Постанова

від 01.06.2018 по справі 920/565/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/565/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

учасники справи:

позивач - Фізична особа-підприємець Остапенко Євген Сергійович,

відповідач-1 - Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області,

відповідач-2 - Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Остапенко Євгена Сергійовича

на рішення господарського суду Сумської області

від 15.08.2017

у складі колегії судді: Резніченко О.Ю.,

та постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 10.01.2018

у складі колегії суддів: головуючий Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., Пушай В.І.

у справі за позовом

Фізичної особи-підприємця Остапенко Євгена Сергійовича,

до

1. Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області,

2. Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах

про стягнення 414 162, 84 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець Остапенко Євген Сергійович, звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області та Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах про стягнення з першого відповідача 414 162, 84 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю суб'єкта владних повноважень у зв'язку з існуванням та наявністю факту невиконаного рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2012 у справі № 5021/125/12.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.08.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі № 920/565/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів неправомірності дій державного виконавця, доказів того, що судове рішення могло бути фактично виконаним в момент пред'явлення його до виконання, не доведено безпосереднього причинного зв'язку між заявленою ним до стягнення сумою шкоди і діями органу державної виконавчої служби.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Сумської області від 15.08.2017 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі № 920/565/17, Фізична особа-підприємець Остапенко Євген Сергійович звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наряду з порушенням ефективного права, яке полягає у належному розгляді поданих документів і доказів та поданих сторонами аргументів і доказів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 920/565/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2018.

Згідно з ч. 4 ст. 301 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г. від 02.04.2018 прийнято касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Остапенко Євгена Сергійовича до провадження та здійснити перегляд рішення господарського суду Сумської області від 15.08.2017 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі № 920/565/17 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Предметом даного судового розгляду є вимога Фізичної особи-підприємця Остапенко Євгена Сергійовича про стягнення з Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області грошових коштів в розмірі 414 162, 84 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю суб'єкта владних повноважень на підставі статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалюючи судові акти у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вказаних вимог.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Статтею 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

У розумінні наведених норм підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Шкода відшкодовується незалежно від вини таких органів.

У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

При цьому, факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем дій (бездіяльності) органу державної виконавчої служби, в тому числі в порядку ст. 121-2 ГПК України, ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент звернення позивача з даним позовом до господарського суду), тобто відсутні докази, які б підтверджували неправомірність дій державного виконавця.

При цьому, судами враховано, що ухвалою господарського суду Сумської області від 02.12.2014 у справі № 920/1175/14, затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-будівельне об'єднання", зокрема, кредиторські вимоги Фізичної особи-підприємця Остапенка Євгена Сергійовича 396 177, 79 грн. основного боргу включено до 4 черги реєстру вимог кредиторів.

У справі, яка розглядається, місцевий господарський суд за наслідками дослідження наявних в матеріалах справи доказів, дійшов висновку про відсутність доказів того, що судове рішення могло бути фактично виконаним в момент пред'явлення його до виконання та недоведеністю безпосереднього причинного зв'язку між заявленою до стягнення сумою шкоди і діями органу державної виконавчої служби.

Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи через призму ст. 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Остапенко Євгена Сергійовича та залишення рішення господарського суду Сумської області від 15.08.2017 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі № 920/565/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Остапенко Євгена Сергійовича залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Сумської області від 15.08.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі № 920/565/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков