Рішення

від 25.06.2018 по справі 359/9626/16-ц

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №359/9626/16-ц

Провадження №2/359/128/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Петрової О.О.,

за участю прокурора Кульбачного О.С.,

за участю відповідача ОСОБА_1,

за участю представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю третьої особи ОСОБА_4,

за участю представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Бориспільської місцевої прокуратури до Гнідинської сільської ради та ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_6, відділ у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_7 та ОСОБА_4, про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, а також визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,

встановив:

В грудні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду з вказаним позовом та обґрунтовує його тим, що 30 жовтня 2007 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_8 два договори купівлі-продажу, за якими вона придбала домо-володіння по вул. Озірній, 22 та вул. Озірній, 22-а в с. Гнідин Бориспільського району. В той же день ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_8 ще один договір купівлі-продажу, за яким вона придбала земельну ділянку площею 0,225 га з кадастровим номером 3220882 601:02:002:0013 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовану по вул. Озірній, 22-а в с. Гнідин Бориспільського району. Крім того, на підставі п.3 рішення Гнідинської сільської ради №388-19-V від 29 лютого 2008 року у зв'язку з укладенням договорів купівлі-продажу домоволодінь у власність ОСОБА_9 була безкоштовно передана земельна ділянка площею приблизно 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташована по вул. Озірній, 22 в с. Гнідин Бориспільського району. 30 квітня 2009 року на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №793792. У такий спосіб вона набула право власності на земельну ділянку площею 0,0238 га з кадастровим номером 3220882 601:02:002:0033 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по вул. Озірній в с. Гнідин Борис-пільського району. Водночас, ця земельна ділянка була вільною від забудови та могла бути передана у власність ОСОБА_1 виключно на підставі проекту землеустрою. Однак така документація із землеустрою не розроблялась, а земельна ділянка не виділя-лась та не було сформована. Ці обставини свідчать про те, що п.3 рішення Гнідинської сільської ради №388-19-V від 29 лютого 2008 року суперечить ст.120 ЗК України, ст.ст.25, 50 Закону України Про землеустрій . Тому керівник Бориспільської місцевої прокурату-ри просить суд з метою відновлення законності визнати недійсним п.3 вказаного рішення органу місцевого самоврядування, а також визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №793792, виданий 30 квітня 2009 року на ім'я ОСОБА_1

У судовому засіданні прокурор Кульбачний О.С. підтримує позов та наполягає на його задоволенні.

ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_8, також підтримує позов та просить суд задовольнити його.

Представник Гнідинської сільської ради ОСОБА_2 не визнає позов та заперечує проти його задоволення. В обґрунтування своїх заперечень він посилається на те, що Гнідинська сільська рада прийняла оскаржуване рішення в межах повноважень, визначе-них ст.12 ЗК України, та з дотриманням вимог ст.120 цього ж Кодексу. Крім того, Борис-пільський місцевий прокурор пред'явив позов вже після закінчення строку позовної дав-ності. Тому представник Гнідинської сільської ради ОСОБА_2 подав заяву про засто-сування наслідків строку позовної давності та просить суд відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 також не визнають позов та заперечують проти його задоволення. В обґрунтування своїх заперечень вони посилають-ся на те, що на спірній земельній ділянці розташовувався льох та огорожа. Після придбан-ня у ОСОБА_8 домоволодіння по вул. Озірній, 22 в с. Гнідин Бориспільського району до ОСОБА_1 перейшло також право власності на земельну ділянку. Ця обставина свідчить про те, що п.3 рішення Гнідинської сільської ради №388-19-V від 29 лютого 2008 року відповідає ст.120 ЗК України. Як роз'яснив Європейський суд з прав людини в п.32-п.35 рішення у справі Стретч проти Сполученого Королівства , наявність порушень з боку органів публічної влади не може бути підставою для позбавлення майна осіб, які не вчинила жодних порушень. У випадку задоволення позову відбудеться непропорційне втручання у право відповідачів на мирне володіння їх майном. Крім того, Бориспільський місцевий прокурор пред'явив позов вже після закінчення строку позовної давності. Тому ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 просять суд відмовити у задо-воленні позову.

ОСОБА_4 також просить суд відмовити у задоволення позову.

Вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, допитавши свідків, а також дослідивши письмові докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 30 жовтня 2007 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_8 два договори купівлі-продажу (а.с.25-26 т.1, 47-48, 51-52 т.2), за якими вона придбала домо-володіння по вул. Озірній, 22 та вул. Озірній, 22-а в с. Гнідин Бориспільського району.

В той же день ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_8 ще один договір купівлі-продажу (а.с.27 т.1), за яким вона придбала земельну ділянку площею 0,225 га з кадастро-вим номером 3220882601:02:002:0013 з цільовим призначенням для будівництва та об-слуговування жилого будинку, розташовану по вул. Озірній, 22-а в с. Гнідин Бориспіль-ського району.

На підставі п.3 рішення Гнідинської сільської ради №388-19-V від 29 лютого 2008 року (а.с.20 т.1, а.с.232 т.2) у зв'язку з укладенням договорів купівлі-продажу домо-володінь у власність ОСОБА_1 була безкоштовно передана земельна ділянка площею приблизно 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташована по вул. Озірній, 22 в с. Гнідин Бориспільського району.

30 квітня 2009 року на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №793792 (а.с.13-14 т.1, а.с.55-56 т.2). У такий спосіб вона набула право власності на земельну ділянку площею 0,0238 га з кадастровим номером 3220882601:02:002:0033 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по вул. Озірній в с. Гнідин Бориспільського району.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України в редакції, чинній станом на день укладення договорів купівлі-продажу домоволодінь, до особи, яка придбавала житловий будинок, будівлю або споруду, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони були розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо ж договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не був визначений, то до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка була зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка була необхідною для їх обслуговування.

Згідно з ч.6-ч.8 ст.118 ЗК України в редакції, чинній станом на день прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право власності на земельну ділянку, громадяни, які були зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будів-ництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подавали заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначались бажані розміри та мета її використання. Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядала заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надавала дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розроблявся за замовленням громадян організаціями, які мали відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, та погоджувався з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спад-щини та подавався на розгляд органу місцевого самоврядування.

Зокрема, згідно зі ст.50 Закону України Про землеустрій в редакцій, чинній на той же час, у разі надання або передачі земельної ділянки обов'язково складався проект землеустрою.

В матеріалах цивільної справи відсутні беззаперечні докази на підтвердження того, що в межах земельної ділянки площею 0,0238 га з кадастровим номером 3220882601:02: 002:0033 знаходились надвірні будівлі або господарські споруди. Навпаки, зі схеми розміщення земельних ділянок (а.с.30 т.1) та клопотання Держсільгоспінспекції в Київ-ській області з питань дотримання вимог земельного законодавства №04-11/46 від 15 вересня 2015 року (а.с.17-18 т.1) вбачається, що вказана земельна ділянка була вільною від будь-якої забудови.

Ретельний аналіз цих обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 могла набути право власності на спірну земельну ділянку не на підставі ст.120 ЗК України, а виключно в порядку, передбаченому ст.118 цього ж Кодексу, лише після складення, погодження та затвердження проекту землеустрою. Водночас, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не складався, не погоджувався та не затверджувався.

З огляду на це суд вважає, що п.3 рішення Гнідинської сільської ради №388-19-V від 29 лютого 2008 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №793792, виданий 30 квітня 2009 року на ім'я ОСОБА_1, суперечать ч.6-ч.8 ст.118, ч.1 ст.120 ЗК України та ст.50 Закону України Про землеустрій .

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверд-жуватись іншими засобами доказування.

Дійсно, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 показали, що на спірній земельній ділянці ніби-то розташовувалась частина паркану. Водночас, для перевірки цієї обставини необхідно було щонайменше визначити точні межі земельної ділянки. Вжиття такого заходу потребує спеціальних знань в галузі геодезії та картографії, яким вказані свідки не володіють.

З огляду на це суд вважає, що показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є недопустимими доказами.

Як вбачається з консолідованого змісту ч.1 ст.256, ч.1 ст.257 та ч.1 ст.261 ЦК України, особа може звернутись до суду за захистом свого цивільного права або інтересу протягом трьох років від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Згідно з ч.4, ч.5 ст.267 цього ж Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поваж-ними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснив Верховний Суд України в правовій позиції у справі за №6-68цс15, на позови прокурора, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, перебіг якої починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушен-ня прав і законних інтересів.

Крім того, у правовій позиції в іншій справі за №6-2469цс16 Верховний Суд України наголосив на тому, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатись , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звер-нувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведен-ня стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Встановлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №793792 був підписаний начальником управління земельних ресурсів у Бориспільському районі ОСОБА_13 Ця обставина свідчить про те, що держава в особі цієї установи не тільки могла довідатись, але й знала про оскаржуване рішення органу місцевого само-врядування ще 30 квітня 2009 року. Крім того, з протоколу засідання Гнідинської сільської ради №35 від 16 липня 2009 року (а.с.11-21 т.2) вбачається, що 10 липня 2009 року Бориспільський міжрайонний прокурор звертався з протестом на рішення, прийняті 29 лютого 2008 року. Ця обставина свідчить про те, що Бориспільський міжрайонний прокурор також міг дізнатись про оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування ще 10 липня 2009 року.

Натомість, зі штампу на титульному аркуші позову (а.с.2 т.1) вбачається, що керів-ник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду лише в грудні 2016 року, тобто через 7 років.

Ретельний аналіз цих обставин свідчить про те, що керівник Бориспільської місцевої прокуратури істотно пропустив строк позовної давності. Обставини, які об'єктивно пере-шкодили йому вчасно звернутись до суду, не встановлені. Це свідчить про те, що підстави для поновлення керівнику Бориспільської місцевої прокуратури строку позовної давності відсутні.

З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання недійсним п.3 рішення Гнідин-ської сільської ради №388-19-V від 29 лютого 2008 року, а також визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №793792, виданого 30 квітня 2009 року на ім'я ОСОБА_1, відсутні. Тому у задоволенні позову керівнику Бориспільської місцевої прокуратури належить відмовити.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Євро-пейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, вико-нує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запо-бігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність. Тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин дер-жава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції ). Для визначення такої пропорційності Суд у черговий раз зробив висновок, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більш того, будь-яке втручання у право власності обов'яз-ково повинно відповідати принципу пропорційності… справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини…необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справах Брумареску проти Румунії та Трегубенко проти України ).

Встановлено, що визнання недійним оскаржуваного рішення органу місцевого само-врядування та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку більше, ніж через 7 років після надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1, буде ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, нівелюватиме юридичну визна-ченість та остаточність спірних правовідносин. Тягар виникнення таких наслідків буде надмірним та порушуватиме справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Суд вважає, що запобігання вказаних наслідків, які створюють негативний імідж для України, як правової держави, є додатковою, але не менш вагомою підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.

Відповідно до ч.1 ст.262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушен-ня законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Дійсно, надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулось з істотним порушенням земельного законодавства. Водночас, допущене порушення так і не стало підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Ця обставина свідчить про те, що порушення закону, допущене посадовими особами Гнідинської сільської ради та управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі, не призвело до жодних вагомих та незворотних наслідків.

З огляду на це суд вважає, що підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст.141 цього ж Кодексу судовий збір покладається на сторони пропор-ційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що при пред'явленні позову прокуратура Київської області сплатила судовий збір в розмірі 2756 гривень. Ця обставина підтверджується платіжним доручен-ням №2587 від 22 листопада 2016 року (а.с.1 т.1). Однак у задоволенні пред'явленого позову відмовлено в повному обсязі.

З огляду на це суд вважає, що підстави для відшкодування витрат на оплату судо-вого збору відсутні.

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, ч.1-ч.2, абз.1 ч.6 ст.259, ст.ст.263-265 та ст.268 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури до Гнідинської сільської ради та ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_6, відділ у Борис-пільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_7 та ОСОБА_4, про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, а також визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Рішення суду складено в повному обсязі 9 липня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його в повному обсязі.

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду ОСОБА_14