Постанова

від 22.06.2018 по справі 394/600/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.06.2018 року м. Кропивницький

Справа № 394/600/17

Провадження № 22-ц/781/751/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області (суддя Запорожець О.М.) від 25 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ТОВ Агрофірма Кочубій про визнання недійсним додаткового договору № 1 до договору оренди землі від 12 вересня 2007 року, укладеного між ним та відповідачем.

Позивач послався на те, що він є власником земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,71 га. У серпні 2017 року від відповідача він отримав копію договору оренди від 7 грудня 2005 року, який зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП ЦДЗК 6 березня 2006 року за № 154, та додатковий договір № 1, зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП ЦДЗК 14 вересня 2007 року за № 414. Договір оренди та додатковий договір до нього підписані від його імені не ним особисто, а іншою особою. Проте такими повноваженням він нікого не наділяв. Оскільки він з відповідачем не укладав додатковий договір і згоди на його укладення від свого імені нікому не давав, тому вважає, що додатковий договір підлягає визнанню недійсним у відповідності до ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року позов задоволено: суд визнав недійсним додатковий договір № 1 від 12 вересня 2007 року до договору оренди землі № 154 від 7 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ Агрофірма Кочубій в особі директора ОСОБА_5 строком на 15 років. Суд також вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач довів той факт, що оспорюваний договір він не укладав. Відсутність вільного волевиявлення позивача, як власника землі, на укладення додаткової угоди до договору оренди землі суд вважав достатньою підставою для визнання цього правочину недійсним. При цьому суд відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, викладену у письмових запереченнях на позов, пославшись на те, що позивач не був і не міг бути обізнаний про існування додаткової угоди, яку він не укладав і примірник або копію якою йому раніше 2017 року вручено не було.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким застосувавши наслідки спливу позовної давності відмовити в задоволенні позову.

Відповідач посилається на те, що висновки суду, викладені у його мотивувальній частині, не відповідають обставинам справи, суд неповно з'ясував обставини справи, що мало наслідком неправильне застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення. Додаткову угоду до договору, яка оспорюється, укладено сторонами з дотриманням вимог законодавства. Відповідач належно виконує свої зобов'язання. Позивач був обізнаний про існування договірних відносин так, як отримував орендну плату. Рішення суду ґрунтується лише на висновку експертизи, який є неоднозначним та неповним так, як досліджувався лише один примірник додаткової угоди, укладеної в трьох примірниках. Суд необґрунтовано відмовив у клопотанні відповідача про призначення повторної експертизи. Висновок суду про те, що позовна давність не спливла є помилковим так, як позивач не довів не лише той факт, що про оспорювань додаткову угоду він не знав, а й те, що він не міг про неї дізнатися. Суд не врахував, що за умовами додаткової угоди було збільшено орендну плату і відповідач з 2007 року отримував її у новому розмірі, а тому знав про зміну умов договору.

Позивач не скористався своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу.

Вперше справа була призначена до розгляду в апеляційному суді на 24 травня 2018 року, але за клопотанням позивача, мотивоване неможливістю забезпечити явку в судове засідання представників відповідача, розгляд справи відкладено на 13 червня 2018 року.

У судове засідання 13 червня 2018 року сторони по справі, повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явилися. Відповідач вдруге звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки його представників у судове засідання суду апеляційної інстанції у зв'язку із зайнятістю.

Суд вважав, що обставини, якими відповідач обґрунтовував своє клопотання про відкладення розгляду справи, не являється поважними і в задоволенні клопотання відмовив.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв'язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно ч.ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Апеляційний суд Кіровоградської області вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка перевіряється, суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини.

Позивач є власником земельної ділянки площею 4,71 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, право на власності позивача посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 322819 (а.с.6).

7 грудня 2005 року між сторонами укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Цей договір зареєстровано Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК 6 березня 2006 року (а.с.7-8).

12 листопада 2007 року від імені позивача був укладений додатковий договір № 1 до договору оренди землі № 154 від 7 грудня 2005 року з ТОВ Агрофірма Кочубій , який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України 14 вересня 2007 року за № 414 (а.с.8 зворотна сторона). Згідно цього додаткового договору пункти 8, 9 і 41 договору оренди викладено у новій редакції, зокрема збільшено строк дії договору з 10 до 15 років, збільшено розмір орендної плати з 1,5 % до 2,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір .

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України).

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Письмова форма договору є виявом волі сторін на укладення договору та підтвердженням досягнутої домовленості щодо його умов.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На укладений договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно приписами ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Як встановлено судом, позивач являється власником земельної ділянки призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону, належить власнику (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно ст. 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Судом першої інстанції також встановлено, що 7 грудня 2005 року укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, за умовами якого позивач передав її в оренду відповідачу, договір зареєстровано 6 березня 2006 року.

Дійсність цього договору у судовому порядку не спростована.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону України Про оренду землі ).

Висновком № 621/622/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 9 листопада 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у додатковому договорі № 1 від 12 вересня 2007 року до договору оренди землі № 154 від 7 грудня 2005 року виконаний рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів , але не самим ОСОБА_4, а іншою особою без наслідування його підпису ( а.с.55-58).

Висновок експерта оцінено судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України.

Порушень закону при призначенні та проведенні судової почеркознавчої експертизи не встановлено.

При вирішенні питання про призначення експертизи відповідач заперечував, посилаючись на її недоцільність у справі, зазначив, що її призначення є способом процесуального затягування часу, який немає істотного значення для вирішення спору (а.с. 26). Правом запропонувати питання на вирішення експертизи не скористався, свій примірник додаткового договору суду та експерту не надав (а.с.25).

Після ознайомлення з висновком експертизи, відповідач звернувся до суду з клопотанням про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи іншого примірника оспорюваного позивачем додаткового договору.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи враховуючи, що викладенні у клопотанні мотиви не дають підстав для висновку про неповноту або неясність висновку експерта.

Доводи апеляційної скарги правильності ухвали суду не спростовують.

Апеляційна скарга зводяться лише до незгоди з висновком експерта і не містить інших доводів щодо його неправильності.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Враховуючи те, що додатковий договір власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення з відповідачем оспорюваного правочину та зміну раніше визначених основним договором умов оренди, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання його недійсним з передбачених ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦПК України підстав.

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності, суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Позовну давність можна визначити в якості законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За положеннями ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Відповідач заявив в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 19), посилаючись на те, що спірний додатковий договір укладено у вересні 2007 року і з часу його укладення пройшло більше трьох років. Крім того, про наявність додаткового договору позивач знав, отримуючи орендну плату в підвищеному розмірі.

З такими доводами відповідача не можна погодитися з таких підстав.

Пунктами 9-10 договору оренди землі від 7 грудня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, її обчислення здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Натомість додатковим договором визначено орендну плату в розмірі 2,5 %.

В наданих відповідачем відомостях на виплату орендної плати за 2006-2016 роки (а.с.80-96) не зазначено на підставі чого нарахована та видана орендна плата: на підставі договору чи додаткового договору. Таким чином, із зазначених відомостей позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваного додаткового договору та порушення свого права.

Початок перебігу строку позовної давності не можна обраховувати також з часу підписання оспорюваних змін до договору оренди землі, оскільки сам власник земельної ділянки їх не підписував, тому не знав і не міг дізнатися про них, примірник змін до договору отримував лише у 2017 році і ця обставина відповідачем не заперечується. Докази на підтвердження протилежного відповідач не надав.

Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до моменту закінчення строку дії договору оренди від 7 грудня 2005 року, тобто кінця 2016 року. Таким чином перебіг позовної давності для вимог позивача на день подання позову, 31 серпня 2017 року, не сплинув.

Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач, який уклав договір з невстановленою судом особою, які діяла від імені позивача за відсутності на те повноважень, діяв недобросовісно в договірних відносинах, тому рішення суду про визнання цієї угоди недійсною є законним та справедливим, направленим на ефективний захист порушеного права позивача.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові не встановлено.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій без задоволення, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 22 червня 2018 року.

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: А.М. Головань

ОСОБА_3