Постанова

від 27.06.2018 по справі 906/679/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/679/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Савицька О.В.,

позивачів - не з'явилися,

відповідача - Сачок А.В., Ліпська-Романченко Г.Д.,

третя особа-1 - не з'явився,

третя особа-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 (Демидюк О.О., Павлюк І.Ю., Юрчук М.І.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2017 (Тимошенко О.М.) у справі № 906/679/17

за позовом Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради та Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМ Граніт-У" треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Малинська районна державна адміністрація; 2) Українківська сільська рада Малинського району про припинення права користування надрами

ВСТАНОВИВ:

Коростишівська місцева прокуратура (далі - Прокурор) звернулася в Господарський суд Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради (далі - Позивач-1) та Державної служби геології та надр України (далі - Позивач-2) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМ Граніт-У" (далі - Відповідач) про припинення права користування надрами, що надане Відповідачу спеціальним дозволом на користування надрами №4509 від 21.11.2007.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що спеціальним дозволом користування надрами №4509 від 21.11.2007 Відповідачу надано право на користування надрами в частині видобування корисних копалин, однак майже за 10 років надрокористувач дозвільні документи не оформив, господарської діяльності не здійснює, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, які не отримують очікуваний прибуток. Відповідачу було відмовлено в погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, у зв'язку, серед іншого, з відсутністю дозволу на розробку цієї технічної документації. В подальшому Відповідач не звертався за отриманням земельної ділянки в законному порядку, що свідчить про відсутність інтересу до розробки надр.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.10.2017 в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статей 17, 18, 19 Кодексу України "Про Надра" право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу, проте матеріалами справи не підтверджуються обставини отримання Відповідачем акту про надання йому гірничого відводу, а також затвердженого в установленому порядку проекту розробки родовища корисних копалин, затверджених планів розвитку гірничих робіт, документів, що посвідчують право на земельну ділянку для потреб, пов'язаних з користуванням надрами протягом двох років, починаючи з дати надання спеціального дозволу. У зв'язку з неотриманням Відповідачем акту про надання гірничого відводу, Відповідач не набув права користування надрами.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Прокурор подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.

В касаційній скарзі Прокурор не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що: 1) судові рішення прийнятті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 16, 17, 18, 19, 23, 26 Кодексу України "Про Надра", статей 122, 123, 124 ЗК України та без врахування вимог статей 32-34, 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017); 2) Відповідачем було отримано акт про надання гірничого відводу №48 від 15.08.2008, що свідчить про набуття Відповідачем права користування надрами родовища, а тому суди дійшли помилкового висновку, що Відповідач не набув права користування надрами; 3) суд апеляційної інстанцій помилково, як доказ поважності причин тривалого нездійснення видобутку надр, взяв до уваги витяг з протоколу № 10 від 13.10.2017, в якому рекомендовано надати Відповідачу дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі. Зазначене не підтверджує поважності причин, з яких не було реалізоване право користування надрами протягом двох років з початку виникнення такого права.

Відповідачем 19.06.2018 подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 03.05.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвалу суду Відповідачу вручено 17.05.2018, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.

Відзив на касаційну скаргу Позивачі та Треті особи не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2017 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі №906/679/17 у касаційному порядку.

12.06.2018 на адресу Верховного Суду від Третьої особи-1 надійшов лист про розгляд касаційної скарги Прокурора без участі представника Третьої особи-1, яке колегією суддів враховано.

Позивачі та Третя особа-2 в судове засідання представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників зазначених осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Відповідача та Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що Міністерством охорони навколишнього природного середовища України 21.11.2007 Відповідачу видано спеціальний дозвіл №4509 на користування надрами (видобування граніту) з терміном дії на 20 років на території Житомирської області, Малинського району за 0,5 км на північний схід від с.Городище на Городищенській ділянці Малинського родовища, площею 18,3 га за відсутності розробки, який погоджений Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Житомирській області та Держгірпромнаглядом України.

Укладеними 21.11.2007 між Відповідачем та Міністерством охорони навколишнього природного середовища угодою від 21.11.2007 та між Позивачем-2 і Відповідачем 03.03.2014 угодою про умови користування надрами з метою видобування гранітів Малинського родовища (Городищенська ділянка), які є невід'ємними частинами спеціального дозволу на користування надрами №4509 від 21.11.2007 передбачено, що надрокористувач (Відповідач) повинен здійснювати розробку Ділянки надр у відповідності з основними умовами, викладеними в цих угодах.

До угод додані програма робіт з введення в експлуатацію Малинського родовища гранітів (Городищенська ділянка) та програма робіт з видобування корисних копалин Малинського родовища гранітів (Городищенська ділянка) в експлуатацію, які передбачають конкретні роботи, заходи і строки їх виконання для реалізації вимог укладених угод.

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор послався на те, що Відповідачем не надано доказів виконання ним угод від 21.11.2007 та 03.03.2014, які є додатками до спеціального дозволу, майже за 10 років Відповідач дозвільні документи не оформив, відповідної господарської діяльності не здійснює. На підтвердження своїх доводів Прокурор додав до матеріалів справи: 1) лист територіального управління Держгірпромнагляду у Житомирській області від 20.07.2015, що Відповідач з 2007 року не звертався за погодженням Плану розвитку гірничих робіт на території Малинського району; 2) листи Третьої особи-1 від 08.02.2017 та Третьої особи-2 від 14.07.2015, на території яких знаходиться родовище Відповідача, що він до використання надр не приступав, будь-яку діяльність не проводить, договір оренди земельної ділянки не укладено, керівні органи на території і за юридичною адресою відсутні; 3) дані Малинської об'єднаної ДПІ від 08.07.2015, що Відповідач діяльність по користуванню надрами не здійснює (згідно поданої звітності), плату за користування надрами та земельною ділянкою не сплачує; 4) експертний висновок геологічної експертизи №2 від 05.02.2014, проведений ДНВП "Держгеоінформ України", яким встановлено, що Відповідач не приступив до експлуатаційних робіт на родовищі у зв'язку з затримкою оформлення земельного відводу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідно до статей 17, 18, 19 Кодексу України "Про Надра", право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу, проте матеріалами справи не підтверджуються обставини отримання Відповідачем акту про надання йому гірничого відводу, а також затвердженого в установленому порядку проекту розробки родовища корисних копалин, затверджених планів розвитку гірничих робіт, документів, що посвідчують право на земельну ділянку для потреб, пов'язаних з користуванням надрами протягом двох років, починаючи з дати надання спеціального дозволу. У зв'язку з неотриманням Відповідачем акту про надання гірничого відводу, Відповідач не набув права користування надрами.

До того ж, як послався суд апеляційної інстанції, в зв'язку із тривалим процесом оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку Відповідач не мав можливості приступити до користування надрами, що підтверджується листами Позивача-2 №1/2 від 13.01.2017, №2/2 від 26.01.2017, №3/2 від 07.02.2017, №4/2 від 24.02.2017, №5/2 від 21.03.2017, №6/2 від 07.05.2017.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі статтями 4 2 , 4 3 ГПК України (в редакції до 15.12.2017, чинній на час прийняття у справі оскаржуваних судових рішень) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (стаття 4 7 ГПК України).

Відповідно до статті 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі статтею 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України (в редакції до 15.12.2017, чинній на час прийняття у справі оскаржуваних судових рішень) не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Поряд з іншими доказами, не дано належної оцінки, зокрема, доводам Прокурора в позовній заяві з посиланням на: 1) лист територіального управління Держгірпромнагляду у Житомирській області від 20.07.2015, що Відповідач з 2007 року не звертався за погодженням Плану розвитку гірничих робіт на території Малинського району; 2) листи Третьої особи-1 від 08.02.2017 та Третьої особи-2 від 14.07.2015, на території яких знаходиться родовище Відповідача, що він до використання надр не приступав, будь-яку діяльність не проводить, договір оренди земельної ділянки не укладено, керівні органи на території і за юридичною адресою відсутні; 3) дані Малинської об'єднаної ДПІ від 08.07.2015, що Відповідач діяльність по користуванню надрами не здійснює (згідно поданої звітності), плату за користування надрами та земельною ділянкою не сплачує; 4) експертний висновок геологічної експертизи №2 від 05.02.2014, проведений ДНВП "Держгеоінформ України", яким встановлено, що Відповідач не приступив до експлуатаційних робіт на родовищі у зв'язку з затримкою в оформлення земельного відводу.

Крім того, судами при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не враховано та не дано оцінки письмовим поясненням Відповідача (а.с. 132-134, т.с. 1), в яких Відповідач посилається на лист Територіального управлянні Держгіпропромнагляду по Житомирській області №87/5 від 29.12.2009, в якому зазначається про наявність у Відповідача акту про надання гірничого відводу №48 від 15.08.2008. Про наведений акт також зазначалось і в апеляційній скарзі Прокурора (а.с. 192-194, т.с. 1). Натомість суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшли категоричного висновку про те, що Відповідач у зв'язку з неотриманням акту про надання гірничого відводу не набув права користування надрами, а тому позов Прокурора заявлений передчасно, обставини, про які зазначає Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, не настали, а тому в задоволенні позову судами відмовлено.

Частиною 1 статті 19 Кодексу України "Про Надра" визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Так, статтею 32 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 33 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Прокурор в апеляційній скарзі, як вже зазначалось вище, послався на письмові пояснення Відповідача, в яких зазначено про наявність акту про надання гірничого відводу №48 від 15.08.2008, проте суди при прийнятті оскаржуваних судових рішень на зазначене уваги не звернули, не надали вказаному належної оцінки, не перевірили на відповідність цих посилань наявність належних та допустимих доказів.

При цьому, слід враховувати, що учасники судового процесу мають доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно користуватись процесуальними правами.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не відобразили в повній мірі свою юридичну позицію щодо наведених Прокурором та Позивачами в обґрунтування позову доводів у їх сукупності.

Пунктом 6 частини 1 статті 26 Кодексу України "Про Надра" визначено, що право користування надрами припиняється у разі, якщо користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на листи Позивача-2 за 2017 рік (а.с. 150-154, т.с. 1) вказав, що Відповідачем, починаючи з 2016 року проводилась робота по оформленню правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а тому він не мав можливості приступити до користування надрами. Проте, слід звернути увагу, що такі листи, як встановив суд апеляційної інстанції, датовані 2017 роком і судом не було враховано, що спеціальний дозвіл Відповідачу було видано ще в 2007 році та не надано оцінки зазначеним листам і відповідним діям Відповідача з огляду на тривалість часу, який збіг з моменту отримання Відповідачем зазначеного дозволу.

Тобто, зазначаючи про наведене вище, судом не враховано, що поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення певних дій.

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких, є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2017 у справі №906/679/17 скасувати.

3. Справу №906/679/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.