Постанова

від 11.12.2018 по справі 761/24427/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Київ

Справа № 22-1168 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Волошин В.О.

Унікальний №761/24427/17 Доповідач Гаращенко Д.Р.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Гавриленко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Благодійної організації «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Просив поновити його на посаді керівника групи гуманітарного розмінування Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна»; стягнути з Благодійної організації «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2017 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позову посилався на те, що з січня 2017 року працював на посаді керівника групи гуманітарного розмінування у Благодійній організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» (далі БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна»).

У відповідності до указу Президента України від 14 січня 2015 року та на підставі наказу Новоушицького районного військового комісара від 02 червня 2017 року він як військовослужбовець запасу був прийнятий на військову службу за контрактом та призначений на посаду оператора ЄДРВ Новоушицького районного військового комісаріату Хмельницької області.

Контракт було укладено на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Наказом від 06 червня 2017 року №11к/у позивача, як керівника групи гуманітарного розмінування БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» було звільнено на підставі п.3 ст.36 КЗпП України починаючи з 01 червня 2017 року.

Вважав, що його було звільнено без дотримання вимог трудового законодавства, а саме положень ч. 3ст. 119 КЗпП України.

Пояснював, що незважаючи на відсутність рішення про мобілізацію, на час укладення ним контракту, Збройні Сили України функціонували в умовах особливого періоду у зв?язку з кризовою ситуацією, що загрожує національній безпеці України.

Тому, відповідно до положень ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» він мав право на збереження місця роботи, посади та отримання компенсації середнього заробітку з бюджету, визначені ст.119 КЗпП України.

Враховуючи, що його звільнення відбулося з порушеннями чинного законодавства просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна», 16 серпня 2018 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неприйняття до уваги доказів та ненадання їм належної правової оцінки, порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що погоджуючись з твердженнями позивача щодо поширення на нього положень ст.119 КЗпП України, суд першої інстанції проігнорував факт завершення особливого періоду на дату звільнення позивача.

Ані витяг з наказу про зарахування позивача до Збройних Сил України, ані його контракт не містять інформації щодо його укладення на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Позивача не було мобілізовано, а укладення контракту було здійснено добровільно.

На підставі Указів Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року, №454/2014 від 06 травня 2014 року, №607/2014 від 21 липня 2014 року, №15/2015 від 14 січня 2015 року здійснювалось проведення часткової мобілізації у певні періоди часу.

Після закінчення строку визначено в указах здійснювалось лише проведення чергових призовів на строкову військову службу. Тому положення ч.3 ст.119 КЗпП України поширюються лише на осіб прийнятих на військову службу за контрактом у визначені указами Президента України періоди мобілізації.

На момент звільнення позивача воєнного стану в Україні або окремих його місцевостях не запроваджувалось, так само як і періоду відбудови після закінчення військових дій, лише тривала Антитерористична операція.

Судом першої інстанції не було прийнято до уваги той факт, що на підставі Указу Президента України №411/2016 було проведено демобілізацію всіх військовослужбовців, і в зоні Антитерористичної операції (далі - АТО) після 30 жовтня 2016 року залишились лише ті хто виявив бажання добровільно продовжити військову службу.

Під час винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в справі №712/12892/15-ц від 01 лютого 2017 року та Верховного суду України в цій самій справі від 25 травня 2017 року, що укладення контракту особою не призваною на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не передбачає збереження гарантій передбачених ст.119 КЗпП України.

Наявний в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснений невірно, оскільки позивач працював на підставі контракту строком до 31 грудня 2017 року. Тому розрахунок мав бути здійснений за період з 01 червня 2017 року до 31 грудня 2017 року, а сума середнього заробітку мала становити 83602,26 грн.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату, час, і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу. (ч.1 ст.357 ЦПК України)

Згідно ч.2 ст.33 ЦПК України справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач.

Абзацом 1 п.15.4 розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 р.) визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями Апеляційного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року було визначено колегію суддів у справі: суддя-доповідач Болотов Є.В., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за поданою апеляційною скаргою.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року Апеляційний суд міста Києва було ліквідовано та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

Указом Президента України №297/2018 від 28 вересня 2018 року судді Апеляційного суду міста Києва та Апеляційного суду Київської області були переведені на роботу на посади суддів Київського апеляційного суду.

Рішенням зборів суддів, які відбулися 02 жовтня 2018 року,днем початку роботиКиївського апеляційного суду відповідно до повідомлення голови новоутвореного суду, опублікованого у газеті «Голос України»,визначено 03 жовтня 2018 року.

Згідно п.3 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. (ч.2 ст.32 ЦПК України)

На виконання вимог Закону, Апеляційним судом міста Києва передано дану справу до новоутвореного Київського апеляційного суду.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2018 року, справу призначено судді-доповідачу Гаращенку Д.Р. Судді, які входять до складу колегії: Гаращенко Д.Р. головуючий суддя, судді: Пікуль А.А., Невідома Т.О.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу №67к від 13 січня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду керівника групи гуманітарного розмінування БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» починаючи з 23 січня 2017 року. (а.с.7-8)

06 червня 2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони в особі військового комісара Хмельницького обласного військового комісаріату оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України полковника ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу. (а.с.53-55)

Відповідно до п.3 контракту він є строковим та укладається відповідно до строків встановлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

26 травня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 Кам`янець-Подільським об`єднаним міським військовим комісаріатом Хмельницької області було видано припис №132 про необхідність вибуття в розпорядження командира військової частини для вирішення питання щодо проходження військової служби за контрактом до 29 травня 2017 року. (а.с.57)

На підставі отриманого припису 26 травня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву голові правління БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» про звільнення його від виконання обов`язків на посаді керівника групи гуманітарного розмінування зі збереженням займаної посади та середньої заробітної плати відповідно до ст.119 КЗпП України. (а.с.56)

Наказом №11 к/у (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 06 червня 2017 року ОСОБА_1 на підставі п.3 ст.36 КЗпП України було звільнено з посади керівника групи гуманітарного розмінування з 01 червня 2017 року. (а.с.6)

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення позивачем контракту існувала кризова ситуація, що загрожує Національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради Національної безпеки і оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду даного спору.

Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації ч.3ст.119 КЗпП України, пов`язує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади, у відповідача не було підстав для припинення з працівником трудового договору за п.3ст.36 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з наступних підстав.

Відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Указом виконуючого обов`язки Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 45 діб з дня набрання чинності цим указом.

Указом Президента від 06.05.2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 45 діб з дня набрання чинності цим указом.

Указом Президента від 21.07.2014 року №607/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22.07.2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 45 діб з дня набрання чинності цим указом.

Указом Президента від 14.01.2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 2015 року у три черги протягом 210 діб.

Указом Президента від 25.03.2016 року №115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» прийняте в межах конституційних повноважень рішення про проведенняу березні - квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період:

- призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 "Про часткову мобілізацію" і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року № 328 "Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 "Про часткову мобілізацію";

- призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію".

Указом Президента від 26.09.2016 року №411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» прийняте в межах конституційних повноважень рішення про проведення у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію", крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначеноЗаконом України «Про військовий обов`язок та військову службу» від25.03.1992 року №2232-XII(далі - Закон №2232-XII).

За визначенням, наведеним у ч. 1ст. 2 Закону №2232-XIIвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За змістом ч.2ст.23 Закону №2232-XIIдля громадян України з числа осіб рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється тривалістю 3 роки.

Визначення «особливого періоду» міститься в абз. 11ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII (в редакції закону чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), у якому передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У відповідності дост.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (в редакції закону чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. (абз. 4ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції закону чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення)).

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

17 березня 2014 року Виконуючим обов`язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно п.8 УказуВиконуючого обов`язки Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17 березня 2014 року, він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18березня 2014 року.

Відповідно до п.3 зазначеногоУказумобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абз.11ст.1 Закону України «Про оборону України»та абз.4ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»настав особливий період, тривалість якого пов`язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено п 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом Виконуючого обов`язки Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затвердженоЗаконом України №1240-VІІ від 06.05.2014 року, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України №1240-VІІ від 06 травня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу В.о. Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 становила 45 діб: з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року №607/2014, який затвердженоЗаконом України від 22 липня 2014 року №1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22 липня 2014 №1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року №15, який затвердженоЗаконом України від 15.01.2015 №113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 року №113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 становила 210 діб: з 20 січня 2014 року по 22 серпня 2014 року.

Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року; з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 уклав 06 червня 2017 року контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу на добровільній основі, за власним бажанням та переконанням, і саме на цей момент особливий період не діяв.

Таким чином правових підстав для застосування положень ч.3 ст.119 КЗпП України до ОСОБА_1 у роботодавця не було та він підлягав звільненню на підставі п.3 ст.36 КЗпП України.

Враховуючи відсутність порушень з боку БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» порядку звільнення позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу стягненню не підлягає.

Європейський суд з прав людини в справі PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року скасуванню.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Благодійної організації «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 22 грудня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль