Ухвала

від 26.06.2018 по справі 478/1299/15-к

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 478/1299/15-к

Провадження № 1-кп/488/42/18

У Х В А Л А

26.06.2018 року Корабельний районний суд міста Миколаєва у складі колегії:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Миколаєві обвинувальний акт, складений щодо ОСОБА_7 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.191 ч.5, ст.366 ч.1, ст.361 ч.2, ст.362 ч.3, ст.209 ч.2 КК України,

в с т а н о в и в :

30 січня 2017 року до суду надійшов вказаний обвинувальний акт.

04 червня 2018 року у зв?язку із закінченням строку повноважень у раніше головуючого судді відбувся повторний автоматизований розподіл провадження.

Прокурор висловилася за можливість призначити судовий розгляд.

Захисник, обвинувачена та представник потерпілої погодилися із думкою прокурора.

Заслухавши думки учасників, вивчивши обвинувальний акт, суд доходить таких висновків.

Згідно з п.1 ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні, серед іншого, підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

За правилами п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Згідно із ч.1 ст.458 КПК України висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладені у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.445 цього Кодексу, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.

Верховний Суд України у постанові № 5-328 кс16 від 24 листопада 2016 року виклав правову позицію стосовно питання про повернення обвинувального акту з підстав відсутності формулювання обвинувачення відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України

У постанові зазначено, що суду належить встановити, чи має таке недотримання вимог кримінального процесуального закону наслідок у вигляді істотного впливу на права учасників кримінального провадження щодо забезпечення права на справедливий суд.

Так, у міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до п.А ч.3 ст.6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змістовного, сутнісного, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті ст.6 Конвенції Європейський Суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи. Рішення ж Суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображає послідовну рекомендацію про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Цією постановою Верховний Суд України також звернув увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновку слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та реалізації права на захист.

Всупереч вказаним вище положенням процесуального закону та правовим позиціям найвищої судової інстанції в обвинувальному акті не визначені ні час, ні місце, ні спосіб вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ст.209 ч.2 КК України.

Так, в обвинувальному акті, серед іншого, дослівно зазначається, що обвинувачена «20.03.2012 року, знаходячись в неустановленому в ході досудового розслідування місці, грошові кошти в сумі 25900, 00 грн. перерахувала з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ФОП « ОСОБА_9 », на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 ТОВ «Дортехресурс» (код ЄДРПОУ 36983837), який відкрито в Полтавському ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» (код МФО 331401), за бензин згідно рахунку, в тому числі ПДВ 4316, 67 грн.».

Таким же самим чином в обвинувальному акті викладено ще дев`ятнадцять аналогічних епізодів.

При цьому, обвинувальний акт містить посилання на невстановлене місце злочину, і взагалі не містить вказівки ні на час, ні на спосіб здійснення правопорушення, хоча з викладеного все-таки можна припустити, що ОСОБА_7 здійснила банківську операцію, визначення місця, часу та способу якої в епоху розвинутих цифрових технологій не представляє особливої складності.

До того ж, як вбачається зі змісту ч.1 ст.209 КК України, способи (шляхи) відмивання доходів є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного правопорушення, а, відтак, безумовно підлягають доказуванню.

Надалі, щодо формулювання іншої частини обвинувачення суд вважає за необхідне вказати і на таке. ОСОБА_7 , крім легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, інкриміноване вчинення ще чотирьох кримінальних правопорушень передбачених ст.191 ч.5, ст.366 ч.1, ст.361 ч.2, ст.362 ч.3 КК України. При цьому, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація в обвинувальному акті викладені суцільним текстом та не містять розмежування, які саме дії обвинуваченої охоплюються яким конкретно складом кримінального правопорушення.

З буквального змісту п.5 ч.2 ст.291 КПК України, про який вже згадувалося раніше, слідує, що від прокурора вимагається виклад фактичних обставин кожного кримінального правопорушення окремо та його правової кваліфікації.

Наявність описаних недоліків в обвинувальному акті значно ускладнить як для ОСОБА_7 реалізацію свого права на захист, так і позбавить суд можливості сформулювати з достатньою чіткістю обвинувачення у вироку, особливо з огляду на положення ч.1 ст.337 КПК України, що зобов?язує суд проводити судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Суд жодним чином не піддає сумніву право прокурора змінити обвинувачення та уточнити його зміст, проте у відповідності до ч.1 ст.338 КПК України таке право у прокурора виникає, коли під час розгляду кримінального провадження встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення.

Тим не менше, кримінально-процесуальний закон в категоричний формі встановлює вимоги до обвинувального акту, які мають бути дотримані вже на час звернення прокурора з обвинувальним актом до суду, та жодним чином не пов`язує можливість невиконання цих вимог із правом в подальшому змінити обвинувачення.

За викладених обставин суд доходить висновку, що судовий розгляд кримінального провадження не може бути призначений, а обвинувальний акт на підставі п.3 ч.3 ст.314 КПК України підлягає поверненню прокурору.

Керуючись ст.ст.314, 315 КПК України, суд

у х в а л и в :

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.191 ч.5, ст.366 ч.1, ст.361 ч.2, ст.362 ч.3, ст.209 ч.2 КК України, повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Миколаївської області через Корабельний районний суд міста Миколаєва протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3