Постанова

від 24.03.2020 по справі 761/24427/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 761/24427/17-ц

провадження № 61-2126св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Благодійна організація «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Благодійної організації «Благодійний Фонд «Хало Траст Україна» (далі БО «БФ «Хало Траст Україна») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивував тим, що він працював у відповідача на посадікерівника групи гуманітарного розмінування. В червні 2017 року його прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду оператора ЄДРВ Новоушицького районного військового комісаріату Хмельницької області, який укладений на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Разом з тим, наказом за підписом менеджера (управителя) з персоналу відповідача від 06 червня 2017 р. № 11 к/у позивача з 01 червня 2017 року звільнено з посадикерівника групи гуманітарного розмінуванняна підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на військову службу.

Посилаючись на те, що його звільнено без дотримання вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, просив суд поновити його на посаді керівника групи гуманітарного розмінування; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника групи гуманітарного розмінування БО «БФ «Хало Траст Україна» з 01 червня 2017 року. Стягнуто із БО «БФ «Хало Траст Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 01 червня 2017 року по 06 червня 2018 року у розмірі 167868 грн 03 коп. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року№ 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року в справі № 800/582/14 зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду. В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час. Крім того, на час укладення контракту з позивачем набрало чинності рішення Ради Національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. Таким чином, на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожує Національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради Національної безпеки і оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду даного спору. Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації частина третя статті 119 КЗпП України пов`язує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади у відповідача, суд вважає, що у відповідача не було підстав для припинення з працівником трудового договору. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що звільненняпозивача з посадикерівника групи гуманітарного розмінування у відповідача відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому його трудові права підлягають захисту шляхом поновлення на роботі на займаній посаді з 01 червня 2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до вимогстатті 235 КЗпП Україниза період часу з 01 червня 2017 року по 06 червня 2018 року у розмірі 167868 грн 03 коп. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів, виходячи з того, що середньоденна заробітна плата позивача становить 663 грн 51 коп. (виходячи з розмірів заробітної плати, яку останній отримував за два повних місяці роботи, які передували його звільненню лютий, березень 2017 року).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року; з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. ОСОБА_1 уклав 06 червня 2017 року контрактпро проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу на добровільній основі, за власним бажанням та переконанням, і саме на цей момент особливий період не діяв. Таким чином правових підстав для застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП України до ОСОБА_1 у роботодавця не було та він підлягав звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України. Враховуючи відсутність порушень з боку БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» порядку звільнення позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу стягненню не підлягає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у контракті про проходження військової служби відсутні посилання на добровільний характер призову. У постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц, від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц неодноразово зазначалося, що особливий період продовжує діяти в Україні та не обмежується указами Президента України про мобілізацію.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі наказу № 67к від 13 січня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду керівника групи гуманітарного розмінування БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» починаючи з 23 січня 2017 року.

06 червня 2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони в особі військового комісара Хмельницького обласного військового комісаріату оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України полковника ОСОБА_3 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу. Відповідно до пункту 3 контракту він є строковим та укладається відповідно до строків встановлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

26 травня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 Кам`янець-Подільським об`єднаним міським військовим комісаріатом Хмельницької області видано припис № 132 про необхідність вибуття в розпорядження командира військової частини для вирішення питання щодо проходження військової служби за контрактом до 29 травня 2017 року.

На підставі отриманого припису 26 травня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву голові правління БО «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» про звільнення його від виконання обов`язків на посаді керівника групи гуманітарного розмінування зі збереженням займаної посади та середньої заробітної плати відповідно до статті 119 КЗпП України.

Наказом № 11 к/у (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 06 червня 2017 року ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП Українизвільнено з посади керівника групи гуманітарного розмінування з 01 червня 2017 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом пункту 3частини першої статті 36 КЗпПУкраїни (тут і далі у редакції, чинній на момент звільнення позивача), підставою припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Гарантії, визначені участині третійцієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Указом виконуючого обов`язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 45 діб з дня набрання чинності цим указом.

Указом Президента від 06 травня 2014 року № 454/2014«Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06 травня 2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 45 діб з дня набрання чинності цим указом.

Указом Президента від 21 липня 2014 року № 607/2014«Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22 липня 2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 45 діб з дня набрання чинності цим указом.

Указом Президента від 14 січня 2015 року № 15/2015«Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15 січня 2015 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців протягом 2015 року у три черги протягом 210 діб.

Указом Президента від 25 березня 2016 року №115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» прийняте в межах конституційних повноважень рішення про проведенняу березні-квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період: призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію» і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року № 328 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію»; призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» прийняте в межах конституційних повноважень рішення про проведенняу вересні-жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію», крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналогічна норма зазначена в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

За змістом постанови Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року, справа № 800/582/14, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. У проміжок між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припиняється.

Позивач був призваний на строкову військову службу під час мобілізації, тобто у особливий період, передбачений Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України», тому за ним на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток на підприємстві.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Судами встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на три роки.

Зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавецьнеставить у залежність від видуконтракту, такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, вірно виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справиу відповідності із такими вимогамиі надав належну правову оцінку доводам учасників справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно вимог статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати.

Залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик