Постанова

від 27.06.2018 по справі 614/805/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 614/805/16-ц

провадження № 61-26911 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5;

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6;

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_7;

представник відповідача - ОСОБА_8;

третя особа - служба у справах дітей Борівської районної державної адміністрації Харківської області ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Швецової Л. А., Хорошевського О. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, звернулися до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7), третя особа - служба у справах дітей Борівської районної державної адміністрації Харківської області, про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати .

Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_11, чоловіком ОСОБА_4, та ФОП ОСОБА_7 було укладено договір оренди землі № 13, за яким він передав в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 8,85 га, розташовану на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області, строком на 15 років.

22 листопада 2007 року договір зареєстровано у Борівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що зроблено запис № 040768700056.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 помер. Його спадкоємцями є вона, дружина - ОСОБА_4 та діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті ОСОБА_11 відповідач сплачувала орендну плату за землю його дружині - ОСОБА_4 Проте за період 2014-2015 роки грошові кошти за користування земельною ділянкою відповідачем не сплачувались.

30 червня 2016 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 та її дітьми: ОСОБА_3, ОСОБА_5

28 липня 2016 року ОСОБА_4 направила відповідачу лист з проханням сплатити існуючу заборгованість за орендну плату, яку відповідач сплатити відмовилася, посилаючись на те, що кошти за оренду земельної ділянки вже сплатила.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2006 року № 13 та стягнути з відповідача на їх користь суму заборгованості по орендній платі у розмірі 11 655 грн 04 коп., а також понесені ними судові витрати.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 12 січня 2017 року у складі судді Зеленькової Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що орендар систематично порушувала умови договору оренди землі, тобто не виплачувала позивачам орендну плату за 2014-2015 роки, оскільки згідно з довідкою державної податкової інспекції від 1 грудня 2016 року про нарахування доходу ФОП ОСОБА_7 сплачувала за ОСОБА_4 податок з доходів фізичних осіб за період 2014-2015 роки. Позивачі 30 червня 2016 року набули право власності на успадковану земельну ділянку після смерті ОСОБА_11, тому обов'язки у відповідача перед позивачами по сплаті орендної плати виникли з моменту державної реєстрації їх права власності.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2017 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, задоволено. Розірвано договір оренди землі від 10 січня 2006 року № 13, укладений між ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_11, правонаступниками якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який було зареєстровано у Борівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що 22 листопада 2007 року у Книзі № 4 записів державної реєстрації договорів оренди землі по Ізюмській сільській раді Харківської області вчинено запис за № 040768700056. Стягнуто з ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, суму заборгованості зі сплати орендної плати за користування землею у розмірі 11 655 грн 04 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що нарахування орендної плати може бути підтверджено лише первинною обліковою бухгалтерською документацією. Сплата ФОП ОСОБА_7 податків не є належним та допустимим доказом, який підтверджує виплату спадкоємцям ОСОБА_11 орендної плати, оскільки всі розрахунки з податковою інспекцією проводились відповідачем без участі позивачів, їх підписи про отримання орендної плати відсутні. Відповідач систематично не виконувала умови договору щодо сплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати. Свідоцтва про право на спадщину, відповідно яких позивачі набули право власності на спірну земельну ділянку, були видані державним нотаріусом Борівської державної нотаріальної контори Харківської області ще 12 грудня 2012 року.

У червні 2017 року ФОП ОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якійпросила рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем надано суду докази нарахування орендної плати та утримання і сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб і воєнного збору. Відповідач не проводить розрахунки з податковою інспекцією, а сплачує податки до бюджету відповідно до вимог Податкового Кодексу України та Закону України Про податок з доходів фізичних осіб .

При цьому, жодна норма матеріального права, зокрема Податковий кодекс України, не передбачає участі отримувачів доходу під час здійснення податковим агентом сплати податку до бюджету.

Довідкою Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області від 1 грудня 2016 року надано інформацію з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо нарахування доходу за ознакою 106 (дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування) ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 за період 2014-2015 роки ,а саме відповідачем нараховано суму доходу за 2014 рік у розмірі 6 157 грн 20 коп., з них перераховано в бюджет суму податку у розмірі 923 грн 58 коп., виплачено - 5 233 грн 62 коп. За 2015 рік ОСОБА_4 нараховано відповідачем суму доходу у розмірі 7 690 грн 32 коп., з них перераховано до бюджету суму податку у розмірі 1 153 грн 55 коп., виплачено - 6 421 грн 42 коп.

Згідно з пунктом 9 договору оренди земельної ділянки розмір орендної плати складає 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1 397 грн 68 коп., розмір заборгованості, визначений апеляційним судом, є необґрунтованим, суперечить умовам договору оренди, розрахунок відсутній.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_11, чоловіком ОСОБА_4, та сестрою ОСОБА_11 - ОСОБА_7 як з фізичною особою-підприємцем укладено договір оренди землі № 13, за яким ОСОБА_11 передав в оренду належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 8,85 га, розташовану на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області, строком на 15 років.

22 листопада 2007 року вказаний договір оренди землі зареєстровано у Борівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що у Книзі № 4 записів державної реєстрації договорів оренди землі по Ізюмській сільській раді Харківської області зроблено запис № 040768700056.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 помер.

Його спадкоємцями є дружина - ОСОБА_4 та діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Пунктом 11 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у строк до 31 грудня кожного поточного року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6 липня 2016 року земельна ділянка площею 8,8525 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 1/3 частині кожному.

Згідно з пунктом 38 умов договору оренди землі від 10 січня 2006 року № 13 перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

28 липня 2016 року ОСОБА_4 направила лист ФОП ОСОБА_7 про те, що 30 червня 2016 року відбулося переоформлення права власності на орендовану нею земельну ділянку, та вимагала сплатити заборгованість з орендної плати за 2014-2015 роки.

Листом від 1 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_7 повідомила, що за 2014 рік по договору оренди землі від 10 січня 2006 року № 13 нарахована орендна плата у розмірі 6 157 грн 20 коп. З зазначеної суми утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 923 грн 58 грн., сума до видачі склала 5 233 грн 62 коп. За 2015 рік нарахована орендна плата у розмірі 7 690 грн 32 коп., утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1 153 грн 55 коп., утримано військовий збір у розмір 115 грн 35 коп., сума видачі склала - 6 421 грн 42 коп. Також зазначила, що суми орендної плати за 2014 рік та за 2015 рік передані ОСОБА_4 особисто в руки.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 21 Закону України Про оренду землі розмір та умови орендної плати, що зазначені у договорі оренди, не можуть суперечити чинному законодавству на час укладення договору оренди.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати .

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що у разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки, дана обставина може бути підставою для розірвання такого договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12.

У силу частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року).

Вирішуючи спір, апеляційний суд, врахувавши наведені норми права, дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами отримання позивачами, які 12 грудня 2012 року набули право власності на земельну ділянку після смерті ОСОБА_11, орендної плати за 2014-2015 роки, оскільки доказом отримання коштів позивачами у рахунок сплати орендної плати можуть бути лише письмові докази, а доводи про те, що грошові кошти передавались безпосередньо в руки, і посилання на показання свідків не є належними та допустимими доказами у розумінні статті 58 ЦПК України 2004 року.

Крім того, зі змісту показань свідків неможливо встановити, у якому розмірі були сплачені грошові кошти ОСОБА_4 та за який період.

Посилання касаційної скарги на довідку Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області від 1 грудня 2016 року про нарахування доходу за ознакою 106 ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 за період 2014-2015 роки не може бути належним доказом у розумінні статті 58 ЦПК України 2004 року, так як нарахування орендної плати може бути підтверджено лише первинною обліковою бухгалтерською документацією. Розмір заборгованості по орендній платі підтверджено матеріалами справи, зокрема листом ФОП ОСОБА_7 від 1 серпня 2016 року.

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом практики у цій категорії справ (судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і Верховного Суду України) є безпідставними, так як у вказаних судових рішеннях і у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини. У зв'язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення статті 1 Першого Протоколу до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки саме права позивачів у справі на майно, а не права відповідача, порушені.

Розподіл судових витрат апеляційним судом здійснено вірно.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк