Рішення

від 06.06.2018 по справі 761/24427/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/24427/17

Провадження № 2/761/2828/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.,

при секретарі: Яриновській Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації Благодійний Фонд Хало Траст Україна про поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

В липні 2017р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача БО БФ Хало Траст Україна , в якому просив суд:

- поновити позивача на посаді керівника групи гуманітарного розмінування у відповідача;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2017р. до дня поновлення на роботі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді керівника групи гуманітарного розмінування. В червні 2017р. позивач був прийнятий на військову службу за контрактом та призначений на посаду оператора ЄДРВ Новоушицького районного військового комісаріату Хмельницької області, який укладений на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. На підставі наказу Новоушицького районного військового комісара (по особовому складу) від 02 червня 2017р. №11- РС, як військовослужбовець запасу відповідно до ст. ст. 20, 23 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу . Разом з тим, наказом за підписом менеджера (управителя) з персоналу відповідача від 06 червня 2017р. № 11 к/у позивача з 01 червня 2017р. звільнено з посади керівника групи гуманітарного розмінування на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з призовом або вступом на військову службу. На думку позивача, відповідачем його було звільнено без дотримання вимог трудового законодавства, а саме положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала. В порядку ст. ст. 27, 31 ЦПК України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017р., стороною відповідача було подано до суду письмові заперечення, в яких відповідач зазначав, що звільнення було здійснено з урахуванням положень КЗпП України, при цьому відповідачем було враховано, що позивач добровільно пішов на військову службу за контрактом.

В судове засідання 06 червня 2018р. сторони не з'явились, представником позивача було подано до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, сторона відповідача поважності причин неявки свого представника в судове засідання не повідомила.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що з 23 січня 2017р. позивач був прийнятий на посаду керівника групи гуманітарного розмінування відповідача, відповідно до наказу про прийняття на роботу № 67к від 13 січня 2017р.

Судом встановлено, що 06 червня 2017р. позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, на строк за погодженням сторін на три роки.

Наказом за підписом менеджера (управителя) з персоналу відповідача від 06 червня 2017р. № 11 к/у позивача з 01 червня 2017р. звільнено з посади керівника групи гуманітарного розмінування на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з призовом або вступом на військову службу.

Відповідно до п.3 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин (звільненн позивача з роботи) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Із змісту цієї норми вбачається, що для вирішення питання про наявність у працівника права на гарантії, передбачені нею, мають значення види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України Про оборону України від 06 грудня 1991р. № 1932-XII (далі по тексту - Закон № 1932-XII ), Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993р. № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII), Про військовий обов'язок та військову службу , Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею 2 Закону № 1932-XII встановлено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Положеннями ст. 1 Закону № 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення, наведеного у ст. 1 Закону № 1932-XII, вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

Така ж позиція щодо визначення дії особливого періоду викладена в листі Міноборони від 20.10.2016 року № 316/1/906 Щодо дії особливого періоду , та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015р. в справі № 800/582/14, який, виходячи із системного аналізу норм Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

В силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України, Верховний Суд в постанові від 30 травня 2018р. по справі № 521/12726/16-ц, встановив, що в Україні особливий період розпочався 18 березня 2014р. і триває по теперішній час.

Крім того, на час укладення контракту з позивачем, набрало чинності рішення Ради Національної безпеки і оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України , введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до ст. 4 Закону України Про Раду Національної безпеки і оборони України кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Таким чином, на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожує Національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради Національної безпеки і оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду даного спору.

Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації ч.3 ст. 119 КЗпП України, пов'язує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади у відповідача, а тому суд вважає, що у відповідача не було підстав для припинення з працівником трудового договору за п.3 ст. 36 КЗпП України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з посади керівника групи гуманітарного розмінування у відповідача відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому його трудові права підлягають захисту шляхом поновлення на роботі на займаній посаді з 01 червня 2017р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України за період часу з 01 червня 2017р. по 06 червня 2018р., у розмірі 167868,03 грн. без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів, виходячи, що середньоденна заробітна плата позивача становить 663,51 грн. (виходячи з розмірів заробітної плати, яку останній отримував за два повних місяці роботи, які передували його звільненню - лютий, березень 2017р.).

Згідно із п. 2), 4) ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ч. 5 ст. 235 КЗпП України суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача та виплати йому середнього заробітку за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2318,68 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст. 43 Конституції України; ст. ст. 36, 119, 232, 233, 235 КЗпП України; Постановою Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992р. за № 9, з подальшими змінами та доповненнями, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1) до Благодійної організації Благодійний Фонд Хало Траст Україна (код ЄДРПОУ 40330790, місцезнаходження: м. Київ, вул. Рейтарська, 21/13,к. 23 ) про поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника групи гуманітарного розмінування Благодійної організації Благодійний Фонд Хало Траст Україна з 01 червня 2017р.

Стягнути з Благодійної організації Благодійний Фонд Хало Траст Україна на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2017р. по 06 червня 2018р. у розмірі 167868 /сто шістдесят сім тисяч вісімсот шістдесят вісім/ грн. 03 коп. без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів

Стягнути з Благодійної організації Благодійний Фонд Хало Траст Україна на користь держави судовий збір у розмірі 2318 /дві тисячі триста вісімнадцять/ грн. 68 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника групи гуманітарного розмінування Благодійної організації Благодійний Фонд Хало Траст Україна та виплати йому заробітної плати за один місяць у розмірі 13933 /тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять три/ грн. 71 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 15 червня 2018р.

Суддя: