Постанова

від 06.07.2018 по справі 366/1525/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/1525/16-ц Головуючий у І інстанції Слободян Н. П. Провадження № 22-ц/780/17/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В. Категорія 46 06.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року м. Київ

Справа № 361/2812/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Волохова Л.А.

Олійника В.І.

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області, Київська обласна державна адміністрація,

відповідачі - Іванківська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області у складі судді Слободян Н.П., від 07 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області (далі також прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив: визнати недійсним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 1513 від 28 липня 2010 року Про затвердження проекту відведення та передачу у власність земельних ділянок в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність земельних ділянок, площею 2 га. кожному, громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 площею 1,9994 га., ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 17.10.2010 року площею 1,9948 га., ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 17.10.2010 року площею 1,9946 га., ОСОБА_7 серії НОМЕР_4 від 17.10.2010 року площею 1,8536 га., ОСОБА_8 серії НОМЕР_6 від 17.10.2010 року площею 1,8537 га., ОСОБА_11 серії НОМЕР_5 від 17.10.2010 року площею 1,9947 га., ОСОБА_9 серії НОМЕР_7 від 17.10.2010 року площею 1,9948 га., ОСОБА_10 серії НОМЕР_8 від 17.10.2010 року площею 1,5111 га., ОСОБА_12 серії НОМЕР_9 від 17.10.2010 року площею 1,5110 га., ОСОБА_13 серії НОМЕР_10 від 17.10.2010 року площею 1,5110 га., ОСОБА_16 серії НОМЕР_11 від 17.10.2010 року площею 1,5111 га., ОСОБА_17 серії НОМЕР_12 від 17.10.2010 року площею 1,5110 га, ОСОБА_18 серії НОМЕР_13 від 17.10.2010 року площею 1,8538 га., ОСОБА_21 серії НОМЕР_14 від 17.10.2010 року площею 1,8537 га; витребувати із незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку у ОСОБА_4 площею 1,9994 га. з кадастровим номером НОМЕР_15, ОСОБА_7 площею 1,8536 га. з кадастровим номером НОМЕР_16, ОСОБА_10 площею 1,5111 га. з кадастровим номером НОМЕР_17, ОСОБА_14 площею 1,5110 га. з кадастровим номером НОМЕР_18, ОСОБА_17 площею 1,5110 га. з кадастровим номером НОМЕР_19, ОСОБА_20 площею 1,8538 га. з кадастровим номером НОМЕР_20, ОСОБА_23 площею 1,8537 га. з кадастровим номером НОМЕР_21., площею 1,8537 га.

Позовні вимоги мотивував тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014110180000010 проведено земельну-технічну експертизу № 6955/6956/14-41 від 17.10.2014 за результатами якої встановлено порушення інтересів держави під час прийняття розпорядження Іванківською районною державною адміністрацією № 153 від 28.07.2010 - незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, що призвело до незаконного одержання вказаних земельних ділянок водного фонду у власність відповідачам.

Під час розгляду справи Київська обласна державна адміністрація від позову поданого прокурором в інтересах держави відмовилася. Однак прокурор позов підтримав і вимагав розгляду справи по суті.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року позовні вимоги в частині витребування земельних ділянок, на підставі заяви керівника Броварської місцевої прокуратури, залишено без розгляду.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 07 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Перший заступник прокурора Київської області з вказаним судовим рішенням не погодився та 13 грудня 2016 року подав апеляційну скаргу. Просив вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Вважав, що рішення судом ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі судове рішення не оскаржили.

13 лютого 2017 року Іванківська района державна адміністрація Київської області подала заперечення на апеляційну скаргу та просила її відхилити. Вважала рішення суду законним і обґрунтованим, та таким що підлягає залишенню без змін.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно положень до ч. 1 і 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, наведеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування. Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва законом не передбачена.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена і у постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Більше того, ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові

від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватись судами України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

Відповідно до інформації Іванківського міжрайонного управління водного господарства Управління водних ресурсів у м.Києві та Київській області № 62 від 02.12.2016 озеро Святе є природним водним об'єктом.(над його створенням людський фактор не задіювався)

Згідно листа № 17-08/2182 від 06.12.2016 Центральної геофізичної обсерваторії озеро Святе, розташоване в адміністративних межах Шпилівської сільської ради, Іванківського району Київської області і знаходиться в межах заплави р. Тетерів є природною водоймою з площею дзеркала 0,36 га, прибережна захисна смуга якого має становити 100м (ст. 88 ВК України)

На підставі розпоряджень голови Іванківської РДА Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність № № 1124, 1121, 1113, 1128, 1099, 1098, 1097, 1093, 1092, 1127, 1097, 1095, 1083, 1082, 1126, 1084, 1109, 1085, 1081 від 22.03.2010, Товариством з обмеженою відповідальністю УКРЗЕМ-КОНСАЛТИНГ розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок відповідачам для ведення особистого селянського господарства на території Шпилівської сільської ради Іванківського району Київської області.

Розпорядженням голови Іванківської РДА № 1513 від 28.07.2010 Про затвердження проекту відведення та передачу у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 передано у власність земельні ділянки площею 2 га кожному із земель запасу Шпилівської сільської ради Іванківського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження та на підтвердження права власності вказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки наступних розмірів: ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 площею 1,9994 га., ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 17.10.2010 року площею 1,9948 га., ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 17.10.2010 року площею 1,9946 га., ОСОБА_7 серії НОМЕР_4 від 17.10.2010 року площею 1,8536 га., ОСОБА_8 серії НОМЕР_6 від 17.10.2010 року площею 1,8537 га., ОСОБА_11 серії НОМЕР_5 від 17.10.2010 року площею 1,9947 га., ОСОБА_9 серії НОМЕР_7 від 17.10.2010 року площею 1,9948 га., ОСОБА_10 серії НОМЕР_8 від 17.10.2010 року площею 1,5111 га., ОСОБА_12 серії НОМЕР_9 від 17.10.2010 року площею 1,5110 га., ОСОБА_13 серії НОМЕР_10 від 17.10.2010 року площею 1,5110 га., ОСОБА_16 серії НОМЕР_11 від 17.10.2010 року площею 1,5111 га., ОСОБА_17 серії НОМЕР_12 від 17.10.2010 року площею 1,5110 га, ОСОБА_18 серії НОМЕР_13 від 17.10.2010 року площею 1,8538 га., ОСОБА_21 серії НОМЕР_14 від 17.10.2010 року площею 1,8537 га;

Згідно зі схемою розташування спірних земельних ділянок, складеною ТОВ Земельні інформаційні системи , та висновками експертів № 6955/6956/14-41 від 17.10.2014 і № 3865/16-41 від 22.07.2016, ці земельні ділянки передані у власність наведеним вище громадянам за рахунок земель, які безпосередньо прилягають до урізу води озера Святе.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведена обґрунтованість позовних вимог.

Розглядаючи спір, оцінивши наведені докази по справі щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що матеріалами справи встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земельних ділянок водного фонду і вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що у свою чергу свідчить про порушення прав держави і необхідність їх захисту.

Тому, позов прокурора по суті заявлених вимог є доведеним.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

По даній справі відповідач Іванківська района державна адміністрація Київської області заявила про застосування позовної давності.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-2165цс15) від 16 вересня 2015 року, а також від 1 липня 2015 року (№ 6-178цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-68цс15), від 28 вересня 2016 року (№ 6-832цс16) була врахована колегією суддів.

Оскільки, встановлено, що на виконання вимоги прокурора, Іванківська РДА копію розпорядження № 1513 від 28.07.2010 Про затвердження проекту відведення та передачу у власність земельних ділянок на ім'я Іванківського міжрайонного прокурора направила 30 липня 2010 року, з позовом до суду прокурор звернувся лише 31 травня 2016 року і стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування по справі ч. 4 ст. 267 ЦК України, за відсутності підстав для поновлення цього строку, в силу ст. 376 ЦПК України, це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Посилання прокурора на те, що про порушення норм, що викладені в позовній заяві прокуратурі стало відомо лише після опрацювання земельно-технічної експертизи від 17.10.2014 в рамках кримінального провадження в 2014 році, суперечить матеріалам справи.

За наведеного, на думку колегії суддів, рішення суду, на підставі п. 3) і 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

При цьому, колегія суддів знаходить за можливе в силу положень ч. 4 ст. 367 ЦПК України вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів, крім того, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому, керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. п. 3) і 4) ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області Київської області задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 07 листопада 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення.

В задоволені позову керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

Л.А. Волохов,

В.І. Олійник