Рішення

від 12.06.2018 по справі 910/21071/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2018Справа № 910/21071/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю Астрая

про визнання недійсним договору та витребування майна

Суддя Удалова О.Г.

представники учасників справи:

від прокуратури Греськів І.І. (посвідчення № 041072 від 03.02.2016),

від позивача Перепелицін К.М. - представник (довіреність № 225-КМГ-1367 від 10.04.2018),

від відповідача-1 Зденик Т.В. - представник (довіреність № 062/01/10-56 від 03.01.2018),

від відповідача-2 Литвиненко В.В. - представник (посвідчення адвоката № 3841/10 від 18.12.2008)

від третьої особи

на стороні позивача Гармашов Б.С. - представник (довіреність № 16 від 03.03.2018

від третьої особи

на стороні відповідача-2 не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2017 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - КМР, позивач) з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс (далі - ТОВ Приватбудсервіс , відповідач-2) про визнання недійсним договору та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю зобов'язано Міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

На виконання вимог вказаної постанови розпорядженням Представника Президента України в м. Києві від 08.10.1992 № 1198 Про формування комунального майна міста та районів по галузі Побутове обслуговування передано до комунальної власності Харківського району м. Києва майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві (далі - ЦМК).

Рішенням Харківської районної в м. Києві ради від 26.06.2001 № 2 вказаний майновий комплекс включено до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, а наказом представництва Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва від 27.06.2001 № 10/01 затверджено спосіб його приватизації шляхом продажу на конкурсі.

Рішенням Київської міської ради від 27.04.2001 № 280/1257 Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи здійснено реорганізацію районів в м. Києві, в тому числі ліквідований Харківський район м. Києва, а його територія була розподілена між Дарницьким, Голосіївським та Печерським районами м. Києва.

Згідно з описом нових меж адміністративних районів міста Києва ЦМК був віднесений до меж Печерського району м. Києва.

У зв'язку з реорганізацією районів, наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 11.10.2001 № 531 призупинено продаж ЦМК та зобов'язано представництво фонду відмінити проведення конкурсу з продажу спірного майна. Іншим наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 15.10.2001 № 26/01 зобов'язано представництво фонду призупинити приватизацію.

Однак, наказом представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01 було затверджено переможця конкурсу з продажу спірного майна - ТОВ Ласпі , у зв'язку з чим на виконання зазначеного наказу 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі укладено спірний договір № 71 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

У подальшому ТОВ Ласпі відчужило ЦМК на користь ТОВ Астрая на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2007, яке, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2007 відчужило спірне майно на користь відповідача-2 - ТОВ Приватбудсервіс , яке на даний час згідно з відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є власником спірного ЦМК. При цьому, судовими рішеннями у справі № 5011-74/6329-2012 встановлено ідентичність ознак цілісного майнового комплексу, який вибув з комунальної власності, майну, яке зареєстровано за відповідачем-2 на даний час.

Звертаючись до суду з даним позовом та посилаючись, в тому числі, на постанову Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № 2а-11684/11/2670, якою скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01, на підставі якого був укладений спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, прокурор стверджував, що спірний ЦМК вибув з комунальної власності з порушенням вимог законодавства про приватизацію.

Вважаючи, що інтереси держави в особі Київської міської ради порушено, прокурор звернувся до суду та просив:

- визнати недійним договір купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, укладений 26.10.2001 між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі ;

- витребувати від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27.10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2017 порушено провадження у справі № 910/21071/17, розгляд справи призначено на 14.12.2017.

11.12.2017 відділом автоматизованого діловодства суду було зареєстроване подане регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої господарської справи № 910/3175/17.

14.12.2017 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані відповідачем-1 пояснення, в яких останній вказав, що Департамент не є належним відповідачем у справі, а тому просив замінити його на належного.

Відповідачем-2 було подано клопотання, в якому останній просив суд витребувати у позивача належної якості копії документів, доданих до позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017 залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - РВ ФДМУ по м. Києву, третя особа на стороні позивача) та зупинено провадження у справі № 910/21071/17 до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі № 910/3175/17.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2018 поновлено провадження у справі № 910/21071/17 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.03.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 товариство з обмеженою відповідальністю Астрая (далі - ТОВ Астрая , третя особа на стороні відповідача-2) та відкладено підготовче засідання та 19.04.2018.

02.04.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований поданий відповідачем-2 відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що набув право власності на спірний об'єкт нерухомого майна правомірно, у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, відповідач-2 просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

18.04.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані відповідачем-1 пояснення, в яких останній, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, закріплену у Постанові Пленуму Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009, зазначив, що відповідачем у справі має бути сторона спірного правочину, а оскільки Департамент не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, то він не є належним відповідачем у даній справі.

19.04.2018 відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована подана прокурором відповідь на відзив, в якій останній обґрунтував своєчасність звернення до суду з даним позовом в межах строків позовної давності.

Представник прокуратури міста Києва у підготовчому засіданні 19.04.2018 заявив усне клопотання про витребування у відповідача-2 оригіналу договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, укладеного між ТОВ Астрая та ТОВ Приватбудсервіс .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2018 задоволено усне клопотання прокурора про витребування у ТОВ Астрая та ТОВ Приватбудсервіс оригіналу для огляду та якісної належним чином засвідченої копії для долучення до матеріалів справи договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, підготовче засідання відкладено на 26.04.2018.

24.04.2018 відділом автоматизованого діловодства суду було зареєстроване подане відповідачем-2 клопотання про продовження строку проведення підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2018 задоволено клопотання відповідача-2 та продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 17.05.2018.

16.05.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані третьою особою на стороні позивача (РВ ФДМУ по м. Києву) пояснення щодо фактичних обставин справи та просила суд вирішити даний спір з урахуванням обставин, встановлених у попередніх судових процесах судами господарського та адміністративного судочинства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2018 підготовче засідання відкладено на 22.05.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.06.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2018 викликано відповідача-2 - ТОВ Приватбудсервіс у судове засідання, призначене на 12.06.2018.

У судовому засіданні 12.06.2018 представники прокуратури, позивача та третьої особи на стороні позивача заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача-1 надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача-2 проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи на стороні відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 12.06.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Рішенням № 2 від 26.06.2001 Харківська районна в м. Києві рада включила ЦМК ДКП ПО РВП-1 (спірний ЦМК) до затвердженого переліку об'єктів, дозволених до приватизації. На виконання зазначеного рішення представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва своїм наказом № 10/01 від 27.06.2001 затвердило спосіб приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 шляхом продажу на комерційному конкурсі.

Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 на засіданні конкурсної комісії (протокол № 1) та затверджені представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва.

Наказом начальника регіонального відділення ФДМУ по м. Києву № 531 від 11.10.2001 зобов'язано представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва у строк не пізніше 15.10.2001 призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1.

Не зважаючи на це, 18.10.2001 було проведено засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 (протокол № 2), де прийнято рішення про продовження проведення конкурсу та направлення звернення до прокуратури району про перевірку законності наказу про призупинення приватизації ЦМК.

Наказом № 26-1/01 від 26.10.2001 представництва ФДМУ у Харківському районі було затверджено протокол № 4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001, визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 - ТОВ Ласпі та затверджено ціну продажу 310 000,00 грн.

На підставі прийнятих рішень 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва (продавець) та ТОВ Ласпі (покупець) був укладений договір № 71 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 (Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8).

У подальшому, як встановлено в межах іншої господарської справи № 910/3175/17 (у рішенні господарського суду міста Києва від 19.09.2017 по справі № 910/3175/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018, та набрало законної сили) 08.02.2007 між ТОВ Ласпі та ТОВ Астрая укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №№ 354, 355, за яким було передано у власність покупця цілісний майновий комплекс Ремонтно-відстійний пункт № 1 , розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

У свою чергу, 12.04.2007 між ТОВ Астрая (продавець) та ТОВ Приватбудсервіс (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1257, на підставі якого відповідач-2 - ТОВ Приватбудсервіс набув у власність спірне нерухоме майно.

Відповідно до акту прийому-передачі № 1 від 12.04.2007 продавець передав, а покупець прийняв у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, у складі: автопідйомник ЗІЛ-157 - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка Листвица - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 од., будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат Побутовий - 1 од., бензопилка Алтай - 1 од., котел ТДК-16 - 1 од.

03.09.2010 між ТОВ Астрая та ТОВ Приватбудсервіс укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1850 та проведено його державну реєстрацію.

Згідно з умовами вищевказаного договору про внесення змін пункт 1.1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007 викладено у новій редакції: Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв. м., один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка Алтай - 1 од., котел - 1 од. .

При цьому, рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі № 5011-74/6329-2012 встановлено ідентичність ознак цілісного майнового комплексу, який вибув з комунальної власності, майну, право власності на яке зареєстровано за відповідачем-2 на даний час.

Таким чином, на підставі зазначених договорів майно цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, переданого представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва за спірним договором купівлі-продажу від 26.10.2001 № 71 ТОВ Ласпі , перейшло в подальшому у власність відповідача-2 - ТОВ Приватбудсервіс .

Разом з тим, судом встановлено, що 27.11.2014 Вищим адміністративним судом України винесено постанову по справі № К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670) за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві, ТОВ Ласпі , Дарницької районної у м. Києві ради та Фонду приватизації комунального майна Печерського районну м. Києва про визнання недійсним наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ Ласпі повернути Дарницькій районній у м. Києві раді цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1, якою скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26- 1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 .

Під час розгляду справи № К/9991/41701/12 Вищим адміністративним судом України серед іншого встановлено, що наказом начальника регіонального відділення ФДМУ по м. Києву було зобов'язано представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1, проте останнє не виконало зазначених вимог, що свідчить про порушення представництвом пунктів 1, 2 Постанови № 412 (Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті).

Крім того, при вирішенні вищевказаної адміністративної справи колегією суддів було взято до уваги, що відповідно до ст. 14 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

Також, Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи № К/9991/41701/12 встановлено, що відповідно до протоколу від 25.10.2001 засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 попереднім переможцем конкурсу оголошено ПП Укрпродсервіс , при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни.

Відповідно до протоколу від 25.10.2001 року № 4 додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, у зв'язку з відмовою попереднього заявника надати гарантії сплати запропонованих коштів, остаточним переможцем конкурсу оголошено ТОВ Ласпі . Проте, ПП Укрпродсервіс запропонувало вищу ціну, ніж ТОВ Ласпі , однак остаточним переможцем конкурсу визначено ТОВ Ласпі з посиланням на те, що ПП Укрпродсервіс не надало гарантій по сплаті запропонованої ціни.

На підставі викладеного, Вищим адміністративним судом України, вказано, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 щодо надання ПП Укрпродсервіс гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього Закону, мають Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.

З огляду на викладене, за висновком Вищого адміністративного суду України у справі № К/9991/41701/12 наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 прийнято з порушенням законодавства.

Факти, встановлені Вищим адміністративним судом України та викладені в постанові по справі № К/9991/41701/12, визнаються судом преюдиційними в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 встановлено, що наказ представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01, на підставі якого укладений спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, був винесений з порушенням приписів ст. 14, ч. 2 ст. 16 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та п. п. 1, 2 постанови № 412 (Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті).

Отже, спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності з порушенням приватизаційного законодавства.

Оскільки спірний договір купівлі-продажу був укладений 26.10.2001, то він підпадає під правове регулювання Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з положеннями ст. 59 Цивільного кодексу Української РСР недійсна угода визнається недійсною з моменту її укладення. Вона не створює правових наслідків крім тих, які пов'язані з її недійсністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України Про приватизацію державного майна (в редакції станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу) порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Поряд з наведеним суд також зазначає, що, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 був укладений з порушенням приписів законодавства, чинного на момент його укладення, оскільки вказаний правочин укладений внаслідок порушення представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва встановленого законодавством порядку приватизації, а відтак, позовна вимога про визнання вказаного договору недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про витребування спірного ЦМК від відповідача-2 - ТОВ Приватбудсервіс , суд зазначає наступне.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013, наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначено у постанові Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670), відповідно до п. 1 Постанови № 412 (Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті) представництво Фонду державного майна України у районі, місті є державним органом, який створюється регіональним відділенням Фонду державного майна (далі - відділення) і йому підпорядковується.

У питаннях приватизації майна, що перебуває у комунальній власності району і міста, представництво підзвітне відповідно районній та міській Раді народних депутатів.

Представництво в межах повноважень, визначених Фондом державного майна, і повноважень, делегованих районною і міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у комунальній власності району і міста.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Києва, як власник спірного об'єкта нерухомого майна, делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 по справі № 916/2129/15.

У даному випадку належне волевиявлення територіальної громади полягало б у проведенні конкурсу з продажу спірного ЦМК відповідно до вимог закону.

Таким чином, з огляду на встановлені судом порушення визначеного законодавством порядку приватизації, відсутні підстави стверджувати про наявність належної волі на вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва, отже, звернення прокурора з позовом до добросовісного набувача про витребування майна у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України є правомірним.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції, ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України Про міжнародні договори України застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ Приватбудсервіс критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірного майна на користь територіальної громади з володіння ТОВ Приватбудсервіс відповідає критерію законності: витребування з власності вказаного товариства спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цієї норми судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.

Передача у приватну власність окремому суб'єкту господарювання об'єкта комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом комунальної власності - цілісним майновим комплексом, розташованим на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям спірного об'єкта нерухомого майна із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а неправомірність вибуття такого об'єкту з комунальної власності внаслідок порушення приватизаційного законодавства такому суспільному інтересу не відповідає.

У даній справі суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ Приватбудсервіс є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, а також захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об'єктів комунальної власності, які були відчужені із порушенням чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ Приватбудсервіс критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Крім того, застосовуючи принцип справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.

Одним з елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що ТОВ Приватбудсервіс набуло право власності на спірне майно згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між ним та ТОВ Астрая . При цьому питання про здійснення на користь ТОВ Приватбудсервіс компенсації в межах даної справи не заявлене та, відповідно судом не розглядається.

Водночас, викладене не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у комунальну власність спірного ЦМК, який вибув з комунальної власності незаконно, оскільки добросовісний власник, з власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що результат розгляду даної справи не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги про витребування від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради спірного цілісного майнового комплексу, розташованого на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

Суд зазначає, що відхиляє посилання відповідача-1 на правову позицію Верховного Суду України, закріплену у Постанові Пленуму Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009, відповідно до якої відповідачем у справі про визнання недійсним правочину насамперед мають бути сторони спірного правочину, оскільки згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність ТОВ Ласпі на даний момент припинено, як і діяльність іншої сторони спірного правочину - представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва внаслідок проведених реформувань.

Водночас, судом встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності без належного волевиявлення територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з порушенням порядку, встановленого законодавством у сфері приватизації. При цьому, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснює ті ж повноваження, що й попередні (припинені на момент розгляду та вирішення даного спору) органи державної влади, які здійснювали приватизацію комунального майна на момент укладення спірного правочину.

Крім того, судом встановлено, що не погоджуючись з проведеною представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва приватизацією, прокурор міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ Ласпі повернути Дарницькій районній у м. Києві раді цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1. На підставі поданого позову господарським судом міста Києва було відкрито провадження по справі № 17/644.

Разом з тим, з огляду на склад учасників вищевказаної господарської справи та предмет її розгляду, даний спір не можна вважати таким, що заявлений з тих же підстав, про той же предмет та між тими ж сторонами.

Щодо заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011 № 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) . Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність не поширюється, зокрема на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян (ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року).

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник прокурора міста Києва та позивач - Київська міська рада вважали, що строк позовної давності для заявлених ними позовних вимог не сплив, оскільки вважали, що можливість та підстави для звернення до суду з даним позовом з'явились лише після скасування постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01. Проте, на випадок, якщо суд дійде протилежного висновку, прокурором у позові було заявлене клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності.

Вирішуючи питання про сплив строку позовної давності судом у тому числі була взята до уваги позиція, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2016 та постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 по справі № 916/2129/15, згідно з якою положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника.

Враховуючи, що заявлена в межах даної справи позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, обґрунтована тим, що наказ, на підставі якого було укладено вказаний спірний правочин, скасований постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12, суд погоджується з доводами прокурора і позивача та дійшов висновку, що передбачені чинним законодавством наслідки спливу строків позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позову не можуть бути застосовані і порушене право підлягає захисту.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом взято до уваги приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу, а також те, що відповідач-1 - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не був стороною спірного правочину та визначений прокуратурою під час звернення до суду з даним позовом як відповідач з огляду на його повноваження, адже на даний момент Департамент здійснює ті ж повноваження, що й попередні (припинені на момент розгляду та вирішення даного спору) органи, які здійснювали приватизацію комунального майна. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність покладення судових витрат на відповідача-2 - ТОВ Приватбудсервіс у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу, укладений 26.10.2001 між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та товариством з обмеженою відповідальністю Ласпі .

3. Витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 64, офіс 8, ідентифікаційний код 32488539) в комунальну власність в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 64, офіс 8, ідентифікаційний код 32488539) на користь прокуратури міста Києва ( 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 750,00 грн. (сім тисяч сімсот п'ятдесят грн. 00 коп.).

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.06.2018.

Суддя О.Г. Удалова