Постанова

від 04.07.2018 по справі 916/935/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/935/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи

позивача - Степанишина А.С.,

відповідачів - 1. не з'явилися, 2.не з'явилися,

прокурора - Паршутіна Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1. Заступника прокурора Одеської області, 2. Одеської міської ради

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018

(головуючий - Бєляновський В.В., судді: Величко Т.А., Філінюк І.Г.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2017

(головуючий Дяченко Т.В., судді: Никифорчук М.І., Цісельський О.В.)

у справі № 916/935/17

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до 1. Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра"

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2017 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра" (далі - ТОВ "Центр сертифікації "Пальміра"), в якому просив визнати недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 02/с-14 від 29.01.2016, укладений між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ТОВ "Центр сертифікації "Пальміра", та зобов'язати ТОВ "Центр сертифікації "Пальміра" повернути шляхом звільнення на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисні споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 80 погонних метрів та бетонованої площадки загальною площею 259 кв.м, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між траверсами №10-а та №11 (далі - спірні берегозахисні споруди).

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що фактично спірний договір про співробітництво та організацію взаємовідносин є удаваним правочином, оскільки його умови не відповідають установленим ст. 1130 ЦК України в частині предмета договору про спільну діяльність. Зазначений договір сторони уклали з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, - договору оренди комунального майна, а тому правовідносини, що виникли між сторонами повинні регулюватись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Проте в порушення норм цих Законів спірні берегозахисні споруди передано у користування ТОВ "Центр сертифікації "Пальміра" без прийняття відповідного рішення сесії Одеської міської ради та проведення оцінки майна і конкурсної процедури.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 29 січня 2016 року між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (Управління) та ТОВ "Центр сертифікації "Пальміра" (Товариство) було укладено договорів про співробітництво та організацію взаємовідносин №02/с-14, за умовами п. 1.1 якого, сторони договору зобов'язалися шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одесі для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані.

2.2. Відповідно до п.п. 1.2., 1.3 договору, для реалізації спільного проекту задіються берегозахисні споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 80 погонних метрів та бетонованої площадки загальною площею 259 кв.м., що розміщені в м.Одесі, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між траверсом №10-а та №11 у подальшому іменовані "берегозахисні споруди", згідно з схемою, що є невід'ємною частиною договору (Додаток №1). Товариство бере на себе зобов'язання виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисних споруд: підпірна стінка загальною площею 80 погонних метрів та бетонована площадка загальною площею 259 кв.м.

2.3. Згідно з п. 1.4 договору берегозахисні споруди є власністю територіальної громади міста Одеси, а Товариству надається право користуватися ними виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно з умовами договору.

2.4. У п 1.5 договору сторони погодили, що право власності на берегозахисні споруди у повному обсязі залишається у територіальної громади міста Одеси, умови даного договору не передбачають виникнення у Товариства повного або часткового права власності на берегозахисні споруди, зазначені у пункті 1.2 договору.

2.5. Відповідно до п. 2.1 договору для досягнення цілей, вказаних у розділі 1 договору, Управління забезпечує: - технічними даними, які визначені відповідними технічними документами, технічною інформацією необхідною для проведення обстеження берегозахисних споруд, підготовки та проведення капітального ремонту та/або реконструкції, вимогами до їх експлуатації, розробку технічних умов (технічного завдання) для проведення капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисних споруд, допомогу в погодженні та затвердженні у встановленому порядку проектної документації з поточного та/або капітального ремонту, та/або реконструкції берегозахисних споруд, надає Товариству рекомендації щодо покращення берегозахисних функцій споруд, надає методологічну допомогу (п.п. 2.1.1-2.1.5 договору).

2.6. Положеннями п. 2.3 договору сторони погодили, що для досягнення цілей, вказаних в розділі 1 договору, Товариство зобов'язане: за власні кошти, силами спеціалізованої організації провести обстеження технічного стану аварійних берегозахисних споруд та надати відповідні висновки Управлінню 31.12.2014 року, за результатами обстеження берегозахисної споруди та висновків спеціалістів замовити за власний рахунок у відповідної ліцензованої організації проектну документацію з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди і погодити її з Управлінням у встановленому порядку до 01.03.2015 року, до 01.04.2015р. за власний рахунок скласти графік виконання робіт та погодити його з Управлінням. Після його погодження, до 01.06.2015 року за власні кошти здійснити відповідні ремонтні роботи у строк встановлений графіком. Графік є невід'ємною частиною Договору (Додаток №2).

2.7. Відповідно до п. 2.3.10 договору, Товариство зобов'язане дотримуватись вимог законодавства, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисних споруд та пляжів, уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні властивості, що включає будівництво будь-яких капітальних об'єктів.

2.8. Положеннями п. 2.4 договору сторони погодили, що Товариство має право користуватись берегозахисними спорудами у вигляді підпірної стінки загальною площею 80 погонних метрів та бетонованої площадки загальною площею 259 кв.м. та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу згідно з цільовим призначенням берегозахисних споруд та умовами даного договору, а також Правилами устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затвердженими Одеською міською радою, протягом строку, на який він укладений.

2.9. Згідно з п. 6.2 договору цей договір укладено строком на 5 років та є чинним до 01 вересня 2019 року.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2017 відмовлено у задоволенні позову повністю.

3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.3. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що спірний договір вчинено відповідачем-1 в межах наданих повноважень з метою забезпечення належного технічного стану берегозахисної споруди, яка перебуває у нього на балансі. При цьому укладений договір є змішаним і містить елементи договорів про спільну діяльність та підряду, оскільки за його умовами на відповідача-2 покладено обов'язок здійснення за власний рахунок ремонту, реконструкції берегозахисної споруди з метою створення спільними зусиллями сторін умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в місті Одесі та підтримки берегозахисної споруди в належному стані, що узгоджується з відображеним у статті 627 Цивільного кодексу України принципом свободи договору.

3.4. Спірний договір не має ознак договору оренди, оскільки не містить визначених чинним законодавством істотних умов для цього виду договору, таких як орендна плата, строк дії договору, право користування об'єктом оренди. До того ж, чинним законодавством України взагалі не передбачено можливості оренди берегозахисних споруд.

3.5. Враховуючи викладене, господарські суди дійшли висновку, що спірний договір відповідає вимогам законодавства, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

3.6. З огляду на відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, суди вказали і на відсутність підстав для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача ТОВ "Центр сертифікації "Пальміра" повернути шляхом звільнення на користь Одеської міської ради спірних берегозахисних споруд на підставі ст. 216 ЦК України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, заступник прокурора Одеської області та Одеська міська рада звернулися до суду з касаційними скаргами, в яких просять судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

4.2. Скаржники обґрунтовують вимоги, що містяться у касаційних скаргах, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Судами неправильно визначено правову природу спірного договору, який вчинено з метою приховування договору оренди, і сторонами цього договору погоджено саме істотні умови договору оренди. Отже, спірний договір не містить ознак договору про спільну діяльність, а є удаваним правочином, а тому підлягає визнанню недійсним.

4.2.2. Умови спірного договору не відповідають вимогам статті 1130 ЦК України щодо предмета договору про спільну діяльність та він укладений з метою приховати фактичні правовідносини оренди, що виникли між сторонами. Зазначені правовідносини підпадають під регулювання Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про місцеве самоврядування".

4.2.3. Висновок судів про наявність у спірного договору ознак договору підряду суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до статті 837 ЦК України підрядні роботи виконуються підрядником за плату, а підрядник не набуває права користування об'єктом договору, тоді як за умовами спірного договору відповідач-2 повинен був виконати ремонтні роботи за власний рахунок, одночасно отримавши право користування відремонтованим майном.

4.2.4. При цьому спірний правочин вчинений відповідачем-1 за відсутності відповідних повноважень на передачу в користування комунального майна від імені органу місцевого самоврядування та з порушенням встановленого порядку укладення договору оренди.

4.2.5. Господарські суди відмовили в задоволенні позовної вимоги про повернення майна з формальних підстав, не надавши правової оцінки підставам її заявлення, які свідчать про самостійний, а не похідний характер цієї вимоги. Зокрема, ця вимога спрямована на захист речового права територіальної громади міста Одеси (негаторний позов).

4.2.6. При цьому, господарський суд, з'ясувавши в ході розгляду справи, що сторона в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалася не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

4.3. Відповідачі відзивів на касаційні скарги не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржників про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору є позовні вимоги заступника прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради визнати недійсним з підстав, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 235 ЦК України, договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 02/с-14 від 29.01.2016, укладений відповідачами.

5.2.2. Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

5.2.3. Відповідно до змісту прав і обов'язків сторін спірного договору відповідач-2 фактично отримав право користування комунальним майном - берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки загальною площею 80 погонних метрів та бетонованої площадки загальною площею 259 кв.м., що розміщені в м.Одесі, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між траверсом №10-а та №11, для здійснення його господарської діяльності (надання платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу).

Крім того, за умовами спірного договору відповідач-2 взяв на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди; після створення пляжу нести відповідальність за безпеку життя і здоров'я відпочиваючих та інших осіб, які перебувають на території берегозахисної споруди.

5.2.4. Враховуючи викладені умови договору № 02/с-14 від 29.01.2016 , Верховний Суд вважає помилковими висновки першої та апеляційної інстанцій про наявність у договорі, що оспорюється, елементів договору підряду та договору про спільну діяльність з огляду на таке.

За приписами статті 837 ЦК України підрядні роботи виконуються підрядником за плату, а підрядник не набуває права користування об'єктом договору, тоді як відповідно до умов договору відповідачу-2 було передано саме в користування берегозахисну споруду, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради.

При цьому умови договору, згідно з якими відповідач-2 взяв на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди, підпадають під ознаки ремонту орендарем об'єкта оренди, що врегульовано статтею 776 ЦК України та статтею 18-1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність в оспорюваному правочині ознак договору про спільну діяльність не узгоджуються з вимогами частини 1 статті 1130 ЦК України про укладення такого виду цивільно-правових договорів для здійснення його сторонами спільних дій для досягнення спільної мети, яка не суперечить закону, оскільки за умовами оспорюваного договору відповідач-1 як балансоутримувач, до обов'язків якого входить підтримання спірної берегозахисної споруди у належному технічному стані, фактично передав її в користування відповідачу-2 всупереч законодавчій забороні згідно з статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Отже, правочин, який вчинено сторонами, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.

5.2.5. Відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) комунального майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Позивач - Одеська міська рада в силу статті 12 Земельного кодексу України уповноважена державою на розпорядження землями територіальної громади міста Одеси та здійснює від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі з правом передання об'єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам на підставі частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відтак суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи, не врахували, що спірним договором фактично відповідачем-1 було передано в користування відповідача-2 об'єкт комунальної власності, хоча за законодавством України така правомочність належить лише власнику - територіальній громаді, від імені та в інтересах якої діє позивач (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Отже, всупереч наведеним вимогам спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений неуповноваженою особою, про що вірно зауважено скаржниками в касаційних скаргах.

Більше того, в силу імперативних приписів статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єкт спірного договору - берегозахисна споруда взагалі не може бути об'єктом оренди.

Таким чином, спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статями 203, 215 Цивільного кодексу України.

5.2.6. У зв'язку з викладеним, Верховний Суд зазначає, що у цій справі не підлягають застосуванню норми статей 837, 1130 і 1131 Цивільного кодексу України, а слід застосувати норми статей 203, 215, 235, 776 ЦК України, а також вимоги Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про оренду державного та комунального майна".

Аналогічної правової позиції дотримується об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

5.2.7. Отже, договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 02/с-14 від 29.01.2016 укладено між відповідачами як удаваний правочин, без додержання загальних вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (частини 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України), це є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи, що господарськими судами встановлено факт користування берегозахисною спорудою відповідачем-2 без згоди власника цього майна, це є підставою для повернення спірного комунального майна його власнику - територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до статті 391 цього Кодексу.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 203, 215, 216, 235, 391, 837, 1130 ЦК України, статті 4, 9, 10 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтю 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

6.2. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

6.3. Таким чином, касаційні скарги підлягають задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову шляхом визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №02/с-14 від 29.01.2016, укладеного між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра", з зобов'язанням відповідача-2 повернути комунальне майно - берегозахисні споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 80 погонних метрів та бетонованої площадки загальною площею 259 кв.м, що розміщені в м.Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між траверсами №10-а та №11.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку Верховний Суд приймає нове рішення, судовий збір за розгляд справи в судах попередніх інстанцій покладається на відповідачів.

Так, витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позовної заяви (3 200 грн), апеляційної (3 520,00 грн) та касаційної (6 400,00 грн) скарг підлягають стягненню з відповідача-1 та відповідача-2 на користь прокуратури Одеської області по 6 560,00 грн понесених ним витрат за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Витрати Одеської міської ради зі сплати судового збору за подання апеляційної (3 520,00 грн) та касаційної (6 400,00 грн) скарг підлягають стягненню з відповідача-1 та відповідача-2 на користь Одеської міської ради по 4 960,00 грн понесених ним витрат за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статями 129, 300, 301, 302, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2017 у справі №916/935/17 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позовні вимоги задовольнити.

4. Визнати недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №02/с-14 від 29.01.2016, укладений між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра".

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра" повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисні споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 80 погонних метрів та бетонованої площадки загальною площею 259 кв.м, що розміщені в м.Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між траверсами №10-а та №11.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра" (65044, Одеська обл., місто Одеса, пляж Дельфін, ідентифікаційний код 39094835) на користь прокуратури Одеської області (65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, 3, ідентифікаційний код 03528552) 6 560,00 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

7. Стягнути з Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (65007, місто Одеса, вулиця Б.Хмельницького, 18; ідентифікаційний код 24760454) на користь прокуратури Одеської області (65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, 3; ідентифікаційний код 03528552) 6 560,00 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації "Пальміра" (65044, Одеська обл., місто Одеса, пляж Дельфін, ідентифікаційний код 39094835) на користь Одеської міської ради (65004, місто Одеса, пл. Думська, 1, ідентифікаційний код 26597691) 4 960,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

9. Стягнути з Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (65007, місто Одеса, вулиця Б.Хмельницького, 18; ідентифікаційний код 24760454) на користь Одеської міської ради (65004, місто Одеса, пл. Думська, 1, ідентифікаційний код 26597691) 4 960,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

10. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

11. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко