Рішення

від 05.07.2018 по справі 461/8235/17

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/8235/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Лялюка Є.Д.,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (місце проживання: 79000, м. Львів, вул. Хоткевича, 20/135, РНОКПП НОМЕР_1) до Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський історичний музей (місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 6, ЄДРПУО 02219719), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - директора Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський історичний музей ОСОБА_5 (місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 6, ЄДРПУО 02219719) про скасування наказу про звільнення з роботи та виплату компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з позовом до КЗ ЛОР Львівський історичний музей , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - директор КЗ ЛОР Львівський історичний музей ОСОБА_5 про скасування наказу про звільнення з роботи та виплату компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої позовні вимоги наступним. ОСОБА_2 був прийнятий на роботу згідно наказу від 01.03.2002 року за № Н-54 на посаду молодшого наукового працівника. Наказом від 21.02.2007 року за № 36 його було звільнено на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Згідно даного наказу, позивача прийнято на роботу за сумісництвом, на посаду наукового співробітника з неповним робочим днем та оплатою пропорційно відпрацьваного часу - 0,25 посадового окладу наукового співробітника з 01.03.2002 року. На даній посаді він працював до 31.10.2017 року - дати його звільнення згідно наказу від 11.10.2017 року № 180-к/ тр у зв'язку з прийняттям працівника, який не є сумісником, та виплачено йому компенсацію на невикористану щорічну основну відпустку у кількості 60 календарних днів. Стверджує, що оскільки у Особовій картці , заведеній на ОСОБА_6 27.02.2002 року не заповнений розділ Відпустки за період роботи за сумісництвом, то не має можливості встановити кількість днів використаної та невикористаної щорічної основної відпустки. Стверджує, що роботодавцем не в повному обсязі здійснено оплату при звільненні. Поряд з тим, вважає своє звільнення незаконним, оскільки на його думку, такої підстави для звільнення як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником, чинне законодавство не передбачає. У зв'язку із цим просить суд скасувати наказ Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський історичний музей від 11.10.2017 року за № 180-к/тр Про звільнення ОСОБА_6 , як незаконний; поновити ОСОБА_7 на роботі за сумісництвом на посаді наукового співробітника, та виплатити компенсацію за вимушений прогул в розмірі середньомісячної заробітної плати - 3200,00 грн.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 01 грудня 2017 року відкрито провадження у справі.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову надавши пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, і на підставі частини 3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає, що вона не з'явилася у судове засідання без поважних причин.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював у КЗ ЛОР "Львівський історичний музей" на посаді наукового співробітника за сумісництвом з 0,25 посадового окладу з 01 березня 2007 року.

Наказом директора Р.ОСОБА_5 №180-к/тр від 11 жовтня 2017 року (а.с.6) ОСОБА_2, 31 жовтня 2017 року звільнено у зв'язку із прийняттям працівника, який не є сумісником.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про оплату праці" від 31 грудня 1992 року (далі - Декрет) було визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на умовах найму з підприємствами, установами, організаціями, а також з окремими громадянами, і спрямований на забезпечення залежності рівня оплати від результатів праці та запобігання інфляції, розмежовує сфери державного й договірного регулювання оплати праці.

Згідно з ст. 6 Декрету керівник державного підприємства обирає форми і системи оплати праці, встановлює працівникам конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат на умовах, передбачених колективним договором.

Статтею 18 Декрету було врегульовано питання оплати праці за сумісництвом. Зокрема, згідно її змісту працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови найму на роботу за сумісництвом працівників державних підприємств визначаються актами законодавства України.

На виконання вказаного в Декреті Кабінету Міністрів України "Про оплату праці" положення, Кабінет Міністрів України 03 квітня 1993 року прийняв постанову "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій" за № 245, про що прямо зазначено в преамбулі вказаного нормативно-правового акту.

Пунктом 1 постанови встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств/установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Пунктом 5 вказаної вище постанови доручено ОСОБА_8 праці України разом з ОСОБА_8 юстиції України та ОСОБА_8 фінансів України розробити і затвердити положення про умови роботи за сумісництвом, передбачивши в ньому особливості застосування цієї постанови для окремих категорій працівників, а також визначити перелік робіт, що не вважаються сумісництвом.

ОСОБА_8 праці України, ОСОБА_8 юстиції України та ОСОБА_8 фінансів України було видано спільний наказ № 43 від 28 червня 1993 року, яким затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (Далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги (п.8 Положення).

Зазначені вище нормативно правові акти поширюють свою дію не лише на державні підприємства, установи і організації, але й на комунальні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про власність" (в редакції, яка була чинна на момент прийняття Положення від 28 червня 1993 року), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України "Про власність" (в редакції, яка була чинна на момент прийняття Положення від 28 червня 1993 року), власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Подальшими нормами Закону України "Про власність" (в редакції, яка була чинна на момент прийняття Положення від 28 червня 1993 року) імперативно врегульовано форми власності, які діяли на момент прийняття зазначених вище нормативно-правових актів: суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про власність"); суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами (ч. 1 ст. 20 Закону України "Про власність").

Правовою нормою, яка встановлена статтею 31 Закону України "Про власність", передбачено, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Таким чином, станом на момент прийняття зазначеного вище Положення від 28 червня 1993 року, в Україні була встановлена лише державна власність, яка в залежності від суб'єкту поділялась на загальнодержавну власність і власність адміністративно-територіальних одиниць.

З огляду на це, Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене спільним наказом ОСОБА_8 праці України, ОСОБА_8 юстиції України, ОСОБА_8 фінансів України за № 43 від 28 червня 1993 року, врегульовують питання роботи працівників на умовах сумісництва як на державних (комунальних) підприємствах, так і в державних (комунальних) установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Вказане вище підтверджується ОСОБА_8 праці та соціальної політики України за вих. № 243/06/186-08 від 08 серпня 2008 року; ОСОБА_8 соціальної політики України за вих. № 731/13/84-11 від 08 вересня 2011 року.

Звільнення сумісників у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.

Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом ОСОБА_8 праці України, ОСОБА_8 юстиції України, ОСОБА_8 фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.

Пунктом 8 цього положення передбачено, що звільнення з роботи за сумісництвом проводиться, зокрема, з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником.

Ці нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

Статтею 43-1 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди органу первинної профспілкової організації допускається у випадку звільнення з суміщувальної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженням на роботу за сумісництвом, передбаченим законодавством. Це підтверджується правовою позицією Верховного Суду висловленій у постанові від 23 квітня 2018 року у справі № 61-6529св18).

Таким чином, покликання позивача на те, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником є безпідставним.

На думку суду, при звільненні позивача відповідно до статті 7 КЗпП України відповідачем дотримано вимоги чинного трудового законодавства, а тому відсутні підстави для поновлення його на роботі.

Таким чином, КЗ ЛОР "Львівський історичний музей", як комунальний заклад, що фінансується з місцевого бюджету, керуючись зазначеними вище нормативно-правовими актами, а також роз'ясненнями профільного ОСОБА_8 соціальної політики України, законно та обґрунтовано прийняв оскаржуваний ОСОБА_6 наказ про його звільнення.

Як вбачається із наказу КЗ JIOP "Львівський історичний музей" про звільнення ОСОБА_2 за № 180-к/тр від 11 жовтня 2017 року, бухгалтерії музею було наказано виплатити ОСОБА_6 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у кількості 60 календарних днів, а не 160 календарних днів. Вказана механічна помилка (описка) щодо кількості календарних днів була допущена працівниками КЗ ЛОР "Львівський історичний музей", які здійснювали обрахунок відповідних календарних днів.

У зв'язку з вказаною вище механічною помилкою (опискою), бухгалтерією КЗ ЛОР "Львівський історичний музей" було виплачено ОСОБА_6 грошову компенсацію у розмірі 1542,60 грн. (з наступного розрахунку: 60 календарних днів * 25,71 грн.). Таким чином, ОСОБА_6 було недоплачено 2'571,00 грн. (100 календарних днів * 25,71 грн.) в якості грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Виявивши вказану механічну помилку (описку), 20 квітня 2018 року КЗ ЛОР "Львівський історичний музей" прийняв наказ № 73-к/тр, яким було вирішено провести перерахунок грошової компенсації ОСОБА_6 за невикористані щорічні відпустки та здійснити доплату за 100 календарних днів.

Таким чином, 26 квітня 2018 року КЗ ЛOP "Львівський історичний музей" здійснив виплату компенсації ОСОБА_2 за невикористані щорічні відпустки та здійснив доплату ОСОБА_2М: за 100 календарних днів у розмірі 2*571,00 грн, (100 календарних днів * 25,71 грн.).

Окрім цього, оскільки вказане порушення було допущено у зв'язку з механічною помилкою відповідача, КЗ ЛОР "Львівський історичний музей" здійснило виплату ОСОБА_6 його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпПХ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при "відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, КЗ ЛОР "Львівський історичний музей" додатково здійснив виплату ОСОБА_6 компенсацію середнього заробітку за весь час затримки, з моменту звільнення до 26 квітня 2018 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 4*475,53 грн., оскільки комунальним закладом було несвоєчасно та не в повній мірі виплачено ОСОБА_6 компенсацію на невикористані дні щорічної відпустки при звільненні.

Окрім цього, КЗ ЛОР "Львівський історичний музей" на спростування вимог ОСОБА_6 надав Галицькому районному суду м. Львова витяг з штатного розпису, з якого вбачається, що у музеї "Арсенал" станом на листопад 2017 року було передбачено 3 штатні посади старшого наукового співробітника, 1 штатна посада наукового співробітника та 1 штатна посада молодшого наукового співробітника (копія витягу з штатного розпису с в матеріалах справи).

Як вбачається із табелю обліку використання робочого часу музею "Арсенал", 3 штатні посади старшого наукового співробітника займають ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, 1 штатну посаду наукового співробітника займає ОСОБА_12 та 1 штатну посаду молодшого наукового співробітника займає ОСОБА_13 Вказані особи працюють на повну ставку, що підтверджується відомостями, які зазначені в табелі обліку використання робочого часу.

З огляду на викладене, оскілки звільнення позивача відбулося на законних підставах, роботодавцем дотримана процедура звільнення, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 273,352,354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_2 (місце проживання: 79000, м. Львів, вул. Хоткевича, 20/135, РНОКПП НОМЕР_1) до Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський історичний музей (місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 6, ЄДРПУО 02219719), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - директора Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський історичний музей ОСОБА_5 (місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 6, ЄДРПУО 02219719) про скасування наказу про звільнення з роботи та виплату компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Лялюк Є.Д.