Постанова

від 25.06.2007 по справі 10/127-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/127-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.07           Справа №10/127-06.

Господарський суд Сумської області у складі судді Костенко Л.А.

При секретарі судового засідання Бардаковій О.М.

За участю представників сторін:

від позивача –  Устименко О.М. (дов. № 388/9/10-009 від  09.01.2007 р.)

від 1-го відповідача – Гольнєв В.І., Пейков В.П.

від 2-го відповідача – не прибув

Розглянувши матеріали справи №  10/127-06

за позовом -    Державної податкової інспекції в м. Суми

до  відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L», м. Суми; 2.  Товариства з обмеженою відповідальністю Сотіс», м. Київ

про визнання недійсними договорів та стягнення 73 620 грн.

               Предмет спору: Перший відповідач – ТОВ «Сервіс-L» звернувся до господарського суду з заявою про перегляд рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2006 року у даній справі за нововиявленими обставинами,  посилаючись на слідуючі обставини: рішення Дніпровського  районного суду м. Києва  від 08.06.2005 року по справі № 2-2206/1 було важливим доказом позивача і було прийнято до уваги господарським судом  Сумської області при винесенні рішення, яким позов Державної податкової інспекції в м. Суми задоволено.  Відповідач вказує, що станом  на день  подання заяви про перегляд рішення  йому стало відомо, що рішення  Дніпровського  районного суду м. Києва від 08.06.2005 р.  у справі № 2-2206/1 було скасовано ухвалою  Дніпровського районного суду м. Києва від 24.03.2006 року за нововиявленими  обставинами. 07 вересня 2006 року  Дніпровський районний суд м. Києва  розглянув справу № 2-1077/1 за позовом  прокуратури Деснянського району м. Києва про визнання недійсним Статуту  Товариства з обмеженою відповідальністю «Сотіс» з моменту його  перереєстрації та свідоцтва  про реєстрацію платника ПДВ з моменту його видачі, та за результатом  розгляду справи відмовлено в задоволенні  позову.  Зазначені обставини відповідач вважає суттєвими та істотними  для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

                    Позивач – Державна податкова інспекція в м. Суми  подав  до суду заперечення  на заяву ТОВ «Сервіс-L» серед яких зазначає, зокрема,  що підставами для прийняття  рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2006 року по  справі № 10/127-06 були не тільки визнання установчих документів ТОВ «Сотіс»  та свідоцтва платника ПДВ недійсними, а й те, що ТОВ «Сотіс» відсутнє за юридичною адресою та неподання ним  до податкових органів податкової звітності. Позивач також просить витребувати у відповідача належні докази отримання рішень судів, та залишити заяву ТОВ «Сервіс-L» про перегляд судового рішення від 19.06.2006 року по справі № 10/127-06 за нововиявленими обставинами без задоволення.

                    Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                            ВСТАНОВИВ :

                    Відповідно до рішення по даній справі, ухваленою 19.06.2006 року  позов задоволено, визнано договір № 53/04 від 05.07.2004 року та додаткову угоду № 1 до договору № 53/04 від 05.07.2004 року, укладених між ТОВ «Сервіс-L», м. Суми, та ТОВ «Сотіс», м. Київ – недійсними. Стягнуто з ТОВ «Сотіс», м. Київ на користь ТОВ «Сервіс-L» грошові кошти в сумі 73 620 грн., які отримані за договором  № 53/04 від 05.07.2004 року.  Стягнуто з ТОВ «Сервіс-L» в доход державного бюджету України грошові кошти в розмірі  73 620 грн. 00 коп. вартості  продукції за договором № 53/04 від 05.07.2004 р. та 42 грн. 50 коп. державного мита.

                    На відповідачів також віднесено стягнення витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  судового процесу та держмита.

                    Зазначене рішення від 19.06.2006 року мотивоване тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2005р., яке вступило в законну силу, визнані недійсними статут ТОВ «Сотис» з моменту його перереєстрації (з 09.02.2004р.), свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №37077561 від 08.11.2002р. При цьому, районним судом було встановлено, що підприємство здійснювало свою діяльність всупереч чинному законодавству, перереєстроване в державному органі реєстрації на підставі неправдивих даних про засновника підприємства, на підставну особу, а невідомі особи використовували ТОВ «Сотіс» з метою прикриття незаконної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків.

                    Відповідач ТОВ «Сервіс-L» звернувся до суду з заявою про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 вересня 2006 року у справі  № 2-1077/1 2006 р., як підставу для  такого перегляду.

                    В ході розгляду справи  № АС/161-06, яка знаходиться в провадженні господарського суду  Сумської області за участю тих же самих сторін, ДПІ в м. Суми заявлено клопотання про витребування завіреної копії рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі  № 2-1077/1 від 07 вересня 2006 року. Дніпровський районний суд м. Києва направив  відповідь на адресу господарського суду Сумської області, в якій підтвердив факт розгляду справи № 2-1077/1 від 07.09.2006 року та набрання чинності цим рішенням. 16.02.2007 року  Дніпровський районний суд м. Києва  додатково направив  на адресу  господарського суду Сумської області лист з доданою копією рішення  по справі № 2-1077/1 від 07.09.2006 року . Таким чином,  надані відповідачем в обґрунтування  своєї заяви докази відповідають вимогам  статей 69, 70, 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

                    Зазначене рішення Дніпровського районного суду постановлене по справі за позовом прокуратури Деснянського району м.Києва в інтересах держави в особі ДПІ в Голосіївському районі м. Києва до ТОВ «Сотіс», Пилипчука В.П., треті особи – Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, державна податкова інспекція в Печерському районі м. Києва, ТОВ «Разнобитпродукт», ТОВ «ПЕТРО ін ТРЕЙД», про визнання недійсним статуту ТОВ «Сотис» з моменту його перереєстрації та свідоцтва про реєстрацію платника  податку на додану вартість з моменту його видачі. Судом встановлено, що ТОВ «Сотис» 25.11.2002 року було зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 05710, та перереєстровано 09.02.2004 року за № 2615. До Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ «Сотис» було включено за № 22739. Дане товариство було взяте на облік як платник податків 27.11.2002 року за № 8222, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість видане 05.12.2002 року. 19.02.2004 року було проведено зміни в статуті та установчому договорі ТОВ «Сотис». Відповідно до установчого договору та статуту ТОВ «Сотис» в новій редакції засновником товариства є Пилипчук В.П.

Згідно рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2005 р. діяльність ТОВ «Сотис» припинено у зв'язку з його ліквідацією, не пов'язаною з банкрутством юридичної особи.

Як вбачається з пояснень, наданих Пилипчуком В.П. в ході судового засідання, йому запропонували стати засновником ТОВ «Сотис». Особисті кошти, майно, немайнові права в статутний фонд підприємства ним не вносилися  і  він не  мав наміру  брати  участь,  здійснювати  фінансово-господарську діяльність ТОВ «Сотис» та отримувати доходи від діяльності підприємства.   Невідомі   особи   за   його участю займалися фіктивним підприємництвом перереєстрували, використовували ТОВ " Сотис " з метою прикриття незаконної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків.

Як вбачається з вироку Деснянського районного суду м. Києва від 10.07.2006 року Пилиплука В.П.,  було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 27 ч.5 та ст. 205 ч.1 КК України (фіктивне підприємство) та призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі з іспитовим строком в один рік.

В судовому засіданні відповідач Пилипчук В.П. позовні вимоги визнав, просив суд задовольнити позов.                                                

Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України визнання відповідачем позову не приймається судом у випадку, коли воно порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що після реєстрації ТОВ «Сотис» між ним та іншими підприємствами, установами, організаціями, в тому числі ТОВ «Разнобитпродукт» та ТОВ «ПЕТРО ін ТРЕЙД», укладалися господарські договори, які виконувалися контрагентами. Визнання судом недійсними установчих документів ТОВ «Сотис» з моменту перереєстрації призведе до нарахування контрагентам для сплати до бюджету податку на додану вартість. Тому суд прийшов до висновку, що визнання відповідачем позову порушує права інших осіб, в зв'язку з чим воно не може бути прийняте судом і бути підставою для задоволення позову.

В задоволенні позову відмовлено, рішення набрало законної сили.

Таким чином, в період спірних господарських відносин між першим та другим відповідачами (з квітня 2004р. по жовтень 2004 р.) ТОВ «Сотис» було діючим суб'єктом  господарювання, його статут та свідоцтво платника податку на додану вартість не скасоване. Лист №2748/9/10-102 від 03.05.2006р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва з копією  витягу з облікової картки ТОВ «Сотіс» станом на 31.12.2004 р. свідчить про те, що товариство в  зазначений період звітувало і платило податки. В акті ДПІ в Голосіївському районі м. Києва від 17.10.2005р. №1035/29-203 вказано, що місцезнаходження його – м. Київ, вул. Кіровоградська, буд. 38/58, період, з якого податник не подає звітності – з березня 2005 р., податкова заборгованість відсутня, а відносно факту відсутності підприємства або неможливості установити його місцезнаходження – запис відсутній.

Все вищевикладене свідчить про те, що не тільки в першого, а і в другого відповідача був відсутній  умисел укласти угоди всупереч інтересам держави.

Крім того, з 01.01.2004 р. введено в дію Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України. Стаття 4 Господарського кодексу України, передбачає розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, які не є предметом регулювання Господарського кодексу України :  майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України.

Дії осіб спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, у тому числі набуття у однієї сторони та припинення у іншої сторони права власності на предмет угоди (правочину) регулюються Цивільним кодексом України. Визначення правочину даного у статті 202 Цивільного кодексу України та визначення господарського зобов'язання даного у статті 173 Господарського кодексу України є різними за своїм правовим змістом. Стаття 173 Господарського кодексу України, крім визначення господарського зобов'язання в п. 2 визначає основні види господарських зобов'язань, поділяючи їх на майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Стаття 175 Господарського кодексу України встановлює, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Вимоги щодо недійсності правочинів (угод) передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України. Пункт 1 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Таким чином, саме стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та передбачає що:

По-перше зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, іншим нормативним актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вичинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Пункт 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Пункт 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний  судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, з 01.01.2004 р. правові підстави визнання недійсним правочину (угоди) регулюються чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину (угоди) недійсною та за наявності доведення позивачем такої обставини такі правочини (угоди) можуть бути визнані судом недійсними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Отже, рішення господарського суду Сумської області по справі № 10/127-06  від 19.06.2006р.  підлягає скасуванню, а судом ухвалюється нова постанова.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 161, 162, 163, 167, 187, 253  Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Заяву ТОВ «Сервіс-L» -  про перегляд судового рішення господарського суду Сумської області за нововиявленими обставинами задовольнити.

2.          Рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2006р. по справі № 10/127-06  - скасувати

3.            В задоволенні позову  Державній податковій інспекції в м. Суми – відмовити.

      4. Порядок і строки апеляційного оскарження встановлені ст.186 Кодексу   адміністративного судочинства України, відповідно до якого, зокрема, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна  скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          5.   Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду  першої інстанції, якщо інше не встановлено цим  Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. В разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.