Рішення

від 14.06.2018 по справі 910/21142/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2018Справа № 910/21142/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" простягнення 297 321 грн 68 коп. та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Примо" провизнання недійсним пункту 4.4 договору Представники сторін: від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): не з'явились від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.11.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" про стягнення 273 841 грн 83 коп. та заява про забезпечення позову.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого за договором поставки № 4 від 25.08.2016 товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 25 362 грн 95 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 10 592 грн 05 коп. інфляційних втрат, 3 232 грн 66 коп. 3 % річних та 34 654 грн 17 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21142/16, розгляд справи призначено на 20.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.11.2016, розгляд справи призначено на 19.12.2016.

14.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

19.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовна заява.

19.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду та заява про збільшення розміру позовних вимог.

19.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" про визнання недійсним пункту 4.4 договору поставки від 25.08.2015 № 4, укладеного між сторонами.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 4.4. договору поставки від 25.08.2015 № 4 суперечить статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.09.1995 № 88, та в силу статті 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Примо" про визнання недійсним п. 4.4. договору поставки від 25.08.2015 № 4 для спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" про стягнення 273 841 грн 83 коп., розгляд справи призначено на 16.01.2017.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із прийняттям зустрічної позовної заяви до розгляду, у судовому засіданні 19.12.2016 оголошено перерву до 16.01.2017.

16.01.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про витребування у позивача доказів та клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.

16.01.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: заява про зменшення розміру позовних вимог та відзив на зустрічну позовну заяву.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, з метою дослідження та оцінки доказів та неподанням сторонами витребуваних судом документів, у судовому засіданні 16.01.2017 оголошено перерву до 13.02.2017.

02.02.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

13.02.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення по справі почеркознавчої та технічної експертизи документів та клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог суду.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 13.02.2017, з метою дослідження та оцінки доказів, судом оголошено перерву до 27.02.2017.

24.02.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

27.02.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи податкових накладних.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із необхідністю проведення сторонами звірки взаєморозрахунків, у судовому засіданні 27.02.2017 оголошено перерву до 16.03.2017.

16.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 призначено судову бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 зупинено провадження у справі № 910/21142/16 до проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість проведення експертизи), що призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі № 910/21142/16, та повернення матеріалів справи до суду.

Супровідним листом від 29.03.2017 матеріали справи направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

18.04.2017 на адресу Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про забезпечення виконання попередньої оплати експертизи.

07.07.2017 на адресу Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про залишення ухвали без виконання у зв'язку з нездійсненням оплати вартості експертного дослідження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 провадження у справі № 910/21142/16 поновлено, розгляд справи призначено на 14.08.2017.

08.08.2017 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

14.08.2017 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Судове засідання, призначене на 14.08.2017, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 справу призначено до розгляду на 21.09.2017.

15.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

20.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшли додаткові письмові пояснення.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для надання часу позивачу за первісним позовом подати додаткові докази по справі, у судовому засіданні 21.09.2017 оголошено перерву до 28.09.2017.

22.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення позовних вимог за первісним позовом, відповідно до якої позивача просить суд стягнути з відповідача 225 362 грн 95 коп. боргу, 9 123 грн 00 коп. 3 % річних, 27 687 грн 59 коп. пені та 35 148 грн 14 коп. інфляційних втрат.

22.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

28.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшли пояснення та клопотання про призначення по справі судової бухгалтерської, почеркознавчої та технічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 призначено судову бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 зупинено провадження у справі до проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість проведення експертизи), що призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі № 910/21142/16, та повернення матеріалів справи до суду.

Супровідним листом від 13.10.2017 матеріали справи направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

08.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про оплату експертизи.

13.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним) надійшла заява про зловживання процесуальними правами.

29.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи та висновок експерта № 21215/17-45 від 15.03.2018 за результатами проведення судово-економічної експертизи у справі № 910/21142/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 поновлено провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.05.2018.

06.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

16.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним) надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

23.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) надійшов відзив.

03.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) надійшла заява про відкладення підготовчого засідання, клопотання про призначення по справі судової експертизи та заява про виклик судового експерта у підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 03.05.2018, у зв'язку із неявкою представників сторін у підготовче засідання, суд оголосив перерву до 16.05.2018.

В порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2018 суд викликав представників сторін у підготовче засідання на 16.05.2018. Явку сторін визнав обов'язковою.

14.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним) надійшов відзив на заяву про виклик експерта, відзив на клопотання про призначення судової експертизи та клопотання про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" на рахунках, згідно переліку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" про забезпечення позову.

У підготовчому засідання 16.05.2018 суд на місці постановив закрити підготовче засідання та призначити справу для розгляду по суті на 14.06.2018.

В порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 суд викликав сторін у судове засідання на 14.06.2018. Явку сторін визнав обов'язковою.

14.06.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за відповідача позовом (позивача за зустрічним) надійшла заява про відкладення розгулу справи.

В судове засідання 14.06.2018 представники сторін не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Примо" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рєліт" (покупець за договором) укладено договір поставки № 4, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах, встановлених цим договором, продовольчу продукцію, зокрема зелену не смажену каву у зернах для подальшої переробки у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору. Асортимент та загальна кількість товару, який поставляється згідно даного договору, визначається видаткових накладних.

Згідно з пунктом 7.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від зобов'язань, що виникли протягом його дії. В разі закінчення строку договору, якщо одна сторона в письмовому вигляді не повідомить іншу сторону про розірвання договору, договір вважається продовжним на тих самих умовах, строком на один рік.

У відповідності до положень пункту 2.2. договору сторони визначили, що покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару наступним шляхом: Покупець здійснює оплату товару впродовж 20 календарних днів з моменту отримання товару на підставі виставленого рахунку постачальником. Покупець повинен в платіжних документах посилатися на дату та номер рахунку. У разі відсутності посилання на рахунок, постачальник зараховує оплату за товар, який був поставлений по даті раніше.

Відповідно до пункту 4.3. договору передача товару здійснюється постачальником уповноваженому представнику покупця на підставі доручення та отримання кожної партії товару або кільцевого доручення.

Пунктом 4.4 договору визначено, що зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином накладної, товарно-транспортної накладної та інших супровідних документів. Якщо товарна накладна скріплена печаткою покупця зразок якої проставлений в договорі, товар вважається таким, що прийнятий належним чином, навіть у тому разі якщо покупцем постачальнику не надавалося доручення на отримання товару, або в кільцевому дорученні відсутній зразок підпису матеріально-відповідальної особи покупця.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 4 від 25.08.2016 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2 301 291 грн 34 коп., що підтверджується підписаними між сторонами та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими накладеними № 5 від 08.09.2015 на суму 28 964 грн 64 коп., № 24 від 29.09.2015 на суму 23 237 грн 82 коп., № 34 від 12.10.2015 на суму 24 302 грн 03 коп., № 45 від 23.10.2015 на суму 63 290 грн 80 коп., № 46 від 24.10.2015 на суму 54 811 грн 74 коп., № 514 від 19.11.2015 на суму 8 355 грн 97 коп., № 000-000072 від 23.12.2015 на суму 233 279 грн 40 коп., № 82 від 23.12.2015 на суму 228 976 грн 83 коп., № 3 від 06.01.2016 на суму 46 548 грн 09 коп., № 37 від 01.02.2016 на суму 290 834 грн 46 коп., № 41 від 03.02.2016 на суму 452 571 грн 31 коп., № 89 від 04.03.2016 на суму 68 853 грн 16 коп., № 121 від 28.03.2016 на суму 167 950 грн 76 коп., № КМ000000114 від 14.04.2016 на суму 143 924 грн 56 коп., № КМ000000114 від 14.04.2016 на суму 91 851 грн 80 коп., № КМ000000265 від 15.04.2016 на суму 61 194 грн 86 коп., № КМ000000271 від 27.04.2016 на суму 140 665 грн 32 коп., № КМ000000278 від 27.04.2016 на суму 148 119 грн 59 коп. та № КМ000000312 від 11.05.2016 на суму 23 567 грн 20 коп.,

Судом встановлено, що відповідач в порушення домовленостей між сторонами та норм чинного законодавства належним чином не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар згідно видаткових накладних № КМ000000265 від 15.04.2016, № КМ000000278 від 27.04.2016 та № КМ000000312 від 11.05.2016 у розмірі 225 362 грн 95 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих від позивача послуг на суму 225 362 грн 95 коп.

Оцінюючи подані позивачем за первісним позовом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача, щодо не підписання матеріально-відповідальною особою покупця, ОСОБА_1, видаткових накладних № 89 від 04.03.2016, № КМ000000265 від 15.04.2016, № КМ000000278 від 27.04.2016 та № КМ000000312 від 11.05.2016, не приймається судом до уваги, оскільки спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, положеннями укладеного між сторонами договору погоджено, що якщо товарна накладна скріплена печаткою покупця зразок якої проставлений в договорі, товар вважається таким, що прийнятий належним чином.

З урахуванням наявності відтиску печатки підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" на видаткових накладних № КМ000000265 від 15.04.2016, № КМ000000278 від 27.04.2016 та № КМ000000312 від 11.05.2016, автентичність відтиску якої відповідачем не заперечується, та відсутність доказів про втрату зазначеної печатки підприємства, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт", відповідачем не спростовано факту здійснення позивачем поставки товару за спірними накладними.

Також, суд зазначає, що кошти у розмірі 1 050 000 грн, сплачені відповідачем 26.08.2015, з урахуванням листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" № 08261-15 від 26.08.2015, не можуть вважатися як такі, що сплачені на поставку товару згідно договору поставки № 4 від 25.08.2016.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем на загальну суму 225 362 грн 95 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача 225 362 грн 95 коп. заборгованості за договором поставки № 4 від 25.08.2016 підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 123 грн 00 коп. 3 % річних, 27 687 грн 59 коп. пені та 35 148 грн 14 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 5.1 договору у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 5.1 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 4 від 25.08.2015, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 123 грн 00 коп. 3 % річних, 27 687 грн 59 коп. пені та 35 148 грн 14 коп. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Суд, розглянувши заявлені зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" про визнання недійсним пункту 4.4 договору поставки від 25.08.2015 № 4 з огляду на те, що він суперечить статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.09.1995 № 88, прийшов до висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на наступне.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача

Приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за N 168/704 (Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, зокрема, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно з абзацом 1 пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, зокрема, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У відповідності до пункту 4.4. договору сторони узгодили, що зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином накладної, товарно-транспортної накладної та інших супровідних документів. Якщо товарна накладна скріплена печаткою покупця зразок якої проставлений в договорі, товар вважається таким, що прийнятий належним чином, навіть у тому разі якщо покупцем постачальнику не надавалося доручення на отримання товару, або в кільцевому дорученні відсутній зразок підпису матеріально-відповідальної особи покупця.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення договору договором поставки № 4 від 25.08.2015, зокрема узгодження положень пункту 4.4, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.4 договору поставки № 4 від 25.08.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Примо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рєліт", а заявлені зустрічні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 126, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" заборгованості за оплату поставленого товару, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, ідентифікаційний код 36512423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" (03057, місто Київ, вулиця Олександра Довженко, будинок 3, приміщення 75/3, ідентифікаційний код 39536997) заборгованість у розмірі 225 362 (двісті двадцять п'ять тисяч триста шістдесят дві) грн 95 коп., 3 % річних в розмірі 9 123 (дев'ять тисяч сто двадцять три) грн 00 коп., пеню в розмірі 27 687 (двадцять сім тисяч шістсот вісімдесят сім) грн 59 коп. та інфляційні втрати в розмірі 35 148 (тридцять п'ять тисяч сто сорок вісім) грн 14 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 459 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 83 коп.

3. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєліт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Примо" про визнання недійсним пункту 4.4 договору поставки від 25.08.2015 № 4, відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 22.06.2018

Суддя Н.Б. Плотницька