Ухвала

від 02.07.2018 по справі 915/1338/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/1338/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АКЗ"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2018

(головуючий -Поліщук Л.В., судді: Бєляновський В.В., Величко Т.А.)

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2018

(суддя Смородінова О.Г.)

у справі №915/1338/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "АКЗ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрошляхбуд"

про стягнення 43 687,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2018 року Приватне акціонерне товариство "АКЗ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2018 у справі №915/1338/17.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши додані до скарги матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті за правилами, що встановлені вже новою редакцією Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), отже у питанні наявності чи відсутності права на касаційне оскарження слід виходити з приписів Кодексу саме в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.

Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення штрафу та додаткових витрат з ціною позову у 43 687,60 грн, що значно менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2018 рік (1 762,00 грн*100 = 176 200,00 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справа №915/1338/17 є малозначною.

Таким чином, цей спір підпадає під правове регулювання ч. 3 ст. 287, ч. 2 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII.

У касаційній скарзі заявник виклав клопотання про прийняття скарги Верховним Судом та про відкриття провадження у справі, зазначивши про те, що зазначена касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозахисної практики, справа може становити значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Розглянувши доводи наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність обставин, що підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких суд міг би визнати справу №911/261/18 такою, судові рішення у якій може бути переглянуто у касаційному порядку, оскільки відсутні правові підстави вважати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги мало б значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім цього, слід зауважити, що в контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Крім того, за змістом пунктів 1, 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N2147-VIII у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо 1) Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

При цьому Верховний Суд зазначає, що висновок щодо застосування ст. 118 Статуту залізниць України викладено Верховним Судом в постановах від 12.02.2018 у справі №906/434/17, від 23.03.2018 у справі №916/3615/16, від 26.04.2018 у справі №904/5877/17. Посилання на відповідні правові позиції міститься в постанові, що оскаржується.

З огляду на вище викладені обставини, відсутні правові підстави вважати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги мало б значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

За таких підстав Касаційний господарський суд у складі Верховного суду відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. У відкритті провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АКЗ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2018 у справі №915/1338/17 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко