Постанова

від 20.06.2018 по справі 396/2044/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року м. Кропивницький

справа№ 396/2044/17

№ провадження 22-ц/781/868/18

Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дьомич Л.М., Чельник О.І.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3 , на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07 березня 2018 року за позовом Новоукраїнської місцевої прокуратури до головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, ОСОБА_3 про визнання недійсними наказів головного управління Держземагенства, визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року керівник Новоукраїнської місцевої прокуратуризвернувся в суд з позовом до головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, ОСОБА_3 провизнання недійсними: наказу Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області про надання дозволу на розробку документації землеустрою № 11-744/14-15-СГ від 09.02.2015 року, наказу Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №11-1065/14-15-СГ від 26.02.2015 року про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки, договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року укладеного між ГУ Держземагенства у Кіровоградські області та ОСОБА_3 на підставі наказу ГУ Держземагенства у Кіровоградській області від 26.02.2015 року №11-1065/14-15-СГ щодо земельної ділянки площею 19,6700 га (кадастровий №3524081400:02:000:0850), зобов'язання повернути за актом прийому - передачі на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області земельну ділянку з кадастровим №3524081400:02:000:0850 площею 19,67 га вартістю 526141 грн., зобов'язання прийняти вказану земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Новоукраїнською місцевою прокуратурою на підставі абз. 4 ч.4 ст.23 ЗУ Про прокуратуру встановлено, що Головним управління Держземагенства (Держгеокадастру) в Кіровоградській області грубо порушено вимоги земельного законодавства при передачі в оренду земельної ділянки громадянину ОСОБА_3, чим порушено інтереси держави у сфері земельних відносин.

Вивченням стану законності при передачі земель в користування на території Новоукраїнського району встановлено, що наказом начальника Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області №11-744/14-15-СГ від 09.02.2015 року громадянину ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 19,67 га для ведення фермерського господарства на території Захарівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Накази ГУ Держземагенства області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 19,67 га для ведення фермерського господарства та його затвердження, на підставі заяви ОСОБА_3 та доданих до них документів, які видані з порушення вимог чинного законодавства, є незаконними та підлягають скасуванню.

Звертаючись до спеціально уповноваженого органу із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення в оренду зазначеної ділянки ОСОБА_3, ввів в оману відповідний орган державної влади, не повідомив, що з 05.12.2014 року він є засновником, керівником та вигодоодержувачем фермерського господарства ОСОБА_3Ю. , а з 01.09.2008 року він є членом фермерського господарства Світанок , яке зареєстроване 12.11.1992 року, та заступником його голови, ці ФГ мають у користуванні земельні ділянки на умовах оренди.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ФГ ОСОБА_3Ю. зареєстрована 21 земельна ділянка, що перебуває в користуванні ФГ на підставі договорів оренди, загальною площею 109,8312 га. При цьому, 20.02.2015 року (до отримання рішення уповноваженого органу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою) укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,5615 га сільськогосподарського призначення між самим ОСОБА_3 (орендодавець) та ФГ ОСОБА_3Ю. (орендар).

Прокурор вважає. що ОСОБА_3 бажав уникнути процедуру отримання земельної ділянки із земель державної форми власності на поза конкурсних умовах, не маючи дійсного наміру займатися створенням та роботою нового фермерського господарства, звернувся до ГУ Держземагентства в області із відповідною заявою як фізична особа, а не як голова існуючого фермерського господарства.

Проте, як голова існуючого фермерського господарства ОСОБА_3 не мав права на отримання земельної ділянки в користування без проведення земельних торгів.

Частиною 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідного уповноваженого органу.

У заяві зазначається: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частиною 7 статті 7 Закону передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Таким чином, з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Імперативність зазначених норм полягає в тому, що така заява чи клопотання має містити обов'язкові реквізити, зокрема, додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

ОСОБА_3 звернувся із заявою до відповідача-1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Захарівської сільської ради Новоукраїнського району для ведення фермерського господарства.

В порушення вимог частини 7 статті 7 Закону України Про фермерське господарство , у зазначеній заяві ОСОБА_3 не обґрунтував розміри вищевказаної земельної ділянки з урахуванням можливості її обробітку, необхідність отримання зазначеної площі землі та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства. ОСОБА_3 взагалі не вказано про намір створення фермерського господарства за рахунок отриманих в користування земель.

Таким чином, відповідачами не дотримано положень Земельного кодексу України та ЗУ "Про фермерське господарства" в частині подання та прийняття обов'язкових документів та інформації для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, Головним управлінням Держземагенства в Кіровоградській області не встановлено і не зазначено обставин і фактів, які підлягали встановленню з огляду на положення вказаної статті Закону, не надано оцінки обставинам та умовам, зазначеним у заяві ОСОБА_3 від 30.01.2015 року, не перевірено, як заявник обґрунтовував розмір земельної ділянки, перспективи діяльності фермерського господарства, що мали бути враховані при прийнятті рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства. Зокрема, чи є можливість самостійно вести фермерську діяльність, чи має власну техніку для обробітку землі, ресурси для оренди сільськогосподарської техніки, наявність потенційних контрагентів, ресурси яких може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також чи буде взагалі проводити діяльність на відведених земельних ділянках саме фермерське господарство.

В заяві та обґрунтуванні до неї ОСОБА_3 не вказано, які саме рослини заплановано вирощувати в перший рік діяльності, перспективи їх вирощування на понад 19 га, їх врожайність та можливість проведення сівозмін, не вказано дорожню мережу, яку він планує використовувати та не враховано ґрунтово-кліматичні умови розташування даної земельної ділянки, яким чином дані умови впливатимуть на дотримання ним агротехнічних норм при здійсненні своєї діяльності, не вказано наявність у нього будь-якої техніки, можливість її оренди та наявність субпідрядників, які погодилися б виконувати частину сільськогосподарських робіт на земельних ділянках. Також не зазначено шляхи та способи збуту виробленої в подальшому продукції, що також має значення при веденні фермерської діяльності, особливості виробленої товарної продукції, конкурентоспроможність фермерського господарства та виробленої продукції на продовольчому ринку країни. Взагалі не висвітлено питання щодо раціонального використання земель, про закупівлю та внесення добрив, засобів захисту рослин, тощо.

Приймаючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки та про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки площею понад 19,67 га, ГУ Держземагентства всупереч вимогам ст.7 Закону України Про фермерське господарство , ст. 32 ЗК України не взято до уваги, що заявником взагалі не вказано кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність.

Таким чином, наказ Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 09.02.2015 року №11-744/14-15-СГ прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та всупереч встановленій законом процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Наказом першого заступника начальника ГУ Держземагенства у Кіровогрдській області від 26.02.2015 №11-1065/14-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 19,6700 га (кадастровий №3524081400:02:000:0850) в оренду ОСОБА_3 строком на 25 років

В подальшому, 03.03.2015 між ГУ Держземагенства у Кіровоградській області (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) на підставі наказу першого заступника начальника ГУ Держземагенства у Кіровоградській області від 26.02.2015 року № 11-1065/14-15-СГ укладено договір оренди земельної ділянки площею 19,67 га (кадастровий №3524081400:02:000:0850) строком на 25 років. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 526 141 грн.

На підставі акту приймання-передачі 05.03.2015 року земельну ділянку площею 19,67 га (кадастровий №3524081400:02:000:0850), яка розміщена на території Захарівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, передано ОСОБА_3

Внаслідок протиправних дій та рішень відповідачів спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, в результаті чого, державу позбавлено можливості здійснити реалізацію права оренди земельної ділянки на більш вигідних засадах в умовах конкурентного ринку та попередити неефективне використання землі некомпетентним суб'єктом господарювання.

На підставі Положення про головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру є та діє на час звернення прокурора до суду Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області про надання дозволу на розробку документації землеустрою № 11-744/14-15-СГ від 09.02.2015 року.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №11-1065/14-15-СГ від 26.02.2015 року про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, укладений між ГУ Держземагенства у Кіровоградські області та ОСОБА_3 на підставі наказу ГУ Держземагенства у Кіровоградській області від 26.02.2015 року №11-1065/14-15-СГ щодо земельної ділянки площею 19,6700 га (кадастровий №3524081400:02:000:0850).

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути за актом прийому-передачі на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області земельну ділянку з кадастровим №3524081400:02:000:0850 площею 19,67 га, вартістю 526141 грн., а Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області прийняти вказану земельну ділянку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права та закриття провадження у справі.

Зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Скаржник вважає, що оскільки позивачем зазначено вимоги про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства, тобто суб'єкта владних повноважень, даний позов повинен розглядатися відповідно до КАС України. Судом порушено правила юрисдикції, що є безумовною підставою для скасування ухваленого рішення.

Крім того, зазначає, що заступником керівника Новоукраїнської місцевої прокуратури надано до суду позов до неналежного відповідача. Зокрема, як відповідач заявлене Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, в той час як оскаржуються накази Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №11-744/14-15-СГ від 09.02.2015 року та №11-1065/14-15-СГ від 26.02.2015 року.

Звертає увагу на те, що згідно безкоштовного запиту з сайту Міністерства юстиції України, а саме Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, діяльність ГУ Держземагенства у Кіровоградській області припинена, дата запису 07.06.2016, номер запису 14441120006008663. Управлінням Держгеокадастру земельна ділянка в оренду ОСОБА_3 не надавалась, договір оренди не укладався, відповідно і порушень вимог законодавства в діях вказаного відповідача не було.

Посилання суду на приховування відповідачем відомостей про наявне фермерське господарство, подання заяви про створення фермерського господарства лише для отримання землі поза конкурсом, без належного обґрунтування розміру земельної ділянки, не створення до цього часу нового фермерського господарства, грунтуються на припущеннях.

У поданих до апеляційного суду поясненнях і додаткових поясненнях (а.с.47-50, 66-69) представник відповідача ОСОБА_3 просив оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Головне управління Держгеокадастру подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник Головного управління Держгеокадастру в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін та інших осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги і письмових пояснень, прокурора Олаг О.С., яка заперечувала проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів, відповідач ОСОБА_3 був головою фермерського господарства, яке набуло статусу юридичної особи, ГУ Держземагенства у Кіровоградській області перевищило свої повноваження щодо передачі земельної ділянки без проведення земельних торгів, а отримання у подальшому земельних ділянок в оренду без проведення земельних торгів суперечить вимогам статтей 124, 134 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим укладений на підставі вказаних наказів договір оренди земельної ділянки є недійсним.

Встановлено, що ГУ Держземагенства у Кіровоградській області, на підставі заяви ОСОБА_3, видано наказ від 09.02.2015 року про надання дозволу на розробку документації землеустрою, а 26.02.2015 року видано наказ про затвердження вказаної документації. На підставі цих наказів укладено договір оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року площею 19,67 га (а.с.16-32, 34).

До заяви ОСОБА_3 від 30.01.2015 року додані копії особистих документів, викопіювання з кадастрової карти, документи щодо відповідності місця розташування земельної ділянки, документи на підтвердження досвіду роботи, висновки сільської ради, обґрунтування (а.с.35-38).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 2 ст. 4 ЦПК).

Частинами 1 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей ОСОБА_4 є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Частиною другою статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства. Згідно положень Закону України Про фермерське господарство громадянин, як фізична особа, звертається з відповідним клопотанням про одержання земельної ділянки у власність або користування та після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Системний аналіз ЗК України та Закону України Про фермерське господарство в аспекті даного спору свідчить про наступне: (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства, останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини першої статті 134 ЗК України.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений Законом України Про фермерське господарство .

Так, згідно з абзацами першим та другим частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обгрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.

Таким чином, фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

ОСОБА_4 України Про фермерське господарство визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства".

Відповідно до ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у користування громадянам, зокрема для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Хоча землі для ведення фермерського господарства надаються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, але мета їх використання та порядок набуття права оренди мають свої особливості, визначені Земельним Кодексом, ЗУ Про фермерське господарство.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК (в редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або право на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Саме для забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об'єднання членів сім'ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності положеннями статей 7, 12 ЗУ Про фермерське господарство , ст.ст. 116,118,121,123,134 Земельного Кодексу передбачалося право громадянам на отримання на пільгових умовах (не на конкурентних засадах) в орендну земельної ділянки державної власності, але не в будь-яких розмірах, а в обґрунтованому можливостями та перспективами діяльності фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.11.2014 року (справа №3-157гс14), від 24.05.2016 року (справа №21551а16), від 07.03.2018 року (справі №911/436/17).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 21 ЦК України, суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись 30 січня 2015 року із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, ОСОБА_3 на обгрунтування необхідності відведення земельної ділянки у розмірі 19,67 га ріллі, зазначав, що він бажає створити фермерське господарство, яке буде виробляти сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією, а тому саме такий розмір є раціональним для технології вирощування сільськогосподарських культур, доцільним щодо перспектив діяльності фермерського господарства та з метою збереження і підвищення родючості грунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі. На підтвердження наявності трудових і матеріальних ресурсів заявник доказів не надав, лише зазначив, що має досвід роботи у ФГ Світанок , головою якого є ОСОБА_5, де працює на різних посадах з 2004 року.

Із заяви та долучених до неї документів не вбачалось про наявність у заявника, який бажає створити фермерське господарство, спроможності самостійно, силами та працею членів фермерського господарства вести господарську діяльність фермерського господарства та обробляти виділену для цих цілей без проведення земельних торгів земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Ураховуючи, що ОСОБА_3 у заяві не зазначив про наявність саме у нього, як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності, а відтак ГУ Держземагенства у Кіровоградській області, надаючи ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, затверджуючи його та укладаючи оспорюваний договір оренди на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсній його спроможності вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацію, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури створення фермерського господарства, як спрощеного, пільгового порядку одержання земельної ділянки для використання її іншими суб'єктами господарювання, поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - проведення земельних торгів.

Судом установлено, що ОСОБА_3, звертаючись із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в користування на умовах оренди земельної ділянки був засновником та керівником (головою) ФГ ОСОБА_3Ю. , основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (а.с. 41-45).

На час розгляду справи нове фермерське господарство після одержання спірної земельної ділянки ОСОБА_3 не створене, що не заперечувалось його представником.

Зазначене в сукупності свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 в порушення статті 134 ЗК України та статті 7 Закону України Про фермерське господарство скористався правом на отримання спірної земельної ділянки у пільговому порядку, поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів.

Враховуючи, що на час звернення із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду (а.с.34), з метою створення фермерського господарства (а.с.38), ОСОБА_3 зазначив, що з 01 травня 2015 року працює у ФГ Світанок (а.с.36), головою якого є його батько ОСОБА_5 (а.с.46-47), хоча фактично з 08 грудня 2014 року являвся засновником і керівником ФГ ОСОБА_3Ю. (а.с.41-43), наявні передбачені законом підстави для визнання недійсним та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області №11-744/14-15-СГ від 09.02.2015 року та №11-1065/14-15-СГ від 26.02.2015 року, та укладеного на підставі вказаних наказів договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року між ГУ Держземагенства у Кіровоградські області та ОСОБА_3, і як наслідок - спірна земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області.

З огляду на наведене законним та обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваних наказів, визнання недійсним укладеного на їх підставі договору оренди спірної земельної ділянки та повернення її на користь держави.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог і заперечень, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі достатньо повно встановлених обставин справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Зазначене не свідчить про непропорційне втручання держави у право ОСОБА_3 на мирне володіння майном, оскільки таке право він набув з порушенням процедури отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, передбаченої законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не є належним позивачем у даній справі, оскільки звертаючись до суду із позовом не зазначив в інтересах якого органу він його подає та чиї інтереси порушені, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства згідно ст. 24 Закону надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року ( в редакції, чинній на час пред'явлення позову) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Звертаючись до суду з позовом, керівник Новоукраїнської місцевої прокуратури Кіровоградської області зазначав, що заявляє позов в інтересах держави. При цьому у спірних правовідносинах уповноважений державою здійснювати відповідні функції орган - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, є відповідачем у справі.

Судом установлено, що ГУ Держземагенства у Кіровоградській області, надаючи ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, затверджуючи його та укладаючи оспорюваний договір оренди на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, неналежно здійснював свої повноваження, а тому прокурор мав право звертатися з позовом до суду в інтересах держави, та відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року набув статусу позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом правил юрисдикції є безпідставними, тому що даний спір виник із земельних правовідносин, позов об'єднує позовні вимоги щодо захисту прав на землі державної власності і підлягає розгляду у місцевому загальному суді.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів судової палати Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 23 червня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: Л.М. Дьомич

ОСОБА_6