Постанова

від 03.07.2018 по справі 906/429/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/429/17

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Енергія"

на рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 (суддя Шніт А.В.) та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 (головуючий - суддя Дужич С.П., судді: Коломис В.В., Тимошенко О.М.)

у справі № 906/429/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Львівська залізниця ПАТ "Укрзалізниця"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Енергія"

про стягнення 154 198,50 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Закарпатська митниця Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Львівська залізниця ПАТ "Укрзалізниця" (далі - Залізниця, позивач) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Енергія" (далі - Фірма, відповідач) про стягнення 154 198,50 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог Позивач (перевізник) зазначає, що Відповідач як відправник вантажу, який переміщувався через митний кордон України та був предметом митного огляду у вересні - листопаді 2016 року, відповідно до статей 16, 22, 28, 31, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та статті 218 МК України має відшкодувати витрати, понесені залізницею за час проведення митного огляду вантажу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 08.06.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Закарпатську митницю Державної фіскальної служби України.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.07.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2017: позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 153 832,50 грн. платежів за час затримки вагонів та 2 307,50 грн. судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статей 16, 28, 31, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статті 218 Митного кодексу України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин як спеціальна норма права, статей 46, 119, 129 Статуту залізниць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць), пунктів 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила користування вагонами та контейнерами), відповідач як вантажовідправник повинен відшкодувати позивачу понесені додаткові витрати під час проведення митного огляду вантажу незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару внаслідок здійснення митного контролю. Суди дійшли висновку, що матеріалами справи документально підтверджено факт затримки вагонів, оформленої актами загальної форми, які відповідно до статті 129 Статуту залізниць України є підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника. За висновком судів, до спірних правовідносин має застосовуватися шестимісячна позовна давність, передбачена статтею 137 Статуту залізниць, а позов подано в межах цього строку.

У касаційній скарзі Фірма, посилаючись на прийняття оскаржуваних судових рішень зі справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 у справі № 906/429/17, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Залізниці у повному обсязі.

Фірма посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм статті 17 Закону України "Про виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 22, 46, 119, 137 Статуту залізниць, пункту 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу та зв'язку України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила розрахунків за перевезення вантажів), пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами, пункту 5 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила зберігання вантажів), пункту 27.1 розділу ІІ Правил застосування тарифів Тарифного керівництва №1, статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173- 178, частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини другої статті 218, частини четвертої статті 318, статті 325 Митного кодексу України (далі - МК України), пункту 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017).

Фірма стверджує, що: стягнення 153 832,50 грн. платежів за час затримки вагонів є незаконним, оскільки дана сума включає різні платежі та підстави їх нарахування, а саме: плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, плату за маневрову роботу та провізну плату (тариф); при цьому чинне законодавство не містить такої міри відповідальності, як плата за затримку вагонів, яка також не відноситься і до господарського зобов'язання з огляду на положення статей 173 - 178 ГК України.

Скаржник вказує на те, що на його адресу не надходило вимог Залізниці про виконання обов'язку щодо сплати платежів з підтверджувальними документами.

Фірма вважає, що: за змістом статті 119 Статуту залізниць порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється правилами, зокрема Правилами користування вагонами і контейнерами; пунктом 3 вказаних Правил визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/забирання форми ГУ-45, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23; відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

Відповідач звертає увагу на те, що нарахування плати за користування вагонами проводилося на станціях, які не є станціями відправлення чи призначення.

Скаржник стверджує, що відповідно до Статуту залізниць та Правил користування вагонами і контейнерами плата за користування вагонами стягується на станціях призначення з вантажоодержувача (вантажовласника) з дотриманням залізницею відповідного порядку, а відповідач не є вантажоодержувачем, та вагони № 60548849, №60503703 не було затримано з його вини. Крім того, Фірма зазначає, що у зв'язку із зберіганням вантажу зобов'язання з його оплати виникає саме у його одержувача, який не вивіз зі станції призначення вантаж, а тому судами попередніх інстанцій безпідставно стягнуто з відповідача, який є вантажовідправником, плату за зберігання вантажу.

Також Фірма вказує на те, що: у матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують виконання Залізницею маневрових робіт на користь скаржника; позивачем безпідставно нарахований тариф (провізна плата), що суперечить умовам договору між сторонами.

Скаржник зазначає, що: подія яка стала підставою для подання позову, є затримка вагонів № 60503703 та № 60548849 внаслідок проведення Закарпатською митницею Державної фіскальної служби України митного огляду вантажу, що підтверджується актами загальної форми № 11087, № 978 складеними 20.09.2016 щодо вагону № 60503703, а також № 11094, № 1007, складеними 27.09.2016 щодо вагону № 60548849; за таких обставин позивачем пропущено позовну давність для звернення з даним позовом до суду. Фірма вважає, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано здійснено висновок про початок перебігу позовної давності з моменту вилучення вантажу із вказаних вагонів.

05.03.2018 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Залізниці надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач стверджує, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. 03.05.2018 та 05.06.2018 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Залізниці також надійшли додаткові пояснення у справі.

У відзиві Залізниця вказує на те, що:

- плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватися лише за наявності вини сторони у зобов'язанні;

- розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб (частина друга статті 218 МК України);

- плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці (пункт 13 Правил користування вагонами і контейнерами);

- за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми (пункт 9 Правил зберігання вантажів);

- нарахування Залізницею платежів проведено відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), Статуту залізниць, Правил розрахунків за перевезення вантажів та Правил користування вагонами і контейнерами;

- сума позову розрахована Залізницею відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги (Тарифне керівництво №1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317; ставки є фіксованими і додаткового погодження сторонами не потребують;

- у даній справі затримка сталася на транзитній станції, а не на станції призначення, оскільки вагони подавалися для митного огляду та простоювали через здійснення митного контролю, а не для навантаження чи вивантаження; станція Батьово, на якій вагони простоювали, є прикордонною станцією, на якій навантажувальні чи вивантажувальні роботи вантажовласником не здійснювалися, тому складання пам'яток про подавання/забирання та відомостей плати за користування вагонами не здійснювалося;

- законодавством не передбачено обов'язку Залізниці перевіряти правомірність дій митниці, Залізниця виконує вказівки митниці щодо забезпечення митного оформлення вантажів, оскільки Залізниця не є стороною "митних формальностей";

- шестимісячна позовна давність обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову; вантаж був вилучений Закарпатською митницею на підставі протоколів про порушення митних правил; моментом, з якого розпочинається сплив позовної давності в даній справі, є час вивантаження вагонів і закінчення нарахування платежів і зборів - акт загальної форми від 17.11.2016 № 1017.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2018 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Міщенко І.С. справу № 906/429/17 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 906/429/17 між суддями від 19.04.2018 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Селіваненко В.П. (головуючий), Баранець О.М., Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2018 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Селіваненко В.П. (головуючий), Баранець О.М., Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Ткач І.В.

Розгляд касаційної скарги Відповідача здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та зазначено таке:

- 18.09.2016 Фірма (вантажовідправник) зі станції Нова Борова Південно-Західної залізниці відправками № 483966, № 483974 відправило вагони № 60548849, № 60503703 з вантажем "деревина паливна у вигляді колод, полін, хмизу, гілок тощо або в аналогічних видах" фірмі "Кроно Кфт" як одержувачу на підставі рахунка-фактури (інвойсу) від 08.09.2016 № 9 та рахунка-фактури (інвойсу) від 12.09.2016 № 10;

- 20.09.2016 вагон № 60503703 було затримано Закарпатською митницею Державної фіскальної служби України на станції Батьово на підставі заявки Митного посту "Залізничний" від 20.09.2016 № 104/16, про що складено акт загальної форми № 11087 та телеграфним повідомленням № 50 на станцію відправлення було сповіщено про даний факт вантажовідправника;

- 20.09.2016 на станції Батьово на підставі заявки митного посту "Залізничний" № 105/16 було проведено зважування вантажу у вагоні № 60503703, яким встановлено, що фактична маса брутто вагона склала 53 600 кг, тара вагона з бруса - 24 000 кг, нетто - 29 600 кг, а відповідачем вказана маса вантажу 35 300 кг (у міжнародній товарно-транспортній накладній), тобто маса вантажу у вагоні № 60503703 є меншою від заявленої в документі на 5 700 кг, про що складено акт загальної форми від 20.09.2016 № 978 (АЗФ за даними Книги ф. ГУ-78);

- 22.09.2016 позивачем на підставі наказу Дирекції від 22.09.2016 № 275 вагон № 60503703 було направлено на станцію Чоп для проведення митного огляду та повного вивантаження (акт загальної форми № 698);

- 24.09.2016 вагон № 60503703 було повернуто на станцію Батьово (акт загальної форми № 11091);

- 26.09.2016 вагон № 60548849 було затримано Закарпатською митницею Державної фіскальної служби України на станції Батьово на підставі заявки митного посту "Залізничний" від 27.09.2016 № 112/16, про що складено акт загальної форми № 11094, та телеграфним повідомленням від 27.09.2016 № 75 на станцію відправлення було сповіщено про даний факт вантажовідправника;

- 27.09.2016 на станції Батьово на підставі заявки митного посту "Залізничний" №112/16 було проведено зважування вантажу у вагоні № 60548849, яким встановлено, що фактична маса брутто вагона склала 53 540 кг, тара вагона з бруса - 25 000 кг, нетто - 28 540 кг, а відповідачем вказана маса вантажу 35 200 кг (у міжнародній товарно-транспортній накладній), тобто маса вантажу у вагоні є меншою від заявленої в документі на 6 660 кг, про що складено акт загальної форми від 27.09.2016 № 1007 (АЗФ за даними Книги ф. ГУ-78);

- 20.10.2016 на підставі заявки Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України № 07-70-61/34/2813 для проведення заходів, спрямованих на виявлення та недопущення незаконного переміщення через митний кордон товарів, вагони № 60548849, № 60503703 направлено на станцію Кольчино контрагенту - державному підприємству "Мукачівське лісове господарство" для здійснення його вивантаження та проведення митного огляду (акти загальної форми № 804, № 805) та телеграфним повідомленням від 22.10.2016 № ДС-1/257 на станцію відправлення було сповіщено про даний факт вантажовідправника;

- 21.10.2016 вагони № 60548849 і № 60503703 прибули на станцію Мукачево (акт загальної форми № 61);

- 10.11.2016 на підставі листа Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України №07-70-61/34/3050 для проведення їх вивантаження та митного огляду вагони № 60548849 та № 60503703 зі станції Мукачево були направлені в зону митного контролю на територію ДП "Перечинський ЛГ" (акти загальної форми від 11.11.2016 № 88, № 93);

- 17.11.2016 зазначені вагони були подані під вивільнення та вивантажені на станцію у м. Перечин (акти загальної форми № 1008, № 1017).

16.05.2017 Залізниця звернулася до господарського суду Житомирської області з позовом до Фірми про стягнення 174 835,92 грн., нарахованих відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, за час затримки вагонів.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача витрат, понесених залізницею за час проведення митного огляду вантажу.

Відповідно до статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями статті 119 Статуту залізниць передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до пунктів 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерам за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Крім того, частиною першою статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт затримки вагонів № 60548849, № 60503703 документально підтверджено наявними в матеріалами справи доказами, зокрема складеними позивачем актами загальної форми від 22.09.2016 №698, від 20.10.2016 № 804, від 20.10.2016 №805, від 11.11.2017 №93, від 17.11.2016 №1017, які були складені відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі яких було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, плата за маневрову роботу, зважування, які були виконані залізницею через затримку спірних вагонів на загальну суму 153 832,50 грн. Зазначені акти загальної форми відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 129 Статуту залізниць є підставами для матеріальної відповідальності вантажовідправника - відповідача у справі.

При цьому судами встановлено, що затримка вагонів відбулася у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначених вагонах.

Відповідно до частини першої статті 4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 318 МК України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 336 МК України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

Згідно з частиною другою статті 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії стосовно здійснення митного огляду після митного оформлення є митними формальностями, а тому на них поширюються положення статті 218 МК України.

Відповідно до статті 28 § 6, статті 32 § 1 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, незалежних від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством. Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника.

З огляду на викладене та системний аналіз змісту положень статей Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статей 218, 338 МК України, статей 119, 121 Статуту залізниць, пунктів 2, 3, 8, 10 - 13, 15, 16 Правил користування вагонами, пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вартість проведених Залізницею робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю.

У касаційній скарзі Фірма посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про дотримання позивачем вимог щодо позовної давності. Однак з доводами скаржника не можна погодитись з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: відповідно до статті 137 Статуту залізниць позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців; акти загальної форми, на підставі яких позивачем здійснювалось нарахування платежів за затримку вагонів № 60548849, № 60503703, складалися протягом вересня-листопада 2016 року, тобто у період проведення Закарпатською митницею Державної фіскальної служби України митних формальностей з належним відповідачу вантажем; саме вилучення даного вантажу із вказаних вагонів вважається подією, з якої розпочинається перебіг позовної давності; з актів загальної форми №1008 і №1017 від 17.11.2016 вбачається, що 17.11.2016 вагони № 60548849, № 60503703 з належним відповідачу вантажем 17.11.2016 були подані для вивільнення, яке здійснювалося державним підпиємством "Перечинськ ЛГ"; до господарського суду Житомирської області позовна заява з доданими до неї документами направлена 16.05.2017, про що свідчить штамп на поштовому конверті, а тому позов подано в межах шестимісячної позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Згідно з частино першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частини п'ятої статті 315 ГК України та статті 137 Статуту залізниць для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячну позовну давність.

Статтею 926 ЦК України та частиною шостою статті 315 ГК України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи вимоги Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980" та те, що Україна приєдналася 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, необхідно враховувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Статтею 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (в редакції, чинній від 16.10.2015; дата набрання чинності для України 01.07.2016 ), яка врегульовує позовну давність, не містить положень про строки давності щодо подання залізницею позовів до вантажовідправників.

Відповідно до § 1 та § 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року) строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: a) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, які пов'язані з перевезенням вантажу відповідача у міжнародному сполученні (зі станції Нова Борова Південно-Західної залізниці вантажоодержувачу SWіSS Krono Kft [Угорщина]) має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), а не шестимісячний строк, передбачений статтею 137 Статуту залізниць та частиною п'ятою статті 315 ГК України, як про те дійшли висновку господарські суди.

Таким чином, враховуючи встановлені судом строки спірних правовідносин із перевезення вантажу вагонами № 60548849, № 60503703 та дату надходження до господарського суду Житомирської області позовної заяви, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом у цій справі в межах позовної давності.

При прийнятті рішень господарськими судами наведене враховано не було, однак, хоча й з інших підстав, зроблено правильний висновок про те, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом в межах позовної давності.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки вони зводяться до переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), згідно з частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені Залізницею у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені в цілому з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

Водночас Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів: Баранець О.М., Вронська Г.О., Студенець В.І., а саме у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, з огляду на те, що на час виникнення спірних правовідносин у справі 911/4080/16 (травень-червень 2016 року), на відміну від справи №906/429/17, в якій спірні правовідносини виникли у період вересня-листопада 2016 року, зміни, внесені до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, для України ще не набрали чинності (дата набрання чинності внесених змін до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення для України - 01.07.2016).

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Енергія" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 у справі № 906/429/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Селіваненко

Судді О. Баранець

І. Булгакова

Т. Дроботова

Л. Катеринчук

Б. Львов

К. Пільков

І. Ткач