, позивач, вважаючи свої права порушеними, та будучи обізнаним про здійснення державної реєстрації права власності відповідача 1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, площа Львівська, 4-В, не скористався своїм правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсними і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього права, якими посвідчено відповідне право власності на нерухоме майно.

Конституцією України та ст. 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 Цивільного кодексу України закріплені засади захисту права власності, а саме те, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі викладеного суд звертає увагу на те, що зобов'язання відповідачів в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу 1 на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №910/9259/17.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Основною метою положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006 , а тому суд приходить до висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку шляхом звільнення від належної йому на праві власності будівлі призведе до недотримання справедливої рівноваги, що в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

В процесі розгляду даної справи Київською міською радою не надано суду стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до відповідачів з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

Суд відзначає, що з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають (п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин ).

Питання наявності/відсутності повноважень у Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повноважень із здійснення контролю за використанням та охороною земель, та складення ним акта обстеження земельної ділянки №17-0660/10 від 12.05.2017, ніяким чином не спростовує та не підтверджує наявність у відповідача 1 права власності на нерухомий об'єкт, розташований на спірній земельній ділянці, та не впливає на вирішення питання про наявність у нього права користування даною спірною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Київської міської ради є необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання даної позовної заяви покладається на позивача повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Київської міської ради відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.06.2018

Суддя В.П. Босий