Окрема думка

від 29.05.2018 по справі 915/955/15

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Д. А. Гудими , Н. П. Лященко , О. М. Ситнік

Справа № 915/955/15

Провадження № 12-66гс18

Короткий виклад історії справи

1. 27 липня 2015 року Господарський суд Миколаївської області ухвалив рішення, яким частково задовольнив позов Публічного акціонерного товариства Родовід банк (далі - позивач, скаржник) до Приватного підприємства Союз Альянс (далі - відповідач) і стягнув з відповідача на користь позивача 25 387,68 грн заборгованості з орендної плати, плати за спожиті орендарем комунальні послуги та витрати на охорону; 361,40 грн пені за несвоєчасне внесення платежів за договором оренди; 4 371,37 грн пені за несплату сум заборгованості за договором оренди; 12 239,34 грн інфляційних втрат; 499,82 грн трьох процентів річних.

2. 14 серпня 2015 року на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 27 липня 2015 року видано відповідний наказ.

3. 14 серпня 2017 року позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою (з урахуванням уточнень) на дії Центрального відділу Державної виконавчої служби (далі - ДВС) м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області та дії заступника начальника вказаного відділу Продун Анастасії Андріївни щодо примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 14 серпня 2015 року.

4. 6 вересня 2017 року Господарський суд Миколаївської області постановив ухвалу, якою відхилив скаргу позивача.

5. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу від 6 вересня 2017 року та постановити нову, якою його скаргу задовольнити.

6. 5 жовтня 2017 року Одеський апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою повернув апеляційну скаргу позивача та додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою.

7. Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач відповідно до вимог статті 94 ГПК України не додав до апеляційної скарги докази сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

8. Не погодившись з такою ухвалою, позивач у жовтні 2017 року подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, за змістом якої просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

9. Мотивував касаційну скаргу тим, що апеляційний суд безпідставно повернув його апеляційну скаргу у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні скарги позивача на дії державного виконавця з посиланням на Закон України Про судовий збір (далі - Закон) та постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , відповідно до яких судовий збір справляється на загальних підставах за подання апеляційних та касаційних скарг на ухвали, постановлені за результатами розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів ДВС.

10. 29 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову (далі - постанова), якою відмовила у задоволенні касаційної скарги та залишила без змін ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2017 року.

Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

11. Не можемо погодитися з думкою більшості колег, які підтримали вказану постанову.

12. Вважаємо, що ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2017 року постановлена з порушенням вимог процесуального законодавства і мала бути скасована Великою Палатою Верховного Суду.

13. Стаття 1 Закону визначає поняття судового збору як збору, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат, які є коштами учасників справи, понесеними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

14. Стаття 3 Закону визначає як загальний перелік об'єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.

15. Детальний і конкретний перелік найменувань процесуальних документів, дій, за які справляється судовий збір, та його ставки закріплені у частині другій статті 4 Закону. Вважаємо, що за змістом її приписів такий перелік є вичерпним. Відтак, справляння судового збору за подання до суду інших процесуальних документів, які не визначені у частині другій статті 4 Закону, суперечить його вимогам.

16. Згідно з пунктами 11 і 12 Рекомендації № R (81) 7 Комітету МіністрівРади Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, ухваленої 14 травня 1981 року, прийняття справи до провадження не має залежати від сплати стороною державі грошової суми, розмірякої є надмірним з огляду на спір, що розглядатиметься. В тій мірі, в якій судові витрати становлять очевиднуперешкоду в доступідо правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати.

17. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі Bellet v. France , заява № 23805/94, 4 December 1995, § 36). Вочевидь, оскаржувати і рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

18. Суди при здійсненні правосуддя повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до законодавства, забезпечуючи належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, й інтересами скаржника щодо можливості звернення до суду для забезпечення реальної можливості захистити порушене право, з другого боку (тим паче, що через право на ефективне виконання судового рішення реалізується публічний інтерес у належній роботі судової системи).

19. Закон як в редакції на момент подання апеляційної скарги, так і в редакції станом на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає обов'язку сплати судового збору за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

20. Відтак, вважаємо, що за відсутності прямої вказівки у законодавстві на необхідність сплати судового збору за подання таких скарг, їх залишення без руху чи повернення з підстави відсутності доказів сплати судового збору неправомірно обмежуватиме право скаржника на доступ до суду.

21. До того ж, за змістом статті 123 та частини першої статті 344 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, за наслідками розгляду такої скарги підлягають розподілу не всі судові витрати, а судові витрати, пов'язані з розглядом скарги , до яких судовий збір не належить.

22. Виконавче провадження за своєю суттю є завершальною стадією судового провадження у конкретній справі (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження ). Окреме провадження за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не відкривається.

23. Відтак, контроль за виконанням судових рішень, передбачений статтею 121 2 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду скарги в судах першої та апеляційної інстанції) та розділом VI ГПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) суд здійснює у межах єдиного провадження, в якому питання сплати судового збору вже було вирішене при зверненні до суду. Очевидно, що саме через це у Законі відсутні приписи щодо сплати судового збору за подання відповідної скарги.

24. У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо необхідності сплати судового збору позивачем за подання апеляційної скарги за правилами господарського судочинства на ухвалу, якою відмовлено у задоволенні скарги.

25. ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про те, що підпункт 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону (у редакції, чинній на момент розгляду скарги в апеляційному суді), яким визначено ставку судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу господарського суду, у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб стосується їх подання на всі без виключення ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали (пункти 5.1.-5.2. постанови).

26. Проте порушені права можуть бути захищені не лише в апеляційному та касаційному суді, але й у суді першої інстанції. Процес розгляду справи у всіх інстанціях є єдиним, і його завданням є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення справ з метою ефективного захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права.

27. Відтак, обов'язок сплати судового збору має існувати або на всіх стадіях процесу (з урахування диференціації його ставки на відповідній стадії), або ж такий обов'язок має бути відсутнім, коли законодавство передбачає звільнення від сплати судового збору чи не містить прямих приписів щодо необхідності його сплати.

28. Вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року вніс додаткову неясність у застосування судами норм Закону. Встановивши необхідність сплати судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг у господарському процесі у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду залишила невирішеним питання про необхідність сплати судового збору за подання такої скарги до суду першої інстанції.

29. До того ж, позиція Великої Палата Верховного Суду суперечить практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див., наприклад, постанови від 18 січня 2018 року у справі № 565/256/15-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 589/6044/2013, від 11 квітня 2018 року у справі № 521/5589/17; від 18 квітня 2018 року у справі № 331//1263/15-ц) щодо відсутності необхідності сплати судового збору як за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, так і за оскарження ухвали, постановленої за результатами її розгляду.

30. На наше переконання, саме така позиція є правильною й обґрунтованою. У Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для відступу від висновку, сформульованого у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 565/256/15-ц (пункт 4.14 постанови). І скаржники у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не повинні сплачувати судовий збір як за подання скарги до суду першої інстанції, так і на наступних стадіях судового процесу.

Судді Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудима Н. П. Лященко О. М. Ситнік