Рішення

від 02.07.2018 по справі 921/127/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 липня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/127/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Хоми С.О.

при секретарі судового засідання Онуфрієнко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековестсервіс", АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацький сирзавод", вул. Галицька, 176, м. Бучач, Тернопільська область.

про: стягнення 10000 грн. заборгованості, 3345 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 723 грн. 96 коп. - 3% річних.

За участю представників:

-позивача: не заявився

-відповідача: не зявився

В порядку ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду".

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ20UC2JD3070622 E1.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ековестсервіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою № без номера, без дати (вх.№146 від 10.04.2018) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацький сирзавод" про стягнення 10000 грн. заборгованості, 3345 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 723 грн. 96 коп. - 3% річних.

Підставою позову позивач визначає неналежну оплату ТОВ"Бучацький сирзавод" поставленої продукції, чим спричинено виникнення заборгованості в заявленій до стягнення сумі, на яку нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 03.05.2018 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання 21.05.2018 на 14-00 год.

Ухвалами суду від 21.05.2018, 08.06.2018 відкладено підготовче засідання відповідно на 08.06.2018 на 10-00 год. та на 25.06.2018 на 12-00 год., керуючись п.3 ч.2 ст.183 ГПК України.

Ухвалою суду від 25.06.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02 липня 2018 року на 14 год. 00 хв.

В судове засідання 02.07.2018 представник позивача не з'явився. У листі без номера від 25.06.2018 (вх. №12964 від 25.06.2018) позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд проводити розгляд справи без його участі, а копію рішення надіслати на адресу позивача поштою.

Разом з тим, 21.05.2018 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання № без номера від без дати (без електронного цифрового підпису) та 22.05.2018 в оригіналі за вх. №11364, в якому позивач зазначив, що 11.04.2018 відповідач провів погашення заборгованості в розмірі 10 000 грн. (копію платіжного доручення додає), а тому, оскільки погашення боргу відбулось після подання позовної заяви, просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ "Ековестсервіс" 3 345, 27 грн. - інфляційних втрат та 723, 96 грн. - 3% річних та суму сплаченого судового збору (зазначене клопотання подавалось в інформативному порядку про погашення відповідачем заборгованості, про що в судовому засіданні 25.06.2018 пояснив представник позивача, так як відсутні докази в підтвердження надсилання на адресу відповідача копії зазначеного клопотання).

Представник відповідача в судове засідання 02.07.2018 не з'явився (з врахуванням Заяви № без номера від 29.05.2018 (вх. №11852 від 11.06.2018), згідно якої відповідач просив суд всі підготовчі засідання (якщо такі будуть), та розгляд справи по суті (судові засідання) проводити без участі представників ТОВ «Бучацький сирзавод» ).

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву №без номера від 10.05.2018, а саме: відповідно до видаткової накладної №291/06 від 29 червня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю Бучацький сирзавод було отримано поставлену продукцію Товариством з обмеженою відповідальністю Ековестсервіс в сумі 14 667 грн. 05 коп. Між сторонами у справі ще 12 жовтня 2011 року було укладено Договір №062/06, згідно п.10.1 якого цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного року. А отже, цей договір припинив свою дію ще 13 жовтня 2012 року і не був пролонгований ні автоматично ні додатковою угодою, та не було укладено нового договору, який би врегулював відносини між сторонами, а тому на момент поставки товару строки розрахунків та строки поставки не були узгоджені сторонами.

Враховуючи незадовільне та напружене фінансове становище ТОВ Бучацький сирзавод оплата за прийнятий товар була проведена через певний проміжок часу двама частинами: проплата 4 667 грн. 05 коп. (відповідно до платіжного доручення № 977 від 14.12.2017 року, яке наявне в матеріалах справи) - 14.12.2017 року, та проплата 10 000 грн 00 коп. (відповідно до платіжного доручення №1121 від 11.04.2018 року, яке долучено до матеріалів справи) - 11.04.2018 року. Враховуючи обставини, що склалися, форма оплати - за фактом постачання протягом невизначеної кількості днів .

Відповідач зазначає, що оскільки провадження у даній справі було відкрите ухвалою суду від 03.05.2018, а залишкова сума 10 000 грн. 00 коп. за поставлений товар сплачена 11.04.2018 року, і загалом Товариством з обмеженою відповідальністю Ековестсервіс звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою №без номера від без дати - 10.04.2018 (вх №146), тобто даний позов є безпідставним, так як заборгованість відсутня.

Відповідач стверджує, що позивачем не наведено обгрунтувань на якій підставі він нараховує пеню, 3% річних, інфляційних втрат, не доказано прострочення проведення розрахунків між сторонами, не доведено порушення зі сторонни відповідача норм закону (оскільки чинного договору між сторонами не було), а тому незрозуміло з якого саме дня розпочинаються нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат, та на якій підставі, чому саме з певного визначеного дня.

Окрім того, відповідач у Відзиві на позовну заяву, покликаючись на норми ч.3 ст. 551 ЦК України, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 відсотків, враховуючи відсутність умислу у діях відповідача, та враховуючи важке фінансове становище відповідача.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, відповідачем подано суду відзив на позов, у якому останнім викладено свої заперечення проти позову, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається без участі представників сторін, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України (надалі ГК України), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб , тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень , якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 ГК України).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує, що згідно видаткової накладної №291/06 від 29 червня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ековестсервіс" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бучацький сирзавод» отримало товар (ПЗ-ультрасіл 67, ПЗ-ультрасіл 75, ПЗ-ультрасіл 02, ПЗ-ультрасіл 110) на загальну суму 14 667 грн 05 коп. З вимогою оплати цієї суми як заборгованості 06.12.2017 відповідачу була надіслана претензія.

Зазначена видаткова накладна №291/06 від 29 червня 2016 (з підписами сторін та відтисками печаток їх підприємств) містить посилання на договір №062/06 від 06.10.2011, який припинив свою дію 13.10.2012 року (п.10.1 договору), а письмової угоди щодо продовження дії цього договору між сторонами укладено не було, а також будь-які докази продовження дії цього договору в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідачем проведено оплати за отриманий згідно видаткової накладної №291/06 від 29.06.2016 товар, а саме 14.12.2017 оплата на суму 4 667 грн. 05 коп. та оплата 11.04.2018 на суму 10 000 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень. При цьому, відповідач не заперечує факт отримання товару у Відзиві на позовну заяву.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 .

В 1.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу . При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору . Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

За видатковою накладною №291/06 від 29 червня 2016 року (яка підписана представниками сторін з відтисками печаток їх підприємств) відповідач отримав від позивача товар на суму 14 667, 05 грн, у зв'язку з чим, в силу положень ст. 692 ЦК України, у ТОВ Бучацький сир завод виник обов'язок щодо його оплати - не пізніше 30 червня 2016 року .

У зв'язку з цим, судом відхиляються заперечення відповідача (викладені у відзиві на позовну заяву) про те, що у позивача немає підстав для нарахування та заявлення до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо заявленого у Відзиві на позовну заяву № без номера від 10.05.2018 клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 відсотків (з врахуванням норм ч. 3 ст. 551 ЦК України), суд зазначає наступне.

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст. 551 ЦК України).

Важливим елементом настання умови для зменшення розміру штрафних санкцій в порядку ст. 551 ГК України є саме заявлення до стягнення неустойки та збитків.

Однак в даній справі стягнення неустойки (штрафу, пені) не є предметом судового розгляду , відтак встановлення співрозмірності неустойки в порівнянні до збитків є неможливим, таким чином, клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 відсотків судом відхиляється як безпідставно заявлене.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що після звернення позивача до суду з позовною заявою (10.04.2018 вх. №146), відповідачем здійснено оплату суми боргу за отриманий товар в розмірі 10 000 грн. (копія платіжного доручення №1121 від 11.04.2018 в матеріалах справи).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідачем сплачено 10 000 грн. 00 коп. після звернення позивача до суду з позовом, а тому в частині стягнення 10 000 грн. 00 коп. основного боргу суд закриває провадження згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Нормами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В пункті 4.1 цієї Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування в сумі 3345, 27 грн за період з 07.2016 року по 12.2017 року та за період з 12.2017 року по 03.2018 року, а також - 3% річних за період з 01.07.2016 по 14.12.2017 та за період з 14.12.2017 по 26.03.2018 із врахуванням здійснених відповідачем платежів в рахунок погашення заборгованості.

В пункті 1.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" (з наступними змінами і доповненнями) роз'яснено судам, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

В інформаційному листі від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Оцінивши поданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 3345, 27 грн, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок (з врахуванням проведених оплат), встановив, що сума інфляційних нарахувань, котра розрахована позивачем є меншою за суму, що розрахована судом, а тому вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 3345 грн. 27 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Оцінивши поданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних в загальній сумі 723, 96 грн, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок (не враховуючи день оплати 14.12.2017 в період нарахування, а здійснивши розрахунок, зокрема, за період з 01.07.2016 по 13.12.2017 та з 14.12.2017 по 26.03.2018, встановив, що сума 3% річних, котра розрахована позивачем є меншою за суму, що розрахована судом, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 723 грн. 96 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Враховуючи зазначене, позовні вимоги про стягнення 3345, 27 грн інфляційних нарахувань та 723, 96 грн. 3% річних підлягають до задоволення, з огляду на обґрунтованість позовних вимог в цій частині. В решті позовних вимог про стягнення 10 000 грн заборгованості суд вважає провадження у справі закрити, у зв'язку із сплатою суми боргу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків

(ч.2 ст.73 ГПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст.86 ГПК України).

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацький сирзавод", вул. Галицька, 176, м. Бучач, Тернопільська область, ідентифікаційний код 30811896 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековестсервіс", АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 37584347 :

- 3 345 грн. 27 коп інфляційних втрат;

- 723 грн. 96 коп. - 3% річних;

- 1762 грн. 00 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог, щодо стягнення 10 000 грн. 00 коп. основного боргу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 12 липня 2018 року.

Суддя С.О. Хома