Постанова

від 02.07.2018 по справі 909/42/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/42/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (Малех І.Б. - головуючий, судді: Кордюк Г.Т., Плотніцький Б.Д.) у справі

за позовом Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 312 717,22 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року Перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради Івано-Франківської області (далі - Калуська міська рада) звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 312 717,22 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.01.2014 по 01.07.2016 Калуська міська рада зазнала збитків у вигляді упущеної вигоди (орендної плати, яка могла б надійти до місцевого бюджету у разі укладення договору оренди землі).

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами нового розгляду справи, останнім рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 (суддя - Малєєва О.В) відмовлено у задоволенні позову.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що сторони поновили договір оренди та уклали додаткову угоду до нього. При цьому в пункті 3 рішення Калуської міської ради №733 від 30.01.2017 "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок" конкретно вказано на те, що в додаткових угодах із землекористувачами необхідно передбачити пункт щодо сплати орендної плати за землю за період з моменту закінчення дії попереднього договору оренди і до дати укладання додаткової угоди. Вказівка в додатку до рішення і в додатковій угоді, що договір поновлено з 10.01.2017 до 10.01.2022, не спростовує того, що сторони самим фактом поновлення договору поширили його дію на відносини з часу закінчення попередньо визначеного сторонами строку договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відшкодування шкоди згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) здійснюється в позадоговірних (деліктних) зобов'язаннях, а сторони поширили договірні правовідносини оренди землі на спірний період з 01.01.2014 по 01.07.2016, то підстави для відшкодування заявленої до стягнення шкоди - відсутні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Калуської міської ради суму 312 717,22 грн. збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Суд апеляційної інстанції не погодився з мотивами місцевого господарського суду та вказав про їх помилковість; встановив, що користування відповідачем земельною ділянкою здійснювалось відповідачем без правовстановлюючих документів, що позбавило Калуську міську раду, як власника землі, права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами для скасування постанови ФОП Стеценко С.А зазначає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 1166 ЦК.

Заявник звертає увагу на те, що:

- апеляційний суд неправильно в порушення вимог закону не встановив наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення;

- безпідставно не врахував, що користування земельною ділянкою в спірний період здійснювалось на підставі договору оренди землі укладеного 26.10.2010 та зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 15.12.2010 №041029600259;

- право користування земельною ділянкою виникло у відповідача у зв'язку з набуттям права власності на розташованій на ній об'єкт незавершеного будівництва.

12.06.2018 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ФОП ОСОБА_4 про передачу справи №909/42/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин 1 та 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скарну Калуська міська рада просить відмовити у її задоволенні, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 залишити без змін посилаючись на обґрунтованість та законність висновків викладених апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Переглянувши оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскарженої у справі постанови, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом, виходячи із такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення Калуської міської ради №1308 від 05.10.2010, між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_4, 26.10.2010 було укладено договір оренди землі площею 1,1102 га в м. Калуш на вул. Богдана Хмельницького для добудови викуплених будівель та споруд незавершеного будівництва заводу баштових кранів (далі - договір від 26.10.2010).

Зазначений договір укладений строком до 05.10.2013 та зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.12.2010 за №041029600259.

Після закінчення строку договору оренди від 26.10.2010 Калуська міська рада прийняла рішення № 2227 від 30.10.2013 про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок, в тому числі за договором оренди від 26.10.2010.

У подальшому, Калуська міська рада надсилала відповідачу додаткову угоду до договору оренди землі, яку останній не підписав.

У зв'язку з чим Калуська міська рада звернулася до господарського суду з позовом про зміну умов договору оренди землі, а ФОП ОСОБА_4 - з зустрічним позовом про визнання протиправним та скасування рішення Калуської міської ради про продовження договору оренди земельної ділянки №2227 від 30.10.2013.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016 у справі №909/670/14, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016, в первісному позові Калуської міської ради до ФОП ОСОБА_4 про зміну умов договору оренди землі від 26.10.2010 відмовлено та задоволено зустрічний позов ФОП ОСОБА_4 до Калуської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Калуської міської ради від 30.10.2013 р. № 2227 "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок".

У подальшому 30.01.2017 за зверненням підприємця ОСОБА_4 Калуська міська рада прийняла рішення "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок" №733, згідно з яким вирішила продовжити (поновити) з 10.01.2017 по 10.07.2022 ФОП ОСОБА_4 термін дії договору оренди №041029600259 земельної ділянки загальною площею 1,1102 га по вул. Б. Хмельницького, який діяв до 05.10.2013.

На підставі зазначеного рішення Калуської міської ради №733 від 30.01.2017 між Калуською міською радою як орендодавцем і ФОП ОСОБА_4 як орендарем укладено додаткову угоду від 14.02.2017 до договору оренди № 041029600259 від 15.12.2010, відповідно до умов якої договір оренди поновлено з 10.01.2017 до 10.01.2022.

Предметом даного спору є вимога про стягнення з відповідача збитків у сумі 312 717,22 грн. за користування земельною ділянкою площею 1,1102 га в м. Калуш на вул. Богдана Хмельницького у період з 01.01.2014 по 01.07.2016 без правовстановлюючих документів.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) суб'єктами права власності на землі комунальної власності, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 206 ЗК встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі статтею 211 ЗК громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК та частини 2 статті 224, частини 1 статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК) вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

За загальними положеннями статті 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Доводи касаційної скарги про те, що користування земельною ділянкою в спірний період здійснювалось на підставі договору оренди землі укладеного 26.10.2010 між Калуською міською радою і ФОП ОСОБА_4 та зареєстрованого 15.12.2010 за №041029600259, є безпідставними, оскільки встановлено, що він припинив свою дію 06.10.2013, в той час як у додатковій угоді до договору оренди від 14.02.2017 чітко зазначено період, з якого його поновлено, а саме з 10.01.2017 по 10.01.2022. Таким чином, відсутні підстави вважати, що даною додатковою угодою до договору оренди сторони поширили його дію, у тому числі, на попередній період (до її укладення).

Комісією з відшкодування збитків, завданих користуванням земельними ділянками без правовстановлюючих документів, яка діє на підставі рішення виконавчого комітету Калуської міської ради № 126 від 29.06.2016 складено 19.07.2016 акт №4 яким визначено, що сума збитків (неодержаного доходу) становить 312 717,22 грн.

Доводи касаційної скарги про відсутність вини відповідача у користуванні відповідними земельним ділянками без оформлення договору оренди, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки з наведених відповідачем доводів не вбачається, що відповідач не міг укласти договір із незалежних від його волі причин.

При цьому, за змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі", по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до пункту 8 договору оренди від 26.10.2010 після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, а також умови договору від 26.10.2010, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме на землекористувача - відповідача покладається обов'язок вчинення відповідних дій, щодо посвідчення прав на земельну ділянку та укладення договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Доводи скаржника щодо наявності права користування земельною ділянкою у зв'язку з набуттям права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки не свідчить про відсутність у ФОП ОСОБА_4 обов'язку здійснювати таке користування земельною ділянкою на підставі правовстановлюючих документів та, відповідно, здійснювати плату за користування.

Посилання скаржника на розгляд господарським судом справи № 909/670/14 за позовом Калуської міської ради до ФОП ОСОБА_4 про зміну умов договору оренди землі від 26.10.2010 та за зустрічним позовом - про визнання протиправним та скасування рішення Калуської міської ради від 30.10.2013 № 2227 "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок", як доказ відсутності вини також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки обставини вказаної справи навпаки свідчать про відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на продовження договору оренди земельної ділянки від 26.10.2010.

Отже, встановивши, що користування ФОП ОСОБА_4 земельною ділянкою, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, без правовстановлюючих документів позбавило орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримати, якби його право не було порушено, та встановивши всі чотири елементи складу цивільно-правової відповідальності, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача збитків за період з 01.01.2014 по 01.07.2016 у заявленій позивачем сумі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, від 18.05.2016 у справі № 194гс16, від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14 та Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №909/45/17.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акта не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції не вбачає.

Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 1 статті 302 ГПК колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Слід зазначити, що висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/45/17, прийнятій у складі колегії суддів четвертої судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги ФОП ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 909/42/17 не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеному у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/45/17.

Аналізуючи через призму статті 86 ГПК питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Крім, того, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, встановлених частиною 6 статті 302 ГПК, оскільки судові рішення, що переглядаються, оскаржені в касаційному порядку не з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, що підтверджується змістом касаційної скарги.

При цьому, посилання ФОП ОСОБА_4 у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на те, що справа повинна розглядатися судом загальної юрисдикції, не є оскарженням судового рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, оскільки сама касаційна скарга таких доводів не містить.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень апеляційний господарський суди дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі №909/42/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков